№ 459/1365/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 459/1365/17-ц

провадження № 61-17206 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М.,

Ніткевича А. В., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у порядку зворотної вимоги (регресу).

Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі -

АТ «Райффайзен Банк Аваль»), та нею було укладено кредитний договір,

за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 42 630 доларів США

на строк до 19 липня 2027 року зі сплатою 13% річних для придбання

квартири по АДРЕСА_1 . Вказувала, що на час укладення вказаного кредитного договору вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та за кредитні кошти вони придбали квартиру, право власності на яку було зареєстровано за нею.

У подальшому квартира була реконструйована у нежитлове приміщення - магазин-салон. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2011 року, що набрало законної сили, вирішено спір між нею та ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Суд визнав право власності за кожним із них по Ѕ ідеальній частині

на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 . Проте, суд не здійснив розподілу боргових зобов`язань за кредитним договором від 19 липня 2007 року.

Позивачка зазначала, що після розірвання у листопаді 2010 року шлюбу з відповідачем вона повністю сплатила кредитну заборгованість перед банком, про що їй було видано довідку від 17 жовтня 2016 року.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 65 СК України, статей 543 544 ЦК України просила суд стягнути

з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 14 219,91 доларів США

у порядку зворотної вимоги (регресу).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 03 квітня 2018 року у складі судді Кріля М. Д. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що позивачкою не надано доказів, які б підтверджували повну оплату нею коштів за кредитним договором, оскільки кредит є непогашеним, а по суті відбулось часткове погашення боргу та укладення нового кредитного договору зі зміною валюти зобов`язання. Крім того, договір поруки припинено 02 вересня 2013 року, а тому ОСОБА_2 не є солідарним боржником у розумінні статі 541 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 квітня

2018 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-42324св18).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 891,68 доларів США у порядку зворотної вимоги (регресу) по виконанню зобов`язань

за кредитним договором від 19 липня 2007 року, укладеним між

АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . У решті вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із рівності зобов`язань подружжя за угодами, укладеними одним із подружжя в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Зобов'язання

з повернення кредитних коштів, які були витрачені в інтересах сім`ї, а саме для придбання квартири, яка за рішенням суду була поділена між сторонами у рівних частках - по 1/2 частині кожному, повинно бути покладено

на сторони колишнього подружжя у рівних частках. У зв`язку з цим

з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню грошові кошти

у розмірі 9 891,68 доларів США, що становить 1/2 частину кредитних коштів, сплачених останньою після розірвання шлюбу на погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року. Разом з тим, погашення вказаної заборгованості було здійснено позивачкою за рахунок нового кредиту, отриманого нею на підставі кредитного договору від 31 серпня 2016 року, а тому зобов`язання за цим новим кредитом є її особистим, так як набуте нею вже після розірвання шлюбу з відповідачем.

При цьому апеляційний суд вказав, що обставини виконання позивачкою зобов`язань за новим кредитним договором від 31 серпня 2016 року

для вирішення спору щодо поділу між сторонами боргових зобов`язань

за кредитним договором від 19 липня 2007 року правового значення не має, оскільки АТ «Райффайзен Банк Аваль» своєю довідкою (т. 1, а. с. 58), підтвердив відсутність за позивачкою станом на 31 серпня 2016 року заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року, яку,

за умовами додаткової угоди до кредитного договору, було визначено

у розмірі 507 487,65 грн, що, згідно застосованого у цій угоді офіційного курсу валюти на момент її укладення: 25,652241 грн за 1 долар США,

є еквівалентним 19 783,36 доларів США, 1/2 частина від якої становить

9 891,68 доларів США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Червоноградського міського суду Львівської області. Клопотання

ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання постанови Львівського апеляційного суду від 20 жовтня

2020 року зупинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у порядку зворотної вимоги (регресу) призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 ,мотивована тим, що апеляційний суд

не врахував, що позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення грошових коштів в порядку зворотної вимоги (регресу), а не з позовом

про поділ боргових зобов`язань колишнього подружжя, який вже був предметом судового розгляду у справі № 459/2839/14-ц. Так, рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року частково задоволено позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року у розмірі 46 727,89 доларів США. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим задоволено, визнано договір поруки від 19 липня 2007 року припиненим. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 про визнання протиправним внесення в односторонньому порядку змін до кредитного договору та зобов`язання проведення розподілу боргових зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, відмовлено. Таким чином,

у вищевказаній справі був вирішений спір про стягнення кредитної заборгованості та поділ боргових зобов`язань. Водночас у цій справі

про стягнення грошових коштів в порядку зворотної вимоги (регресу)

є доведення позивачкою факту фактичного виконання боргового зобов`язання, який може бути підтверджений лише квитанціями чи іншими платіжними документами. Проте такі докази позивачкою були надані суду

з порушенням процесуального порядку. Отже, висновок апеляційного суду про те, що сам факт погашення боргових зобов`язань не має правового значення для вирішення цієї справи є помилковим та не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові

від 30 червня 2020 року у справі № 638/182314/15-ц, провадження

№ 14-712цс19. Крім того, апеляційним судом незаконно було взято до уваги нові докази, які надані позивачкою, а саме квитанції про сплату кредиту

за 2016-2017 роки, додаткові угоди до кредитних договорів, так як вони були подані на стадії апеляційного розгляду справи, при цьому повторного, без обґрунтування поважності причин їх неподання до суду першої інстанції. Прийнявши такі докази, суд порушив принцип рівності та змагальності сторін. При цьому апеляційний суд не врахував, що у наданих позивачкою квитанціях призначення платежу не погашення боргу за кредитним договором, а поповнення власного рахунку. Крім того, апеляційний

суд не звернув уваги на те, що позивачка сплачувала кредит у гривнях,

так як було змінено валюту кредитування, проте пред'явила позов

до нього про стягнення коштів в порядку регресу у доларах США, що

не узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного

Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Банк відмовив їй у розподілі боргових зобов'язань, проте це не звільняє ОСОБА_2 від відповідальності щодо відшкодування їй у порядку регресу коштів, сплачених нею на погашення кредиту, отриманого за час шлюбу на купівлю спільної нерухомості. Посилання ОСОБА_2 на те, що у квитанціях призначення платежу не погашення боргу за кредитним договором, а поповнення власного рахунку не заслуговують на увагу, так як поповнення власного рахунку є умовою договору, укладеного між нею та банком. Апеляційний суд ухвалив рішення не лише на підставі квитанцій про сплату грошових коштів за кредитом,

а й на підставі довідки банку, в якій підтверджено відсутність заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1 , в яких зазначено, що 31 серпня 2016 року погашення боргу не відбулося, так як цього дня між ОСОБА_1 та банком було укладено лише додаткову угоду до кредитного договору від 19 липня 2007 року, згідно з умовами якої було змінено валюту кредитування

з доларів США на гривню та частково прощення боргу. У цій додатковій угоді не йдеться про новий кредит, як вказує позивачка.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 листопада 2004 року перебували

у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада

2010 року.

19 липня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0151/74/50667, відповідно до умов якого останній було надано кредит у сумі 42 630 доларів США на строк

до 19 липня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом

у розмірі 13% річних для придбання трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 6-7).

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області

від 22 серпня 2011 року у справі № 2-381/11 придбану за кредитні кошти

і зареєстровану на праві власності за ОСОБА_1 квартиру

по АДРЕСА_1 , яку в подальшому було реконструйовано в нежиле приміщення - магазин-салон, визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя і поділено між сторонами шляхом визнання за кожним із них право власності на 1/2 частину цього нежитлового приміщення (т. 1, а. с. 8-11).

Вказане рішення Червоноградського міського суду Львівської області

від 22 серпня 2011 року в цій частині залишено без змін рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року (т. 1, а.с.12-20).

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину грошових коштів, які вона сплатила на виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором від 19 липня 2007 року після розірвання шлюбу. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня

2015 року у справі № 459/4784/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 828,98 доларів США, визнавши, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу на момент звернення до суду із вказаним позовом було сплачено 11 657,96 доларів США заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року (т. 1, а. с. 21).

Вказане рішення Червоноградського міського суду Львівської області

від 10 червня 2015 року залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року (т. 1, а. с. 26-30).

Довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 17 жовтня 2016 року

(т. 1, а. с. 31) підтверджено, що за період з 12 листопада 2010 року

по 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 було погашено тіло кредиту у сумі

28 999,86 доларів США (у тому числі 27 881,10 доларів США погашено

в межах зміни валюти зобов`язання) та відсотки у сумі 11 097,92 доларів США (у тому числі 219,39 доларів США в межах зміни валюти виконання зобов`язання).

На виконання ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 27 червня 2017 року, довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомив, що станом на 27 червня 2017 року заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року відсутня, оскільки 31 серпня 2016 року відбулася зміна валюти виконання зобов`язання шляхом укладення нового кредитного договору (т. 1, а. с. 58).

Відсутність заборгованості за кредитним договором від 19 липня

2007 року додатково підтверджено листом АТ «Райффайзен Банк Аваль»

від 05 лютого 2018 року на виконання ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2018 року, в якому, крім іншого, повідомлено про укладення з ОСОБА_1 додаткової угоди до кредитного договору від 19 липня 2007 року про зміну валюти зобов`язань по кредиту (для кредитів в іноземній валюті) від 31 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 82).

За умовами додаткової угоди до кредитного договору від 19 липня

2007 року про зміну валюти зобов`язань по кредиту (для кредитів

в іноземній валюті), яка укладена 31 серпня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (кредитором) та ОСОБА_1 (позичальником) (т. 1, а. с.84-86), сторони визнали, що станом на 31 серпня 2016 року розмір непогашеної заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року становить 28 100,49 доларів США, що за курсом Національного банку України 25,652241 грн. за 1 долар США, який діє на дату укладення цієї додаткової угоди, становить 720 840,54 грн, з яких: 27 881,10 доларів США (еквівалент - 715 212,69 грн) - основна сума боргу (кредит), а 219,39 доларів США(еквівалент - 5 627,85 грн) - проценти, нараховані за користування кредитом.

Згідно з пунктом 1.4 додаткової угоди сторони визнали, що сума анульованого (прощеного) боргу, обов`язок сплати якого припиняється внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати цього зобов`язання, є 213 352,89 грн (еквівалент - 8 317,12 доларів США).

У пункті 2 додаткової угоди зазначено, що сторони погодили, що на підставі цієї додаткової угоди з дати змін основна сума боргу за кредитом збільшується на суму заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом у розмірі 5 627,85 грн, у зв`язку з чим сума непогашеного основного боргу за кредитним договором від 19 липня

2007 року становить 507 487,65 грн (еквівалент - 19 783,36 доларів США), 1/2 частина від якої становить 9 891,68 доларів США.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що погашення позичальником заборгованості в національній валюті у зв`язку зі зміною валюти зобов`язань позичальника за кредитним договором згідно пункту 2 цієї додаткової угоди, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в гривнях, в сумах, визначених пунктом 2 цієї додаткової угоди, на поточний рахунок позичальника.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 додаткової угоди, сторони встановлюють, що з моменту зарахування на зазначений рахунок грошових коштів

в національній валюті в сумах, визначених пунктом 2 цієї додаткової угоди, зобов`язання позичальника перед кредитором за кредитним договором

від 19 липня 2007 року вважаються повністю виконаними.

На рефінансування заборгованості ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором від 19 липня 2007 року у розмірі 507 487,65 грн,

АТ «Райффайзен Банк Аваль» надав позивачу одноразово 31 серпня

2016 року кредит на суму вказаної заборгованості - 507 487,65 грн, у зв`язку з чим між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено новий кредитний договір від 31 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 216-220), зобов`язання за яким, зокрема, щодо повернення кредитних коштів та сплати 19% річних за користування кредитним коштами, є особистим зобов`язанням позивача, оскільки цей кредитний договір було укладено вже після розірвання шлюбу з відповідачем.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік об`єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.

Відповідно до вимог статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною четвертою статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого

з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня

2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про рівність зобов`язань подружжя за угодами, укладеними одним із подружжя в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Зобов'язання

на сторони колишнього подружжя у рівних частках.

У зв`язку з цим з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошові кошти у розмірі 9 891,68 доларів США, що становить 1/2 частину кредитних коштів, сплачених останньою після розірвання шлюбу

на погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня

2007 року. Водночас, погашення вказаної заборгованості було здійснено позивачкою за рахунок нового кредиту, отриманого нею на підставі кредитного договору від 31 серпня 2016 року (т.1, а. с. 216-220), а тому зобов`язання за цим новим кредитом є її особистим, так як набуте нею вже після розірвання шлюбу з відповідачем.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що між позивачкою та банком 31 серпня 2016 року було укладено лише додаткову угоду до кредитного договору від 19 липня 2007 року, якою змінено валюту кредитування та частково прощенно борг, так як в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які підтверджують, що між банком та позивачкою 31 серпня 2016 року було укладено саме новий кредитний договір на суму 507 487,65 грн.

При цьому апеляційний суд вірно вказав, що обставини виконання позивачкою зобов`язань за цим новим кредитним договором від 31 серпня 2016 року для вирішення спору щодо поділу між сторонами боргових зобов`язань за кредитним договором від 19 липня 2007 року правового значення не має, оскільки АТ «Райффайзен Банк Аваль» своєю довідкою підтвердив відсутність за ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2016 року заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року, яку, за умовами додаткової угоди до кредитного договору, було визначено

є еквівалентним 19 783,36 доларів США, 1/2 частина від якої становить

9 891,68 доларів США.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про неповне погашення ОСОБА_1 кредиту і ця довідка була предметом дослідження як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції. При цьому позивачка звернулася до суду не як кредитор, який виконав зобов'язання, до поручителя, а на підставі частини четвертої статті 65 СК України.

Доводи касаційної скарги про те, що у наданих позивакою квитанціях призначення платежу не погашення боргу за кредитним договором,

а поповнення власного рахунку безпідставні, так як вказані квитанції для правильного вирішення цієї справи правового значення не мають, оскільки вони підтверджують лише погашення заборгованості позивачкою за новим кредитним договором від 31 серпня 2016 року, а не кредитного договору

від 19 липня 2007 року. При цьому поповнення власного рахунку позивачки є умовою кредитного договору, укладеного 31 серпня 2016 року між нею та банком.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець