ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 454/2287/23
провадження № 61-8754св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року у складі судді
Фарини Л. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року
у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Шевченківського районного суду м. Києва та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ним на адресу Шевченківського районного суду м. Києва направлено скаргу про невнесення працівниками Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою про вчинене кримінальне правопорушення (справа № 761/42156/20).
14 січня 2021 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва постановив ухвалу про відмову у задоволенні його скарги.
Позивач зазначав, що ухвала є незаконною та протиправною, а слідчий суддя порушив Конституцію України, закони та присягу судді, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасовано ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року та призначено новий розгляд в судді першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ДБР внести відомості до ЄРДР про кримінальні правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 11 грудня
2020 року.
Такі дії судді Шевченківського районного суду м. Києва Бурка В. В. вважав зловживанням службовим становищем, у результаті вказаних дій він не міг
в короткі терміни захистити свої конституційні права, що завдало йому моральної шкоди, оскільки оточуючі його люди глузують з його дій, коли він отримує рішення органів державної влади про відмову у задоволенні його вимог.
Позивач просив позов задовольнити, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 21,50 грн майнової шкоди, яка полягає у витратах на направлення засобами поштового зв`язку апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києвата 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 29 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня
2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог до Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення майнової та моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 11 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкодивідмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що наведенні ОСОБА_1 обставини не
є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки доводи позивача не свідчать про завдання йому як матеріальної, так і моральної шкоди, яка, в свою чергу, може бути відшкодована у порядку, визначеному законодавством.
Витрати, понесені позивачем на рекомендоване повідомлення у розмірі 21,50 грн не є майновою шкодою, є виключно а способом реалізації останнім своїх процесуальних прав. Суд апеляційної інстанції у змісті оскаржуваної постанови зазначив, що чинні положення процесуального закону дають можливість учасникам судового процесу використовувати наявний функціонал підсистеми «Електронний суд», для звернення до суду, що, в свою чергу, виключає необхідність видатків на поштову кореспонденцію, пов`язаних із зверненням до суду.
Щодо відшкодування завданої моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виснували, що факт скасування відповідного судового рішення, не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди при недоведеності факту наявності останньої та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача такої шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_1 , із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати. За результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, витребувано матеріали цивільної справи № 454/2287/23 із Сокальського районного суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому шкоди, не застосували до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії, а отже, не захистили його права.
Судами не враховано статтю 56 Конституції України та статтю 1176 ЦК України, згідно з якими йому гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Враховуючи скасування ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року у справі № 761/42156/20 судом апеляційної інстанції, вважав дії судді Шевченківського районного суду м. Києва зловживанням своїм службовим становищем, в результаті яких він не міг в короткі терміни захистити свої конституційні права, що завдало йому моральної шкоди.
Суди попередніх інстанцій зобов`язані були задовольнити його позов на підставі статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України, що не було зроблено, у результаті чого порушені його права, передбачені статтями 40 56 Конституції України.
Вказував на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення останніми норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода
у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми,
а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом
з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Частинами 1, 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду виникає у випадках, передбачених законом.
Ці положення закріплені у пункті 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодування шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач порушує питання про відшкодування моральної шкоди, завданої судом під час розгляду його скарги щодо порушення ДБР норм законодавства при розгляді його заяви про кримінальне правопорушення від 11 грудня 2020 року.
Поряд з цим, як вбачається зі змісту статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та частини першої, другої статті 1176 ЦК України, дія вказаних законодавчих актів розповсюджується на вичерпний перелік процесуальних дій уповноважених органів в межах кримінальної справи, оперативно-розшукової справи чи справи про адміністративне правопорушення.
З матеріалів справи встановлено, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 не порушувалася, до адміністративної відповідальності він не притягався, при цьому, не встановлено інших обставин, передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», які дають підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди, жодних неправомірних дій, які б потягли за собою негативні наслідки для позивача судом не вчинено.
Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів
і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
У змісті постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання
у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність
є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі
№ 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі
№ 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи,
а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та,
у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки
у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність складових елементів цивільного правопорушення.
При цьому, як встановлено судами у справі, ОСОБА_1 не надав належних
та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди
і причинно-наслідкового зв`язку між діями Шевченківського районного суду
м. Києва та моральною шкодою.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на підставі статті 56 Конституції України, посилання на яку міститься у змісті позову, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода, у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
При цьому, дії судді Шевченківського районного суду м. Києва при розгляді скарги позивача не визнані незаконними, у той же час виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно із процесуальним законодавством.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з наданих позивачем доказів не вбачається, у чому полягає шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір такої та якими доказами це підтверджується, позивач в судове засідання не прибув та не подав доказів підтвердження факту заподіяння йому майнової шкоди та моральних страждань, чи втрат немайнового характеру, відповідно дійшли висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою
у постанові від 24 липня 2024 року у справі 454/2285/23 (провадження
№ 61-6816св24).
Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови
у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи він не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження провадження № 61-4779св18), від 08 вересня 2021 року у справі
№ 638/164/18 (провадження № 61-446св21), від 01 грудня 2021 року у справі
№ 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21), від 28 лютого 2023 року у справі
№ 454/2468/21 (провадження № 61-20598св21), від 28 лютого 2024 року у справі
№ 454/2857/22 (провадження № 61-7142св23), від 09 серпня 2023 року у справі
№ 454/551/22 (провадження № 61-8643св23).
Застосування загальних правил відшкодування шкоди можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акта органом судової влади, тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним судовим рішенням, що відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 646/1028/17 (провадження № 61-21077св18).
Крім того, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку із направленням на адресу Київського апеляційного суду апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року у справі № 761/42156/20 засобами поштового зв`язку у розмірі 21,50 грн, не є майновою шкодою, завданою позивачу
у розумінні закону, а виключно способом реалізації останнім своїх процесуальних прав.
При цьому, останній мав можливість звернутися до суду з апеляційною скаргою із застосуванням функціоналу системи «Електронний суд», а не засобами поштового зв`язку, оскільки позивач вільний у виборі способу реалізації права на судовий захист, закріпленого в статті 55 Конституції України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог
статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Щодо клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України
У касаційній скарзі заявником порушується питання внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади».
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд висновує, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня
2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», оскільки Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що конституційне подання може бути подано щодо: визнання акта (його окремих положень) неконституційним; офіційного тлумачення Конституції України.
Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Постанови Пленуму Верховного Суду України до цього переліку не включені, а тому не є тими актами, щодо яких можливо звернутися з конституційним поданням.
З огляду на викладене, відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України із поданням щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», а тому відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про ініціювання звернення до Конституційного Суду України відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 березня
2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць