№ 456/3077/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 456/3077/15-ц

провадження № 61-2727св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року у складі судді Гули Л. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.

Позовну заяву мотивовано тим, що 27 грудня 2001 року Голобутівська сільська рада Стрийського району Львівської області, розглянувши заяву ОСОБА_4 , жителя с. Голобутів, про оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 у зв`язку із скасуванням поняття «колгоспний двір» та наявності відмов про належні частки спадкового майна ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на його користь, на той час ще неповнолітнього, прийняла рішення № 119 про оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ним, як приватний двір.

Однак 29 жовтня 2002 року на підставі вказаного рішення, але іншого змісту, було видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно з яким будинок належав на праві спільної часткової власності у рівних частках йому та ОСОБА_4 і, відповідно, проведено його реєстрацію в Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації (далі - Стрийське МБТІ) (записаний в реєстрову книгу № 2 за реєстровим № 210 від 04 листопада 2002 року).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і після його смерті спірну частину житлового будинку прийняла в спадщину за заповітом його дружина ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після її смерті, 1/2 частину житлового будинку прийняв у спадщину її син - ОСОБА_2 , якому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Зазначав, що відповідачка ОСОБА_3 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 і рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 лютого

2014 року її позов задоволено, а отже, 1/2 частини спірного житлового будинку належить йому, 1/2 частини, а відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інша.

Вказував, що про порушення свого права, підробку рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119, він дізнався у травні 2013 року під час судового процесу за позовом ОСОБА_2 до нього та Голобутівської сільської ради про визнання незаконним рішення Голобутівської сільської ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на частину будинковолодіння в порядку спадкування за законом. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області, яке набрало законної сили 09 лютого 2015 року,

в задоволенні позову відмовлено, а тому вважав, що він не пропустив строку звернення до суду з цим позовом.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , видане 29 жовтня 2002 року на підставі рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119 у частині належності частини житлового будинку ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 14 грудня 2004 року, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. та зареєстроване

в реєстрі за № 1-6040;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 18 травня 2013 року, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. та зареєстроване

в реєстрі за № 1523;

- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 972524, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 61652446253;

- визнати за ним право власності на вказану 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області

від 23 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , видане 29 жовтня 2002 року на підставі рішення виконкому Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119 в частині належності частини житлового будинку ОСОБА_4 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 14 грудня 2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-6040, видане ОСОБА_5 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 травня 2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 1523, видане ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 972524, реєстраційний номер будинку 61652446253.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки

у ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було права на оформлення за ним 1/2 частини спірного житлового будинку у зв`язку

з відсутністю відповідного рішення органу місцевого самоврядування, тому позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 грудня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі

за № 1-6040, виданого ОСОБА_5 , та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 травня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1523, виданого ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 972524, реєстраційний номер будинку 61652446253, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини зазначеного житлового будинку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 дізнався про наявність свого порушеного права щодо спірного майна тільки в травні 2013 року, з позовом до суду позивач звернувся 22 липня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що дійсним рішенням є рішення ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня

2001 року № 119, яке наявне в протоколі № 45, дійшов правильного висновку про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , виданого 29 жовтня 2002 року на підставі рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок, щодо належності частини житлового будинку ОСОБА_4 , оскільки в дійсності рішення від 27 грудня 2001 року № 119 стосувалось оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 лише за позивачем ОСОБА_1 , який є внуком ОСОБА_4 .

У зв`язку з наявністю підстав для скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в частині належності 1/2 частини цього будинку ОСОБА_4 , суд першої дійшов правильного висновку про визнання недійсними вказаних свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

На момент прийняття рішення Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119 позивач

ОСОБА_1 був неповнолітнім, а дії щодо реєстрації права власності на будинок вчиняла відповідачка ОСОБА_3 , оскільки згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 16 вересня 2020 року № 5292, підписи від імені заявника ОСОБА_1 в лінійці «підпис замовника» двох замовлень в Стрийське державне комунальне районне БТІ (для реєстрації права власності на спірний будинок) № КЛИ/1030-3 та № КЛИ/1385-7

від 30 жовтня 2002 року, які містяться в матеріалах інвентаризаційної справи, виконані ОСОБА_3 , тому підстав для висновку про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права при реєстрації права власності на будинок - 04 листопада 2002 року немає. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_2 немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, пославшись на висновок судової почеркознавчої експертизи від 24 травня 2019 року № 6/270, не врахували, що цей висновок складений на замовлення слідчого, а згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України

у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Зазначає, що у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його. Проте, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд в оскаржуваних судових рішеннях не мотивували, чому визнають цей доказ.

Вказує, що висновок експерта від 24 травня 2019 року № 6/270, наданий

у рамках кримінального провадження від 12 січня 2019 року

№ 12019140130000054, підтверджує факт підроблення рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 119 від 27 грудня 2001 року. При цьому позивач не пред`являв позовної вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області

від 27 грудня 2001 року № 119.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення

у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Оскільки рішення виконкому Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року N 119 в частині належності частини житлового будинку ОСОБА_4 недійсним не визнавалося, то й документи, якими оформлюється відповідне право є дійсними.

Зазначає, що про порушення свого права позивач довідався та міг довідатись ще 04 листопада 2002 року отримавши свідоцтво серії

НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 , який був зареєстрований Стрийським МБТІ на праві спільної часткової власності за позивачем та ОСОБА_4 .Таким чином, отримавши свідоцтво

серії НОМЕР_1 про право власності на вказаний житловий будинок, позивач, набувши на той час уже цивільну дієздатність у повному обсязі, довідався по порушення свого права, проте звернувся до суду за його захистомлише через 12 років і 8 місяців.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня

2001 року № 119 «Про оформлення права власності на житловий будинок

в с. Голобутів», розглянувши заяву ОСОБА_4 - жителя с. Голобутів про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , у зв`язку із скасуванням поняття «колгоспний двір» та наявності відмов про належну частку спадкового майна ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь

ОСОБА_1 , керуючись «Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходиться в користуванні фізичних та юридичних осіб», та відповідно до пункту 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Голобутівська сільська рада вирішила: оформити право власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 як приватний двір; доручити Стрийському МБТІ провести реєстрацію свідоцтва про право власності згідно з даним рішенням (а.с. 6, т. 1).

Саме такий зміст цього рішення підтверджується архівним протоколом

№ 45 засідання ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня

2001 року, додатком до якого долучено рішення № 119 (а.с. 143-146, 216-219, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок

від 29 жовтня 2002 року серії АА № 011594, виданим Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації

(а.с. 7, 136, т. 1), житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності в рівних частках.

Підставою для видачі цього свідоцтва вказано рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119.

В матеріалах інвентаризаційної справи на вказаний житловий будинок міститься рішення ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня

2001 року № 119, на підставі якого видане вказане свідоцтво про право власності на будинок (а.с. 135, т. 1, а.с. 123, т. 3).

За змістом цього рішення вирішено оформити право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 у рівних частинах, що істотно відрізняється

від змісту рішення № 119, яке наявне в протоколі № 45 ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня

2001 року.

У зв`язку з існуванням двох рішень Голобутівської сільської ради під одним

і тим же номером і датованих однією і тією ж датою, але різних за своїм змістом, в рамках кримінального провадження від 12 січня 2019 року

№ 12019140130000054 призначено судову комплексну почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, згідно з висновком якої

від 24 травня 2019 року № 6/270 (а.с. 228-246, т. 2) друкований текст

в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, що міститься в протоколі № 45, та

в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 , виконані з використанням різних друкарських машинок; відбиток гербової печатки Голобутівської сільської ради та підпис від імені ОСОБА_7

у графі «Сільський голова» в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне

в протоколі № 45, нанесений гербовою печаткою Голобутівської сільської ради, а підпис виконаний ОСОБА_7 ; відбиток гербової печатки Голобутівської сільської ради та підпис від імені ОСОБА_7 у графі «Сільський голова» в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, що міститься

в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 , нанесений не гербовою печаткою Голобутівської сільської ради, а підпис виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 22, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 грудня 2004 року, виданого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т., ОСОБА_5 після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 успадкувала 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд (а.с. 24, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (а.с. 23, т. 1).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18 травня 2013 року, ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_5 успадкував 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд (а.с. 25, т. 1).

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області

від 29 вересня 2014 року у справі № 456/2360/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року,

в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області про визнання незаконним рішення Голобутівської сільської ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на частку будинковолодіння в порядку спадкування за заповітом відмовлено (а.с. 10-13, т. 1).

Згідно з висновком експерта від 16 вересня 2020 року № 5292 підпис

від імені заявника ОСОБА_1 в лінійці «підпис замовника» двох замовлень в Стрийське державне комунальне районне БТІ КЛИ/1030-3 та

№ КЛИ/1385-7 від 30 жовтня 2002 року виконані ОСОБА_3

(а.с. 68-71, т. 4).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені

в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦКУкраїни право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями пункту 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів) визначено делеговані повноваження, які віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, а саме: облік та реєстрація відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

2001 року № 119 «Про оформлення права власності на житловий будинок

в с. Голобутів» вирішено: 1) оформити право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 як приватний двір;

2) доручити Стрийському МБТІ провести реєстрацію свідоцтва про право власності згідно з цим рішенням.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК Українивстановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування,

а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня

2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі

№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18), від 23 вересня 2020 року

у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) та від 14 листопада

2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Згідно із статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 29 жовтня 2002 року серії АА № 011594, яке видане на підставі рішення ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня

2001 року № 119, житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності в рівних частках.

Відповідно до матеріалів реєстраційної та інвентаризаційної справ на житловий будинок на АДРЕСА_1 рішення, яке міститься у цих справах, різниться від рішення, наданого позивачем та долученого до позовної заяви щодо змісту його резолютивної частини в частині зазначення осіб, за якими вирішено оформити правом власності на спірний житловий будинок.

Згідно з протоколом від 27 грудня 2001 року № 45 ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області та рішеннями, що прийняті на ній, зокрема у рішенні № 119 було вирішено оформити право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 як приватний двір (а.с. 215-227, т. 1).

Відповідно до висновку експерта від 24 травня 2019 року № 6/270 друкований текст в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне

в протоколі № 45, та в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне

в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 , виконані з використанням різних друкарських машинок; відбиток гербової печатки Голобутівської сільської ради та підпис від імені ОСОБА_7 у графі «Сільський голова»

в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне в протоколі № 45, нанесений гербовою печаткою Голобутівської сільської ради, а підпис виконаний ОСОБА_7 ; відбиток гербової печатки Голобутівської сільської ради та підпис від імені ОСОБА_7 у графі «Сільський голова» в рішенні ХV сесії ІІІ демократичного скликання Голобутівської сільської ради

від 27 грудня 2001 року № 119, яке наявне в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 , нанесений не гербовою печаткою Голобутівської сільської ради, а підпис виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою (а.с. 228-246, т. 2).

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився

і апеляційний суд, встановивши, що у ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відсутнє право на оформлення за собою

1/2 частини спірного житлового будинку, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 грудня 2004 року, зареєстрованого

в реєстрі за № 1-6040, виданого ОСОБА_5 , та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 травня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1523, виданого ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 972524, реєстраційний номер будинку 61652446253, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.

За змістом пункту 6 «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Аналогічна за змістом норма містилась й у статті 71 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у частині, що стосується оспорювання свідоцтва про право власності на будинок).

Відповідно до статей 75 76 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-2469цс16 вказано, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу(пункт 51рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Подаючи заяву про застосування строків позовної давності, відповідач посилався на те, що про порушення свого права позивач довідався та міг довідатися ще 04 листопада 2002 року, отримавши свідоцтво серії

НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , який був зареєстрований Стрийським МБТІ на праві спільної часткової власності

в рівних частках за ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що на момент прийняття рішення Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня 2001 року № 119 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був неповнолітнім,

а дії щодо реєстрації права власності на будинок вчиняла відповідачка ОСОБА_3 , оскільки, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 16 вересня 2020 року № 5292, підписи від імені заявника ОСОБА_1 в лінійці «підпис замовника» двох замовлень в Стрийському державному комунальному районному БТІ (для реєстрації права власності на спірний будинок) № КЛИ/1030-3 та № КЛИ/1385-7 від 30 жовтня 2002 року, які містяться в матеріалах інвентаризаційної справи, виконані

ОСОБА_3 , правильно вважав, що підстав для висновку про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права при реєстрації права власності на будинок - 04 листопада 2002 року, як стверджує відповідач ОСОБА_2 , немає.

Отже, як встановлено судами, ОСОБА_1 не був стороною звернення до Стрийського МБТІ з метою реєстрації права власності на спірне нерухоме майно та відповідно не знав про існування рішення Виконавчого комітету Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області

від 27 грудня 2001 року № 119, відповідно до якого сесія вирішила оформити право власності на житловий будинок тільки за ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи

від 24 травня 2019 року № 6/270 підставою для призначення вказаної експертизи стало те, що під час ознайомлення з матеріалами інвентаризаційної та реєстраційної справ, які знаходяться у Стрийському МБТІ, адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_8 встановив, що в цій справі знаходиться рішення XV сесії III демократичного скликання Голобутівської сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 грудня

2001 року № 119, яким вирішено оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних часткових долях. Однак у Голуботівській сільській раді та архівному відділі Стрийської РДА є оригінал вказаного рішення, в якому зазначено, що сесія вирішила оформити право власності на житловий будинок тільки за ОСОБА_1 .

За таких обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги щодо того, що судами попередніх інстанцій не мотивовано прийняття як доказ висновок експерта від 24 травня 2019 року № 6/270, наданий у рамках кримінального провадження від 12 січня

2019 року № 12019140130000054, не заслуговують на увагу.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі

№ 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили

і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували допустимість вказаного висновку експерта як доказу, оскільки експертиза, проведена

у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною другою статті 103 ЦПК України визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок судової почеркознавчої експертизи від 24 травня 2019 року

№ 6/270, проведений на підставі ухвали слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2019 року

у кримінальному провадженні № 12019140130000054, копії якого долучено до матеріалів справи, є належним та допустимим доказом, дослідженими судом відповідно до визначеного законом порядку.

У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи спірних договорів.

Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У даному випадку експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильних по суті рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди дали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»,

§ 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк