Постанова

Іменем України

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 454/1847/16-ц

провадження № 61-39208св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Угнівська міська рада Сокальського району Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у складі судді Струс Т. В. та постанови Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Угнівської міської ради Сокальського району Львівської області (далі - Угнівська міськрада) про визнання недійсним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 1999 році він придбав за усною домовленістю у ОСОБА_3 свинарник, розташований по АДРЕСА_1 , до якого належала також і земельна ділянка для обслуговування будівлі та ведення особистого селянського господарства розміром 0,48 га. ОСОБА_3 звернувся до державного комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП ЛОР «Червоноградське БТІ») для виготовлення технічної документації на зазначену нежитлову будівлю та реєстрації права власності на неї на своє ім`я, проте таких документів так і не отримав та помер. За користування земельною ділянкою розміром 0,48 га в урочищі біля свинарника позивач сплачував земельний податок. У липні 2015 року, коли він (позивач) в черговий раз приїхав до свинарника, то побачив, що земельна ділянка, яка перебувала в його користуванні та за яку він сплачував земельний податок, огороджена.

У результаті звернення за поясненнями до Угнівської міськради він отримав рішення від 26 червня 2014 року № 182 та від 26 листопада 2014 року № 215.

У зв`язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- скасувати рішення Угнівської міськради від 26 червня 2014 року № 182 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в м. Угнів» та від 26 листопада 2014 року № 215 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в м. Угнів Сокальського району Львівської області», якими ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку в м. Угнів Сокальського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства площею 0,2947 га з кадастровим номером 4624810900:01:004:0017;

- скасувати правову реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що рішення Угнівською міською радою щодо передачі позивачу у користування земельної ділянки біля будівлі свинарника в м. Угнів Сокальського району не приймалося, відтак правові підстави для її використання позивачем відсутні. Позивачем не надано доказів щодо належності йому на праві власності будівлі свинарника, що розміщена на спірній земельній ділянці. Ця будівля не перебуває на балансі жодного суб`єкта господарської діяльності, є напівзруйнованою та підлягає розборці.

За таких обставин апеляційний суд також зробив висновок про те, що

в Угнівської міської ради були відсутніми правові підстави для посилання

у оспорюваному рішенні на вилучення в ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,36 га в урочищі біля свинарнику, однак таке посилання не може бути правовою підставою для задоволення позовної вимоги про скасування цього рішення в цілому.

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилковий висновок, що спірна земельна ділянка не надавалась в користування ОСОБА_1 , що земельна ділянка використовувалась ним не за призначенням, на спірній земельній ділянці виникло стихійне сміттєзвалище, а навпаки здобуто докази, що згідно облікових книг землекористувачів м. Угнів спірна земельна ділянка була за ним закріплена, сплачувався податок і Угнівська міськрада не заперечувала факт користування ОСОБА_1 цією ділянкою.

Вважав, що на підставі статті 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у нього виникло право на користування земельною ділянкою за набувальною давністю.позивач добровільної згоди на вилучення спірної земельної ділянки не давав, то така могла бути вилученою у нього лише за рішенням суду.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність вимог касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи на будівлю свинарник АДРЕСА_1 право власності не оформлялося. Первинна інвентаризація будівлі проводилася

25 червня 1997 року на замовлення ОСОБА_3 .

Відповідно до земельно-шнурових книг станом на 01 січня 1995 року за ОСОБА_1 рахувалося 0,49 га земельних ділянок, а саме: 0,03 га для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 ; 0,46 га для ведення особистого селянського господарства в розрізі по урочищах 0,20 га біля дзота, 0,08 га біля бойні, 0,13 га за паливним складом в с. Заставне, 0,05 га за с. Заставне. Згідно з списками землекористувачів по Угнівській міськраді, що надавалася в Сокальську державну податкову інспекцію для нарахування земельного податку до 1999 року за ОСОБА_1 рахувалося 0,49 га,

а з 01 травня 2000 року - 0,97 га.

У Сокальському відділенні Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області зберігаються списки землекористувачів по Угнівській міськраді для нарахування земельного податку за 2011 - 2015 роки. Згідно з списком за 2012 рік за ОСОБА_1 рахувалася земельна ділянка у розмірі 0,97 га, у тому числі: під житловим будинком 0,03 га, біля дзота - 0,20 га, біля бойні - 0,08 га, за паливним складом - 0,13 га, с. Заставне - 0,05 га, за свинарником - 0,48 га.

Впродовж періоду 2011-2016 років за позивачем «рахувались» кожен рік різний набір земельних ділянок різної площі, за користування якими за 6 років сплачено 20,13грн: 2,67 грн - у 2014 році та 17,46 грн у 2015 році. Земельна ділянка «за свинарником» за ОСОБА_1 «рахувались» лише у 2012 році,

а у списку земельних ділянок за 2011 рік, 2013-2015 роки (у роки, коли ОСОБА_1 і було сплачено 20,13 грн земельного податку) земельна ділянка «за свинарником» не рахувалася.

Угнівською міськрадою рішень про надання ОСОБА_1 земельної ділянки

в урочищі біля свинарника в оренду чи користування не приймалося.

Рішенням Угнівської міськради ХХVІІІ сесії VІ скликання від 26 червня 2014 року № 182 вирішено вилучити у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,36 га

в урочищі біля свинарника в зв`язку з невикористанням за цільовим призначенням та з метою ліквідації стихійного сміттєзвалища. Земельну ділянку перевести у резерв міської ради. Вирішено надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,36 га в м. Угнів. Залишки нежитлової будівлі на цій земельній ділянці не перебувають на балансі жодного з суб`єктів господарської діяльності та підлягають розборці при передачі цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Угнівської міськради ХХХІІІ сесії VІ скликання від 26 листопада 2014 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 в м. Угнів: для ведення особистого селянського господарства площею 0,2947 га, кадастровий номер 4624810900:01:004:0017. Передано у власність земельну ділянку ОСОБА_2 в м. Угнів Сокальського району для ведення особистого селянського господарства площею 0,2947 га

з кадастровим номером 4624810900:01:004:0017.

ОСОБА_2 на виконання вказаних рішень міської ради виготовлено проектну документацію щодо складання правовстановлюючого документа на земельну ділянку, в ході виготовлення якої складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який, зокрема, підписаний ОСОБА_1 як суміжним землевласником.

Відповідно до оспорюваних рішень ОСОБА_2 19 грудня 2014 року отримане свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2947 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Рішенням Угнівської міськради ХХХХ сесії VІ скликання від 26 серпня 2015 року № 272 ОСОБА_1 відмовлено в скасуванні рішення Угнівської міськради ХХVІІІ сесії VІ скликання від 26 червня 2014 року № 182 «Про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

в м. Угнів».

Відповідно до частини першої статті 116, статті 123 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю

з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 119 ЗК Українигромадяни, які добросовісно, відкрито

і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що «умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу».

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою, другою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Встановивши, що доказів, які б підтверджували право користування чи право власності позивача на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 суду не надав, суди зробили правильний висновок про відсутність порушеного права позивача оскарженими рішеннями органу місцевого самоврядування, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 червня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат