Постанова

іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 459/1724/19

провадження № 513225км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 26листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 березня 2021року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140150000210, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 26 листопада 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік, якщо вона не вчинить нового злочину та виконає обов`язки, передбачені частиною 1 ст. 76 КК України.

Крім цього, суд закрив провадження за цивільним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, а також прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 13лютого 2019 року о 09:02, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-211140 (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Бічна Шевченка в напрямку вул.Стуса ум. Червонограді Львівської області, біля будинку № 11 на проспектіШевченка, впорушення пунктів 1.3, 1.5, 1.10, 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху проявила неуважність та неналежно оцінила дорожню обстановку, своєчасно незастосувала гальмування, не зупинила керований нею транспортний засіб тадопустила наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїжджу частину вулиці зліва на право відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_7 заподіяно тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2021 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 просить змінити судові рішення у зв`язку знеправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність таневідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі. Вважає, що місцевий суд, з яким необґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, всупереч ч. 2 ст. 5 КК України, призначив їйосновне та додаткове покарання за ч. 1 ст. 286 КК України в редакції Закону №2617-VIIIвід 22 листопада 2018 року, яка посилює кримінальну відповідальність порівняно з попередньою редакцією, під час дії якої було вчинено кримінальне правопорушення. Тому засуджена, зурахуванням позитивних даних про її особу, обставин, щопом`якшують покарання, а також зважаючи на обсяг допущених нею тапішоходом порушень правил безпеки руху, просить пом`якшити міру примусу тапризначити їй покарання увиді штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни як законні, а касаційну скаргу засудженої без задоволення якнеобґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судові рішення не перевіряє.

Доводи засудженої ОСОБА_6 , наведені нею у касаційній скарзі, проте, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність тапризначив їй покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення іїї особі через суворість, є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи зуказаної мети й принципів справедливості таіндивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їхнебезпечності таданим про винувату особу. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості якоднієї з основоположних засад кримінального провадження.

Таким чином, приписи закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду ірозміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності іпотребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, атакож інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, щоє важливим чинником юридичної захищеності людини.

Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеруіступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного іобставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальноїмоделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили нові умисні злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили злочини.

Тобто залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид тарозмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України в редакції, яка діяла на час його вчинення, є злочином невеликої тяжкості (санкція передбачала покарання у виді штрафу від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого). Також суд урахував дані про особу винної, яка в силу ст. 89 КК України раніше не судима, позитивно характеризуються за місцем проживання, працює, на спец обліках у лікарів психіатра інарколога не перебуває. Щире каяття засудженої, активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування потерпілій завданої матеріальної шкоди суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання.

Із урахуванням наведеного, місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнив останню від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту, викладені вапеляційній скарзі, і так само не знайшов підстав для пом`якшення призначеного засудженій покарання у виді обмеження волі.

Ті обставини, на які посилається ОСОБА_6 в касаційній скарзі, як такі, що, наїїдумку, дають підстави для призначення їй покарання у виді штрафу танезастосування додаткового покарання, були перевірені апеляційним судом івизнані необґрунтованими. При цьому суд апеляційної інстанції слушно зазначив про те, що дані про особу ОСОБА_6 та інші обставини, про які зазначає сторона захисту, самі по собі не є противагою суспільній небезпечності вчиненого нею кримінального правопорушення.

Отже, фактичні обставини кримінального правопорушення, з яких убачається, що ОСОБА_6 не зважаючи на поведінку пішохода мала технічну можливість уникнути наїзду на ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування гальмування, атакож те,що попередня судимість ОСОБА_6 відповідно до ст. 89 КК України єпогашеною, нащопосилається засуджена в касаційній скарзі, були враховані при призначенні їйпокарання за ч. 1 ст. 286 КК України.

На думку колегії суддів, призначене засудженій покарання відповідає вимогам статей50,65 КК України, єпропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.Підстав вважати його явно несправедливим через суворість, про щозасуджена порушила питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі засудженої, про порушення судом положень ч. 2 ст. 5 КК України та призначення їй покарання в редакції закону, що посилює кримінальну відповідальність, то вони є надуманими. На час вчинення кримінального правопорушення, що мало місце 13 лютого 2019 року, діяла санкція ч. 1 ст. 286 КК України в редакції Закону від № 586-VI від 24 вересня 2008 року, яка передбачала, крім іншого покарання у виді обмеженням волі на строк до трьох років, зпозбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Таким чином, основне і додаткове покарання призначене засудженій умежах санкції саме в цій редакції, а наведені нею доводи про неврахування судом змін до закону України про кримінальну відповідальність, єнеобґрунтованими.

Таким чином, мотиви щодо незгоди із покаранням, на які посилається засуджена укасаційній скарзі, не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність таобґрунтованість цих судових рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були бибезумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга засудженої не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 26листопада 2020року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 березня 2021року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_8 ОСОБА_2 ОСОБА_3