Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 454/851/19-ц

провадження № 61-15636св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Червоноградської міської ради Львівської області, Червоноградської центральної міської лікарні,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Міське фінансове управління Червоноградської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року у складі судді Адамовича М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів

У березні 2019 року керівник Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Червоноградської міської ради Львівської області, Червоноградської центральної міської лікарні звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Міське фінансове управління Червоноградської міської ради, про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення (злочину).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до частини третьої статті 1206 ЦК України, кошти у сумі 6 985,02 грн, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_2 від кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , який визнаний винним вироком Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2018 року у справі № 454/469/18, підлягають зарахуванню до державного бюджету, а тому відсутність відшкодування понесених з вини ОСОБА_1 витрат, здійснених КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, негативно впливає на фінансування інших хворих, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина та в галузі охорони здоров`я і забезпечення пов`язаних із ними державних гарантій, оскільки КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» не здійснює захист інтересів держави та до цього часу позов про стягнення вказаних витрат до суду не пред`явила і ці витрати не відшкодовані. Прокурор вважає, що такий випадок звернення належить до виключних випадків, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, оскільки це стосується порушення або загрози порушення інтересів держави, при цьому, ключовим є поняття «інтерес держави». Зазначає, що Червоноградська міська рада є отримувачем коштів, що відшкодовуються лікувальному закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому він обґрунтовано звернувся з позовом до суду саме в інтересах міської ради, оскільки порушені безпосередньо інтереси територіальної громади міста Червоноград. Невжиття КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» та Червоноградською міською радою заходів, у тому числі представницького характеру, щодо відшкодування вказаних витрат свідчать про існування факту порушення інтересів держави.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Червоноградської міської ради Львівської області до місцевого бюджету м. Червоноград шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, - кошти у сумі 6 985,02 грн, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_2 від кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , визнаного винним вироком Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2018 року у справі № 454/469/18.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду.

Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що у розумінні положень статей 84 85 86 ЦПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави. Саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 911/1497/18). Відповідно до пунктів 4.7, 6.1.16 Статуту КП «Червоноградська міська лікарня Червоноградської міської ради», остання наділена правом сторони у справі, а отже, може самостійно захищати свої порушені права. Також, відповідно до пункту 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб передбачений Конституцією та законами України. Разом з тим, прокурором при зверненні з позовом до суду не зазначено причин неможливості здійснення позивачами, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку; не наведено доказів того, що Червоноградська міська рада Львівської області та Червоноградська центральна міська лікарня не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення (злочину).

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що Червоноградська міська рада та КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» самостійно могли звернутись до суду із позовом. Обґрунтовуючи звернення з позовом в інтересах держави, прокурор вказував на бездіяльність компетентних органів, проте у матеріалах справи відсутнє саме повідомлення прокурором цих органів про порушення інтересів держави внаслідок неналежного виконання ними своїх повноважень, а долучено до позовної заяви лише адресовані міському голові та головному лікарю листи від 25 березня 2019 року, складені в день складання позовної заяви, у яких прокурор довів до відома про прийняте прокуратурою рішення про представництво інтересів Червоноградської міської ради та КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» та звернення до суду з вказаним позовом, а отже, не забезпечивши компетентному органу навіть можливості здійснення належного реагування на порушення або повідомлення прокурора про відсутність такого порушення, та за відсутності таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо, прокурор фактично замінив компетентний орган, який міг самостійно захищати інтереси держави, не навівши суду достатньо аргументів для висновку про бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави), що, в силу закону, є обов`язком прокурора для вирішення судом питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: реалізації органами прокуратури конституційної функції представництва інтересів держави в суді, а також права прокурора на пред`явлення позовних заяв у спірних правовідносинах відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Аналогічні справи розглядалися Верховним Судом (№№ 448/57/19, 464/2511/19) та ухвалювалися рішення на користь прокуратури. Органом місцевого самоврядування та комунальним закладом охорони здоров`я з 2018 року (під час досудового розслідування, під час судового провадження, після ухвалення судового рішення) не вжито жодних заходів щодо примусового стягнення суми витрачених коштів на лікування потерпілого від злочину, що безумовно свідчить про неналежне виконання своїх повноважень та є підставою для представництва прокурором інтересів держави згідно з вимогами статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Місцевою прокуратурою 13 лютого 2019 року надсилався лист на адресу КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» щодо необхідності відшкодування збитків, проте позивачами, вже навіть від дати звернення прокуратури, будь-які заходи представницького характеру не вживалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме ним, а також не обґрунтовано підстав звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; прокурором під час звернення до суду не доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави Червоноградською міською радою Львівської області, яка є самостійною юридичною особою, органом місцевого самоврядування, у складі власної структури має юридичний відділ та відповідних фахівців у галузі права. Так само прокурором не надано доказів того, що Львівська міська рада зверталася до прокурора з клопотанням про відновлення своїх порушених прав. Згідно зі Статутом, КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» є юридичною особою, яка наділена повноваженнями самостійно здійснювати представницькі функції, у тому числі і як учасник справи, а отже, має право самостійно звертатись до суду з позовом для захисту прав та інтересів цього лікувального закладу.

Погоджуючись з указаними висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією Українита Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції Українипрокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначив прокурор, спірні правовідносини пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити відповідні кошти. У цих правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Крім того, прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що впродовж тривалого часу ні комунальним закладом охорони здоров`я, ні органом місцевого самоврядування з моменту завершення лікування потерпілого не вживались заходи щодо стягнення в установленому порядку вказаних витрат, порушуються інтереси держави внаслідок ненадходження таких коштів до міського бюджету, що є підставою для представництва прокурором цих інтересів у суді.

Проте суди на наведене уваги не звернули і дійшли помилкового висновку про те, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду у зв`язку із відсутністю доказів щодо здійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави Червоноградською міською радою Львівської області, яка є самостійною юридичною особою та не позбавлена можливості звернутись до суду самостійно за захистом своїх порушених прав. Усупереч наведеним вимогам закону, суди доводи прокурора не перевірили та дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК Україний абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У цій справі підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення Червоноградською міською радою Львівської області та Червоноградською центральною міською лікарнею упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме не звернення до суду з вимогами про відшкодування державі витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення (злочину).

Верховний Суд бере до уваги, що як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави у суді, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що орган місцевого самоврядування - Червоноградська міська рада Львівської області, всупереч покладених на неї завдань щодо звернення до суду із позов про відшкодування витрат на лікування потерпіло від злочину, не вжила заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві, після ухвалення у кримінальній справі вироку у квітні 2018 року. Тому немає підстав, які б унеможливлювали розгляд позовної заяви прокурора, поданої до суду у березні 2019 року.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами, наведеними прокурором у касаційній скарзі, про те, що у цій справі прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Червоноградської міської ради Львівської області, Червоноградської центральної міської лікарні, які самоусунулися від виконання покладених на них обов`язків щодо повернення до місцевого бюджету коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину.

Відповідно висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, є помилковим, а отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За наведених обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК Українивони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко