ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 460/14618/21

адміністративне провадження № К/990/16784/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником, адвокатом Ольховецьким Віктором Павловичем

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року (головуючий суддя - Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.)

у справі №460/14618/21

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" при нарахуванні грошового забезпечення у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену вимогами пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити премію у відсотках, визначених наказами командира військової частини НОМЕР_1 за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;

- зобов`язати відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, здійснити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та інших виплат.

2. Зазначав про те, що у вересні 2010 року його виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби. У вересні 2021 року дізнався про те, що рішенням Окружного адміністративного суд міста Києва від 11 вересня 2020 року у справі №640/1821/19 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити колишньому військовослужбовцю за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року надбавку у розмірі 100% грошового забезпечення, передбачену пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002; нарахувати та виплатити премію у відсотках; нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення. За результатами перегляду судове рішення залишено без змін (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та ухвала Верховного Суду від 01 вересня 2021 року).

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позов задоволено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов залишено без розгляду.

5. Позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

8. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли можливості звернутися до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки.

9. Отримання відповіді на звернення до суб`єкта владних повноважень не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки позивачем не вказано на будь-які інші об`єктивні чи суб`єктивні обставини, що могли позбавити можливості звернутися в межах строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

10. Суд апеляційної інстанції вважав, що отримання листа у відповідь на запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача та належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів.

11. Судом апеляційної інстанції не було встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу в реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому суд прийшов до висновку про застосування правових наслідків, передбачених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

12. Позивач у обґрунтування касаційної скарги зазначав про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17, від 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21, у яких вказано, що оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, у справах щодо грошового забезпечення військовослужбовців підлягають застосуванню положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно якого звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

13. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

14. Відповідно до частини першої статті 3 і статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

15. Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і №9-рп/2013.

16. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки надбавка у розмірі 100% грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачена пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» є частиною грошового забезпечення позивача, яке не було виплачене йому під час проходження військової служби, у зв`язку з чим повинні бути застосовані положення частини другої статті 233 КЗпП України.

17. У зв`язку з цим вважав, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

18. Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

20. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

21. Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

22. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

24. Так, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив здійснити нарахування та виплату надбавки у розмірі 100 % грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену вимогами пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та премії за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року; компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення.

25. Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

26. У той же час положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті установлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

27. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 та №9- рп/2013.

28. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

29. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

30. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

31. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

32. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

33. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

34. Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

35. Відповідний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

36. У той же час суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України, а керувався положеннями частини другої статті 122 КАС України, відповідно і наслідками пропуску цього строку.

37. З огляду на вказане, доводи касаційної скарги про те, що строк звернення до суду з позовом щодо грошового забезпечення військовослужбовців не обмежується будь-яким строком відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, знайшли своє підтвердження за результатами її розгляду.

38. Таким чином, висновок апеляційного суду про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду є помилковим та підлягає скасуванню.

39. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у даній адміністративній справі.

40. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником, адвокатом Ольховецьким Віктором Павловичем, задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі №460/14618/21 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду