Постанова

Іменем України

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 457/471/17

провадження № 61-13693св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України,

особа, яка подала апеляційну скаргу Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р.,

Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про встановлення факту отримання ушкодження здоров`я при виконанні обов`язків військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 листопада 1970 року його було призвано на строкову військову службу в лави Радянської армії та він проходив службу в м. Єна, НДР у військовій частині № НОМЕР_1 , танковий полк в зенітній батареї, в якій були зенітні установки ЗСУ 23-4 з радарами дальнього виявлення цілі.

Крім того, на навчаннях і стрілецьких вправах працювали радари наземного базування, які є джерелом іонізуючого електромагнітного випромінювання. При призові в армію він пройшов лікарську комісію по ступеню відповідності до військової служби. Висновком лікарської комісії жодних захворювань та обмежень для проходження служби не виявлено. 27 квітня 1971 року він звернувся з болями до лікаря, був скерований в медпункт з головними болями, головокружінням, тошнотою, рвотою, неодноразово втрачав свідомість, а 29 квітня 1971 року поступив на стаціонарне лікування у

в/ч пп60914 з діагнозом «гострий підшкірний парапроктит», 30 квітня

1971 року була проведена операція. 20 травня 1971 року його було виписано у військову частину без огляду лікарською комісією з незначним покращенням здоров`я, але хвороба дальше прогресувала. 15 листопада

1972 року наказом № 319 його звільнено в запас без заключення лікарської комісії. Після служби в армії стан здоров`я різко погіршувався, було проведено 5 операцій. Внаслідок непроведення діагностики та неналежного лікування під час служби в армії він став інвалідом з діагнозом «неспецифічний виразковий коліт, хронічний рецидивний проктит».

У 1977 році йому встановлена інвалідність другої групи за загальним захворюванням, у 1986 році на засіданні обласної МСЕК встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, одержаним в період проходження військової служби, висновком Дрогобицької міжрайонної МСЕК встановлена друга група інвалідності довічно по причині захворювання, отриманого в період проходження військової служби. Впродовж багатьох років він звертався у різні військові інстанції з запитами про видачу довідок про лікування в госпіталі, причини захворювання та результати після проведення операцій, але йому надавалися відповіді, що при звільненні з військової служби жодних записів в Книзі обліку особового складу військової частини пп 47263 за 1970-1972 роки про хворобу та її причини немає.

Він звертався у різні інстанції щодо визнання його інвалідом внаслідок виконання обов`язків військової служби, але йому було відмовлено з причини відсутності будь-яких військово-медичних документів про отримані захворювання при виконанні обов`язків військової служби. Він не погодився з такими висновками та просив суд встановити факт отримання ушкодження здоров`я при виконанні службових обов`язків, зокрема, електромагнітної травми. Відповідно до запису у військовому квитку він служив у НДР членом екіпажу самохідної зенітної установки. У зенітній батареї були на озброєнні установки з індивідуальною локаційною системою, яка працює на основі джерел електромагнітних променів. Крім того, електромагнітна травма стала причиною гострої та хронічної форми порушення фізіологічних функцій організму, у зв`язку з чим він знаходився з 1977 року під наглядом науково-дослідного інституту проктології, де ним перенесено тяжкі операції. Встановлення цього факту необхідно для призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що він отримав електромагнітні травми та пов`язані з цим хронічні захворювання при виконанні обов`язків військової служби в 1970-1972 роках.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 20 листопада 2017 року у складі судді Марчука В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 отримав електромагнітні травми та пов`язані з цим хронічні захворювання при виконанні обов`язків військової служби в 1970-1972 роках.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано достатньо документів, з яких вбачається причинно-наслідковий зв`язок між отриманням ним електромагнітної травми та пов`язаних з цим хронічних захворювань при виконанні обов`язків військової служби у 1970-1972 роках. З урахуванням цього суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту того, що ОСОБА_1 отримав електромагнітні травми та пов`язані з цим хронічні захворювання при виконання обов`язків військової служби в 1970-1972 роках.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 20 листопада 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позову про встановлення факту отримання ушкодження здоров`я при виконанні військової служби.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем позовні вимоги пред`явлені до неіснуючого та неналежного відповідача Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України. Судом не надано зазначеному належної правової оцінки та відкрито провадження у справі, надалі ухвалено рішення за яким будуть покладені обов`язки на особу, яка не була залучена до участі у справі, а саме Міністерство Оборони України.

Враховуючи те, що Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України не є окремим структурним підрозділом, не є юридичною особою, відтак така не може бути відповідачем у зазначеній справі. Зазначене підтверджується довідкою з ЄДРПОУ від 21 грудня 2012 року

за № 1026/12 та довідкою Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про правовий статус, положенням про Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 13, де зазначено, що Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України має правовий статус суб`єкта без права юридичної особи.

В той же час у вказаній довідці прописано, що головне підприємство Міністерство оборони України.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем у справі повинен бути та є суб`єкт владних повноважень, який має адміністративну процесуальну правоздатність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

11 вересня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку Бугаков Г. В. подав касаційну скаргу (надійшла 15 вересня 2020 року) на постанову Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 липня

2018 року у справі № 911/2635/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Міністерство оборони України не має відношення до встановлення факту отримання ОСОБА_1 електромагнітної травми та пов`язаних з цим хронічних захворювань при виконанні обов`язків військової служби, а відтак і права оскаржувати рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 20 листопада 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про встановлення факту отримання ушкодження здоров`я при виконанні обов`язків військової служби призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з листопада 1970 року по листопад 1972 року, звільнений у запас на загальних підставах після закінчення строкової служби. З 29 квітня 1971 року по 20 травня 1971 року перебував на стаціонарному лікуванні у в/ч пп НОМЕР_2 з приводу гострого паропроктиду. 30 квітня 1971 року йому проведено вскриття гнійника і після закінчення лікування виписаний в частину без медичного огляду військово-лікарської комісії.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААБ № 158867

від 02 квітня 2014 року ОСОБА_1 встановлено першу «Б» групу інвалідності пожиттєво, захворювання отримано в період проходження військової служби.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України),

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовною вимогою до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України позивач ОСОБА_1 просив встановити факт отримання ушкодження здоров`я внаслідок електромагнітної травми та пов`язаних з цим хронічних захворювань при виконанні обов`язків військової служби в 1970-1972 роках.

Суд апеляційної інстанції встановив, що структурного підрозділу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України у структурі Міністерства оборони України відповідно до схеми підпорядкування структурних підрозділів Міністерства оборони України та Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 листопада 2016 року № 600 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 14 квітня 2017 року № 255) не було і на час розгляду справи немає.

Згідно із пунктом 2.3.2 положення «Про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України» затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року № 1109/15800 (із послідуючими змінами) зазначено, що голова Центральної військово-лікарської комісії безпосередньо підпорядковується директору військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, а не Міністерству оборони України.

Відповідно до схеми підпорядкування структурних підрозділів Міністерства оборони України та Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 листопада 2016 року № 600 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 14 квітня 2017 року № 225) Центральна військово-лікарська комісія не входить в систему структурних підрозділів Міністерства оборони України чи Збройних сил України.

Враховуючи те, що Центральна військово-лікарська комісія не є окремим структурним підрозділом, не є юридичною особою, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не може бути відповідачем у зазначеній справі.

Доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 липня

2018 року у справі № 911/2635/17 є необґрунтованими, оскільки у зазначеній постанові інші учасники справи та не подібні правовідносини.

Інші доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович