Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 456/289/17

провадження № 61-148св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго», директор Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» Білінський Зіновій Миронович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго» (далі

- КП «Стрийтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до КП «Стрийтеплоенерго», директора КП «Стрийтеплоенерго»

Білінського З. М. про встановлення факту нездійснення постачання теплової енергії, встановлення факту відсутності права нараховування заборгованості, визнання недійсною довідки про нарахування заборгованості.

Надалі 01 липня, 03 серпня, 02 листопада, 07 та 13 грудня 2021 року від

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надходили зміни та доповнення до зустрічних позовних вимог.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 грудня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у прийнятті доповнень та змін до зустрічного позову.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 грудня 2021 року повернуто апелянтам.

Апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, мотивував своє рішення тим, що оскаржувана ухвала не підлягає оскарженню, оскільки не входить до переліку ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року, в якій просять скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті доповнень та змін до зустрічного позову не підлягає апеляційному оскарженню. Вважає, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви, а відмова у прийнятті доповнень та змін до зустрічного позову перешкоджає розгляду по суті заявлених позивачами зустрічних позовних вимог.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353

ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого

у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під

її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності

з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357

ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви. Про повернення заяви постановляється ухвала, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду.

Такі висновки сформульовано Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі

№ 2405/3360/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну позовних вимог є повернення такої заяви, тому ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті доповнень та змін може бути оскаржена окремо від рішення суду в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, оскільки повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у прийняті такої заяви обмежує реалізацію права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті доповнень та змін до зустрічного позову не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

Наведеним підтверджуються доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права, що

є підставою для її скасування.

Згідно з частинами четвертою та шостою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанціїдля продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко