ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року

м. Київ

справа № 456/1399/22

провадження № 61-18575 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в особі законного представника - ОСОБА_2 ,

відповідачі: приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_3 - адвокат Буряк Артем Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка Артема Юрійовича, на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області у складі судді Янів Н. М. від 29 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М.,

Шеремети Н. О. від 20 листопада 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі-ПрАТ «СГ «ТАС», товариство) та ОСОБА_3 , в якому просив суд: стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» шкоду, понесену у зв`язку з діагностикою, лікуванням, реабілітацією потерпілого у закладі охорони здоров`я та придбання лікарських засобів у сумі 260 000 грн; з ОСОБА_3 - шкоду, яка не покривається страховою виплатою, у сумі 110 151,92 грн, витрати, викликані необхідністю стороннього догляду за період з 04 березня 2021 року

по 30 квітня 2022 року в сумі 64 439 грн; додаткові витрати викликані необхідністю стороннього догляду на період з 01 березня 2022 року щомісячно по 4 785 грн,

а також завдану моральну шкоду в сумі 200 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 листопада 2020 року, біля 17 год., на автодорозі Н10 (автомобільний шлях національного значення Стрий - Івано-Франківськ - Чернівці - пропускний пункт Мамалига) на ділянці, що проходить через автомобільний міст через річку Стрий у м. Стрий Львівської області, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), під час якої водій автомобіля «ЗАЗ 110307», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 допустив зіткнення з велосипедом під його керуванням, у результаті чого він отримав тілесні ушкодження. Унаслідок ДТП він лікувався стаціонарно у КНП Стрийської районної ради «Стрийська центральна районна лікарня» з 05 листопада 2020 року

по 16 грудня 2020 року та з 19 липня 2021 року по 30 липня 2021 року, потім у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону з 16 грудня 2020 року

по 31 грудня 2020 року, з 04 лютого 2021 року по 15 лютого 2021 року та з 07 лютого

2022 року по 12 лютого 2022 року. Також він проходив лікувальну реабілітацію у центрі відновного лікування «Модричі» з 07 квітня 2021 року по 28 квітня 2021 року.

За фактом даної ДТП було зареєстровано кримінальне провадження

№ 12020140130000934 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, рішення в якому ще не прийнято.

Цивільно-правова відповідальність перед третіми особами водія автомобіля «ЗАЗ 110307» на момент страхового випадку була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС» згідно з полісу обов`язкового страхування № АР 8690662, однак листом від 30 листопада 2021 року № 1729 товариство повідомило про необхідність надання додаткових документів та про зупинення розгляду справи з посиланням на те, що на даний час немає документального підтвердження того, що у справі завершене кримінальне провадження.

Позивач зазначав, що на придбання ліків, медикаментів, допоміжних матеріалів, обстеження, реабілітацію ним було витрачено 370 151,92 грн й вважав, що оскільки ліміт відповідальності ПрАТ «СГ «ТАС» становить 260 000 грн, то різницю у розмірі 110 151,92 грн має сплатити заподіювач шкоди - ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України він, починаючи з 04 березня 2021 року, у зв`язку з отриманими під час ДТП тілесними ушкодженнями потребує щомісячно половини мінімальної заробітної плати встановленої на день виплати - на постійний сторонній догляд, чверті мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо), тобто щомісячно 3/4 мінімальної заробітної плати. Всього на додаткові витрати, викликані необхідністю стороннього догляду за період з 04 березня 2021 року

по 30 квітня 2022 року йому має бути відшкодовано 64 439 грн. У подальшому,

з 01 березня 2022 року йому щомісячно має відшкодовуватись по 4 785 грн.

Унаслідок тілесних ушкоджень він зазнав фізичного болю, а, крім того, його моральні страждання полягають і у тому, що він усвідомлює неможливість відновлення свого попереднього стану. Його життєві переживання є довічними та нескінченними, а тому розмір моральної шкоди позивач оцінив у 200 000 грн.

У вересні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної унаслідок ДТП, в якому просив у задоволенні первісного позову відмовити й стягнути з ОСОБА_1 на його користь вартість ремонту автомобіля у розмірі 6 852 грн та 500 000 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених ним позовних вимог про відшкодування шкоди посилається на частину п`яту статті 1187 ЦК України. Однак, у даному випадку ДТП мало місце виключно з вини велосипедиста - ОСОБА_1 , який, керуючи технічно несправним велосипедом, експлуатація якого з вказаними недоліками на автодорозі заборонена, грубо порушуючи Правила дорожнього руху України

(далі - ПДР) при виїзді на ліву смугу руху створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків. У нього як водія не було технічної можливості уникнути ДТП, оскільки за законами фізики автомобіль, який рухається з певною швидкістю, неможливо негайно зупинити. Автомобіль рухається певний час по інерції, проїжджаючи якусь відстань навіть з повністю заблокованими колесами, що є непереборною силою, оскільки зіткнення його автомобіля з велосипедистом не залежало від нього. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили. Згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня його вини розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Як грубу необережність може бути враховано, у тому числі, нехтування

ОСОБА_1 ПДР. Тому у задоволені первісного позову слід відмовити.

ОСОБА_3 зазначав, що у межах розслідування кримінального провадження

№ 12020140130000934 встановлено, що ДТП сталося з вини велосипедиста - ОСОБА_1 , який порушив вимоги п. п.10.1 та 11.14 ПДР України, а також ним було порушено вимоги п. 31.4 та п. 6.6.а ПДР України.

Внаслідок ДТП з вини ОСОБА_1 було пошкоджено автомобіль, на відновлювальний ремонт якого він витратив 6 852 грн.

Унаслідок ДТП ОСОБА_3 зазначав, що отримав сильний стрес, хвилювався за здоров`я та життя потерпілого, а також з приводу порушеного кримінального провадження затратив час та кошти на правову допомогу адвокатів, а тому завдану моральну шкоду оцінив у 500 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня

2022 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної ДТП, прийнято до розгляду, об`єднано з первісним позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СГ «ТАС», ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня

2023 року у зв`язку з визнанням ОСОБА_1 у судовому порядку недієздатним залучено до участі у справі в якості його законного представника - ОСОБА_2 .

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня

2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 20 листопада 2023 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за шкоду, заподіяну ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пов`язану з лікуванням у розмірі 260 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пов`язану з лікуванням не покриту страховим відшкодуванням у розмірі 106 538,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду, за період з 04 березня

2021 року по 30 квітня 2022 року в розмірі 64 439,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування додаткових витрат стороннього догляду у сумі 4 785,00 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду - 13 травня 2022 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі

30 000,00 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки ліміт відповідальності страховика ПрАТ «СГ «ТАС» становить 260 000 грн, тому різницю між повною сумою витрат та страховою виплатою

(366 538,80 грн - 260 000 грн) у розмірі 106 538,80 грн має сплатити заподіювач шкоди ОСОБА_3 . Суд на підставі доказів, поданих сторонами, відхилив доводи ОСОБА_3 щодо відсутності його вини у ДТП. Відповідно до частини п`ятої

статті 1187 ЦК України особа. яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. ОСОБА_3 не довів, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_1 або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судом обставин не виключається.

Визначаючи розмір шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 , міськрайонний суд виходив із наданих позивачем доказів, розрахунків, які відповідачем не спростовані.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , міськрайонний суд вірно виходив із того, що така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Оскільки законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди і якщо зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Суд першої інстанції зазначив, що характер дій потерпілого та обставини заподіяння шкоди дали підстави для висновку про наявність в діях потерпілого ОСОБА_1 грубої необережності, яка сприяла виникненню ДТП, тому з врахуванням положень частини другої статті 193 ЦК України, враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості визначив розмір моральної шкоди у розмірі 30 000 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної ДТП, міськрайонний суд відмовив у зв`язку з недоведеністю обставин, що підтверджують заявлені позовні вимоги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зазначив, що ОСОБА_3 як володілець джерела підвищеної небезпеки, на відміну від

ОСОБА_1 , який управляв велосипедом, який не є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду незалежно від вини. Для відшкодування шкоди, яку ОСОБА_3 вважає, що завдана йому велосипедистом, має бути доведена вина ОСОБА_1 , а вона не доведена.

В апеляційному порядку ПрАТ «СГ «ТАС» рішення міськрайонного суду не оскаржувало.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Буряк А. Ю., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову і про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 .

У касаційному порядку ПрАТ «СГ «ТАС» судові рішення не оскаржувало. Законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , судові рішення у частині відмови в позові також не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка А. Ю., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк представник ОСОБА_3 - адвокат Буряк А. Ю., звернувся до Верховного Суду із клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду

від 08 січня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка А. Ю., витребувано цивільну справу № 456/1399/22 із Стрийського міськрайонного суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка А. Ю., мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, наданим доказам дана помилкова правова оцінка. Зазначається, що судами невірно застосовано статті 1167 1187 1193 ЦК України, так як висновком експерта авто-технічної експертизи у кримінальному провадженні встановлено, що в діях ОСОБА_1 наявний прямий умисел на порушення ПДР, а в діях ОСОБА_3 відсутня будь-яка протиправність дій і причинний зв`язок. Наявність умислу велосипедиста ОСОБА_1 звільняє його від відповідальності.

Вказується, що судом безпідставно не зупинено провадження у справі до розгляду матеріалів кримінального провадження, судові рішення в якому мали б юридичне значення для вирішення цієї справи. Судами належним чином не досліджувались надані ОСОБА_1 докази щодо розміру завданої йому шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що висновки судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Вказується, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною і відповідальність наступає без вини. Умислу потерпілого ОСОБА_1 чи необережної сили при ДТП ОСОБА_3 не довів. Всі докази щодо розміру шкоди, які надавалися ОСОБА_1 , судами досліджувалися, ОСОБА_3 жодних зауважень щодо них не наводив. Підстав для зупинення провадження у цій справі до вирішення кримінального провадження законом не передбачено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах:

№ 757/59802/16-ц; № 445/370/19 та застосованих судами в оскаржуваних судових рішеннях; 3) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка А. Ю., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо первісного позову ОСОБА_1 .

Судами установлено та не заперечувалось учасниками справи, що 05 листопада 2020 року на автодорозі Н-10 (автомобільний шлях національного значення Стрий - Івано-Франківськ - Чернівці - пропускний пункт Мамалига) на ділянці, що проходить через автомобільний міст через річку Стрий у м. Стрий Львівської області сталася ДТП, під час якої водій автомобіля «ЗАЗ 110307», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 допустив зіткнення з велосипедом під керуванням ОСОБА_1 .

Під час даної ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження. По даному факту

06 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12020140130000934 внесені відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. На час розгляду цієї справи рішення у кримінальному провадженні не прийнято.

Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «ЗАЗ 110307» була застрахована згідно з полісу № НОМЕР_2 від 28 жовтня 2020 року в АТ «СГ «ТАС».

На звернення ОСОБА_1 страхові виплати АТ «СГ «ТАС» йому не здійснило. Судовими рішеннями у цій справі зі страховика стягнуто страхове відшкодування у розмірі 260 000 грн і в цій частині судові рішення не оскаржуються.

Судами також установлено, що згідно з листа КНП Стрийської районної ради «Стрийська центральна районна лікарня» від 28 січня 2021 року № 58 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 05 листопада 2020 року по 22 листопада 2020 року у відділені анестезіології та інтенсивної терапії, а з 23 листопада 2020 року по 16 грудня 2020 року у травматологічному відділені.

У довідці КНП Стрийської районної ради «Стрийська центральна районна лікарня» від 28 січня 2021 року № 59 зазначено про придбані пацієнтом ОСОБА_1 за власні кошти медичні препарати та проведенні обстеження.

На підтвердження розміру завданої шкоди ОСОБА_1 надав суду: копії фіскальних чеків, що підтверджують витрати на його стаціонарне лікування за період

з 05 грудня 2020 року по 16 грудня 2020 року у КНП Стрийської районної ради «Стрийська центральна районна лікарня» на придбання медикаментів на загальну суму 71 589,15 грн; копії документів, що витрати на стаціонарне лікування

у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону з 16 грудня 2020 року

по 31 грудня 2020 року становлять 83 304,49 грн; документи, що витрати на його амбулаторне лікування з 01 січня 2021 року по 03 лютого 2021 року становлять

3 605,08 грн; копії фіскальних чеків та довідок, що витрати на його стаціонарне лікування у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону з 04 лютого 2021 року по 15 лютого 2021 року становлять 40 692,29 грн; фіскальні чеки, що витрати на його лікування під час амбулаторного лікування з 15 лютого 2021 року по 06 квітня 2021 року становлять 14 457,37 грн.

Згідно з копії виписки від 15 лютого 2021 року № 7290 із медичної карти стаціонарного хворого Військово-медичного центру Західного регіону ОСОБА_1 було рекомендоване відновне лікування у реабілітаційному центрі «Модричі». Відповідно до рахунків та фіскальних чеків витрати на лікувальну реабілітацію у центрі відновного лікування «Модричі» ОСОБА_1 з 07 квітня 2021 року

по 28 квітня 2021 становлять 100 798 грн.

Також ОСОБА_1 було надано суду: копії фіскальних чеків витрат на його лікування під час амбулаторного лікування з 29 квітня 2021 року по 18 липня

2021 року на суму 5 910,69 грн; витрат на амбулаторне лікування за період

з 01 серпня 2021 року по 06 лютого 2022 року на суму 25 175,69 грн; квитанції про витрати на його лікування у КНП Стрийської районної ради «Стрийська центральна районна лікарня» з 19 липня 2021 року по 30 липня 2021 року суму 3 105,16 грн і про витрати на його лікування ОСОБА_1 у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону з 07 лютого 2022 року по 12 лютого 2022на суму 14 598,86 грн, про витрати на його амбулаторне лікування з 13 лютого 2022 року по день подання позову на суму 6 915,14 грн.

Зазначені докази розміру завдання шкоди ОСОБА_1 судами досліджувалися з урахуванням вимог статей 76-78 89 ЦПК України (належність, допустимість доказів та оцінка доказів). Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при їх зібранні, дослідженні та оцінці. А тому доводи касаційної скарги про те, що досліджувалися лише копії фіскальних чеків, документи, завірені представником позивача, а оригінали суду не надавалися, до уваги не беруться.

Так, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Матеріали справи не місять клопотань ОСОБА_3 чи його представника про необхідність дослідження оригіналів письмових доказів, у суду сумніву у їх достовірності не виникло.

На виконання ухвали суду з військово-медичного клінічного центру Західного регіону надійшли належним чином засвідчені копії довідки про вартість лікування ОСОБА_1 у ВМКЦ ЗР у 2020, 2021 та 2022 роках, а також копії виписок із медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 8127 за 2020 рік, № 720 за

2021 рік та № 695 за 2022 рік з наданими рекомендаціями сімейним лікарям.

Згідно з копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією

від 04 березня 2021 року № 032434 ОСОБА_1 встановлена перша група інвалідності «А» безтерміново, причина інвалідності - загальне захворювання, дорожньо-транспортна пригода. Згідно з вказаної довідки ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду.

Судом досліджувалася наявна у справі індивідуальна програма реабілітації інваліда ОСОБА_1 , видана 04 березня 2021 року Личаківською районною МСЕК. Інвалідність позивача підтверджується наявною у матеріалах справи копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 від 23 березня 2021 року.

Згідно з рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області

від 23 лютого 2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та призначено ОСОБА_2 його опікуном.

Судом також установлено, що постановою старшого слідчого Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області Дмитрів О. Р. від 31 серпня 2022 року кримінальне провадження № 12020140130000934 від 06 листопада 2020 року за частиною другою статті 286 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України було закрито через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення. Однак ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 листопада 2022 року вказана постанова старшого слідчого про закриття кримінального провадження скасована. На час розгляду справи рішення за фактом даної ДТП у кримінальному провадженні не було прийнято.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З урахуванням наведених норм права, розглядаючи цей спір про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суд правильно взяв до уваги, що шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає в її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. При цьому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Разом із тим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається, до них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Згідно із частиною третьою статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Отже, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого, крім випадків передбачених у частині третій

статті 1193 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 28 жовтня 2020 року у справі № 445/370/19 (провадження № 61-10504св20), яка є релевантною до обставин цієї справи.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як уже зазначалося, на звернення ОСОБА_1 страхові виплати АТ «СГ «ТАС» йому не здійснило. Судовими рішеннями у цій справі зі страховика стягнуто страхове відшкодування у розмірі 260 000 грн і в цій частині судові рішення не оскаржуються.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки ліміт відповідальності ПрАТ «СГ «ТАС» становить 260 000 грн, тому різницю між повною сумою витрат та страховою виплатою (366 538,80 грн - 260 000 грн)

у розмірі 106 538,80 грн суд вірно стягнув із заподіювача шкоди, а саме з

ОСОБА_3 .

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_3 не довів, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_1 або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судом обставин не виключається.

У той же час вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя стаття 1193 ЦК України), що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду (див.: постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18) та інші.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 193 ЦК України). Тобто розмір відшкодування може бути зменшено, а не відмовлено у позові, як про це зазначається у касаційній скарзі.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 шкоди на додаткові витрати, викликані необхідністю стороннього догляду, то суди вірно врахували таке.

Установлено, що ОСОБА_1 04 березня 2021 року встановлено першу групу А інвалідності безстроково із зазначенням про те, що такий потребує постійного стороннього догляду.

Потреба позивача у постійному сторонньому догляді та його нездатність до самообслуговування підтверджуються також індивідуальною програмою реабілітації інваліда.

Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Згідно із частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати за період 04 березня 2021 року по 30 листопада

2021 року встановлено в розмірі 6 000 грн; з 01 грудня 2021 року по день пред`явлення позову до суду - 6 500 грн.

Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається. Розмір витрат на необхідний догляд не може бути меншим на місяць від половини мінімальної заробітної плати - на постійний сторонній догляд; чверті - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо), тобто щомісячно 3/4 мінімальної заробітної плати (75%).

Враховуючи наведене, заборгованість по відшкодуванню додаткових витрат викликаних необхідністю стороннього догляду за період з 04 березня 2021 року

по 30 листопада 2021 року становить 40 064 грн (6000:100%х75%х 8 місяців 28 днів).

З 01 грудня 2021 року по 30 квітня 2022 року підлягає відшкодовано

24 375 грн (6500:100% х 75% х 5 місяців). У подальшому щомісячно позивачу має відшкодовуватись по 4 785 грн з наступного розрахунку (6500:100%х75%).

Указані розрахунки судів узгоджуються з нормами закону. Отже, заборгованість

по відшкодуванню додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду, складає 64 439 грн.

Відповідачем не надано доказів на спростування розміру розрахованої суми на відшкодуванню додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що характер дій потерпілого та обставини заподіяння шкоди дали підстави для висновку про наявність в діях потерпілого ОСОБА_1 грубої необережності, яка сприяла виникненню ДТП, тому з урахуванням положень частини другої статті 1193 ЦК України, враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості визначив розмір моральної шкоди у розмірі 30 000 грн.

Сам по собі факт не притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, відсутність вироку у кримінальному провадженні чи постанови про закриття кримінального провадження не може бути підставою для звільнення цієї особи від цивільної відповідальності, оскільки кримінальна та цивільно-правова відповідальність є різними за умовами, наслідками та не є взаємопов`язаними.

А тому суд вірно не прийняв до уваги твердження ОСОБА_3 про безпідставність стягнення з нього завданої шкоди у зв`язку з відсутністю в його діях вини та недоведеністю цією вини у відповідному порядку, оскільки такі доводи суперечать вимогам наведеному законодавству. Верховний Суд з такими доводами погоджується, так як вони відповідають вимогам закону та сталій судовій практиці, а тому відповідні посилання про це у касаційній скарзі є помилковими.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суди вірно виходили з такого.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, провадження № 61-33216св18, зазначено таку правову позицію: груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу. Верховний Суд погоджується, що необережність потерпілого (пішохода) не є підставою для покладення на нього відповідальності за шкоду, завдану джерелу підвищеної небезпеки.

З урахуванням викладеної позиції суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічної позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 вартості відновного ремонту належного ОСОБА_3 автомобіля «ЗАЗ 110307». Окрім цього, суд зазначив, що з долучених на підтвердження суми збитку доказів, а саме копія акту виконаних робіт, копія квитанції неможливо встановити, які пошкодження були наявні на автомобілі та які з них були відремонтовано, які запчастини і матеріали використано для ремонту.

Щодо вимоги про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, то суди вірно відмовили у зв`язку з недоведеністю обставин, що підтверджують заявлені позовні вимоги.

Інших доводів незгоди з судовими рішеннями касаційна скарга не містить,

а наведені доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження,

а переоцінка доказів у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка А. Ю., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Буряка Артема Юрійовича, залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць