ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 459/329/24

провадження № 61-10516св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2024 року у складі судді Дем`яновської Ю. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів Ванівського О. М.,

Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що у віці 8-9 років мати ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 забрала її зі школи і з того часу вона примусово утримувалась у бабусиному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На прогулянку її випускали не часто, до того ж в межах подвір`я, лише вночі та під постійним наглядом матері. Від родичів, сусідів та знайомих мати разом з бабою її умисно приховували. У відповідь на запитання щодо неї та її місцезнаходження - брехали про її відсутність з різних причин. Для входу і виходу з кімнати мати, зазвичай, використовувала вікно, а не двері. Усі ці роки заявниця проживала разом із мамою в одній кімнаті під ключ. Задоволення фізіологічних потреб (приготування їжі та використання туалету) відбувалося в межах кімнати, в якій вони проживали. При цьому їжі, зазвичай, або не було, або було в обмеженій кількості. При наявності їжі, мати змушувала її вживати таку швидко та повністю незалежно від її бажання та самопочуття, тобто здебільшого всупереч її волі. Крім цього, весь цей час зі сторони матері до неї застосовувалося психологічне насильство, яке неодноразово доводило її до нервових зривів. Її ситуація завжди була ускладнена також і економічною залежністю від матері. За таких умов вона не мала та не могла мати друзів чи знайомих, до яких могла б звернутися за допомогою. Також заявниця стверджувала, що мати систематично вчиняла щодо неї дії, які мали ознаки сексуального насильства.

25 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою у відділення поліції № 2 Червоноградського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області (далі - ВП № 2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області) про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 .

Сокальський районний суд Львівської області постановою від 07 вересня 2023 року ОСОБА_2 визнав винною у вчиненні насильства в сім`ї та наклав адміністративне стягнення.

30 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою

до ВП № 2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області, в якій просила прийняти міри стосовно матері, яка переслідувала її, надсилаючи 29 грудня 2023 року SMS-повідомлення з погрозами, однак протокол про адміністративне правопорушення не складали через низький рівень небезпеки.

Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_2 протягом шести місяців перебувати у місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, у томі числі й через третіх осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви

їх ухвалення

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 08 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.

Видав обмежувальний припис, яким протягом шести місяців заборонив ОСОБА_2 перебувати у місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати та

в будь-який спосіб спілкуватися зі ОСОБА_1 .

В задоволенні решти заявлених вимог відмовив.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Львівський апеляційний суд постановою від 12 червня 2024 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2024 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що заявниця довела належними та допустимими доказами факт вчинення стосовно ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру з боку її матері ОСОБА_2 та існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, у зв`язку з чим наявні правові підстави для видання обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 на строк 6 місяців, а саме щодо заборони перебувати у місці проживання ОСОБА_1 , а також особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися зі ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19),

від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження

№ 61-15016св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі врахували та з`ясували, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 є матір`ю заявниці ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Сокальський районний суд Львівської області постановою від 07 вересня 2023 року визнав ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, якою встановлено, що впродовж тривалого часу ОСОБА_2 за місцем проживання вчиняла насильство в сім`ї відносно доньки ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке проявилося у тому, що мати не випускала доньку на двір гуляти, спілкуватися з однолітками, відвідувати школу, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої. Наслідком таких дій стало те, що 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 втекла з дому ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Не погодившись з вказаною постановою, ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку.

Львівський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за частиною першою

статті 173-2 КУпАП повернув особі, яка її подала (https://reestr.court.gov.ua/Review/114221301).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 на підставу своїх порушених прав послалася на те, що її мати ОСОБА_2 вчиняє стосовно неї домашнє насильство психологічного характеру.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 4, 14, 15 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє

насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає

будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України

«Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України

«Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України

«Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Згідно з частиною першою статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вказаних вище правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження

№ 61 19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі

№ 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року

у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), від 28 червня

2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23),

від 27 червня 2024 року у справі № 509/7151/23 (провадження

№ 61-4448св24).

У постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження

№ 61-11564св19) Верховний Суд зробив висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження

№ 61-21971св19) Верховний Суд зазначив, що «при вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи».

У постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19) та від 06 лютого 2020 року у справі

№ 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), на які, як на підставу касаційного оскарження, посилається заявниця в касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що «суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для застосування обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 стосовно її дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з доведеністю факту чинення психологічного насильства, який полягав у неодноразовому знецінюванні думки своєї дитини, ставлення під сумнів її здатність самостійно приймати рішення, адекватно оцінювати ситуацію, намагання повернути доньку додому, зокрема встановлено факт того, що мати не випускала доньку на двір гуляти, спілкуватися з однолітками, відвідувати школу.

Разом з тим, звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів негативно вплинули на психіку дочки, вона втомилася від постійного стресу через ці обставини.

Посилання заявниці у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, зроблених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), від 06 лютого 2020 року у справі

№ 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), є необґрунтованими, оскільки не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_2 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), що стосуються обмеження в реалізації її прав стосовно дочки, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки заявниця не довела належними та допустимими доказами, в чому саме проявилося обмеження її прав як матері.

Крім того, слід зауважити, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно своєї матері, заявниця ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , була повнолітньою, а тому відповідно до вимог Конституції України та ЦК України набула повної відповідальності за свої дії та вчинки.

Доводи в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі врахували та з`ясували, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, колегія суддів не бере до уваги та зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»,

заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 червня

2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк