Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 456/1655/17
провадження № 61-8762св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року у складі судді Шрамка Р. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про сумісну діяльність, розподіл спільного майна.
Позов мотивовано тим, що 28 серпня 2008 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 пропозицію на придбання пункту-продажу склотари, що по
АДРЕСА_1 на території КП «Ринок» для здійснення спільної господарської діяльності.
З метою усунення ймовірних адміністративних перепон в подальшій реконструкції зазначеного приміщення, договір купівлі-продажу від 07 листопада 2008 року було оформлено на ОСОБА_2 , який обіцяв згодом переоформити реконструйовану будівлю на двох.
Протягом 2008-2011 років позивач спільно з ОСОБА_2 , як партнери, внесли приблизно рівні вклади на реконструкцію приміщення - приблизно по
110 000,00 доларів США.
Після завершення реконструкції, наприкінці 2011 року позивач та ОСОБА_2 певний час використовували будівлю спільно.
Згодом ОСОБА_2 відмовився оформляти на нього половину будівлі і в червні
2012 року змінив замки та усунув його від використання спільної будівлі.
З червня 2012 року він позбавлений можливості використовувати спільно придбане майно та отримувати дохід від цього майна.
З урахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 просив:
- розірвати договір про спільну діяльність від 28 серпня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за ним право на Ѕ частину нежитлової будівлі (магазин з офісними приміщеннями) по АДРЕСА_1 площею 425,4 кв.м (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 2098054);
- визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки по
АДРЕСА_1 , площею 0.0135 га (кадастровий номер 4611200000:06:023:0020);
- визнати за ним право на Ѕ частину грошових коштів, які отримані ОСОБА_2 , як орендна плата за договорами оренди приміщень будинку АДРЕСА_1 за період з 01 червня 2012 року по 01 квітня 2017 року, поділити їх в натурі та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 642 350,00 грн;
- визнати за ним право на Ѕ частину грошових коштів, які отримані ОСОБА_2 за період з 01 червня 2012 року по 01 квітня 2017 року як прибуток від торгівлі на другому поверсі торгового центру по АДРЕСА_1 , поділити їх в натурі, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 580 000,00 грн;
- стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня
2018 року, з урахуванням ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2018 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із недоведеності позивачем підстав для розірвання договору про спільну діяльність, як такого, що не було укладено. Інші позовні вимоги є похідними.
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду львівської області від 14 вересня
2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам наявних в матеріалах справи та позам свідків.
Доводи інших учасників справи
19 липня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Стрийського міськрайонного суду Львівської області.
У липні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за договором купівлі-продажу від 07 листопада 2008 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив нежитлову будівлю - пункт склотари, площею 40,5 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Продаж вчинено на 200 000,00 грн, які покупець сплатив продавцю таким чином: 171 500,00 грн до підписання даного договору, а решту - 28 500,00 грн мало бути сплачено до 13 листопада 2018 року.
Зазначений договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Навальковською М. М.
Згідно нотаріально-посвідченої заяви ОСОБА_4 від 11 листопада 2008 року, останній підтвердив сплату ОСОБА_2 всієї суми коштів за куплену нежитлову будівлю, пункт прийому склотари, що знаходиться в АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 07 листопада 2008 року.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ВМТ № 644457,
ВМТ № 54458 реєстр № 773 від 29 травня 2010 року ОСОБА_2 став власником земельної ділянки площею 0,0135 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - обслуговування нежитлової будівлі, про що управлінням Держкомзему у м. Стрий було видано Державний акт про право власності на земельну ділянку від 10 вересня 2010 року.
Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно - 24 лютого
2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності стало свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 24 лютого
2012 року видане Стрийською міською радою.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно зі статтею 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
Відповідно до статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Частинами першою та другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Встановивши, що позивачем не надано доказів на укладення між сторонами договору про спільну діяльність, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки за правилами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня
2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня
2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська