ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 460/16521/23

адміністративне провадження № К/990/5775/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЄВРОШПОН СМИГА»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року (судді: Шинкар Т.І., Іщук Л.П., Обрізко І.М.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ЄВРОШПОН СМИГА»

до Головного управління ДПС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «ЄВРОШПОН СМИГА» (далі також - Позивач, ПрАТ «ЄВРОШПОН-СМИГА») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2023 року №317017000701, № 317417000701, № 317117000701.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рівненський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 6 вересня 2023 року позов задовольнив.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не погодився з висновками Відповідача про те, що: (1) з наданих до перевірки документів не встановлено проведення розрахунків з постачальниками, за операціями за якими сформований податковий кредит у листопаді 2022 року на суму 3127,29 грн; (2) грошові зобов`язання у ПрАТ «ЄВРОШПОН-СМИГА» зі сплати податку на додану вартість в сумі 3 982 864,00 грн виникли за операцією з безоплатної передачі ТМЦ на загальну суму 19 914 321,7 грн, а саме самостійно виготовленої продукції (шпон зрощений) в кількості 156926,959 м. кв, яка відсутня у виробничих звітах за листопад 2022 року та не відображена (не оприбуткована) в регістрах бухгалтерського обліку.

Аргументуючи свою позицію, суд вказав, що:

- до заперечення ПрАТ «ЄВРОШПОН-СМИГА» надало платіжне доручення, яке підтверджує в повному обсязі факт оплати коштів в сумі 3127,29 грн;

- контролюючий орган в акті не зазначив посилання на первинні документи бухгалтерського обліку (митні декларації, контракти, накладні) на підтвердження безоплатної передачі товарів;

- висновки про відсутність відходів виробництва є помилковим через вибіркове врахування усіх наданих до перевірки звітів;

- на облік операцій з податком на додану вартість (предмет перевірки) нормативні відходи не впливають, оскільки їх утворення безпосередньо пов`язане з технологічним процесом. Відповідно, матеріали у вигляді відходів вважаються використаними в господарській діяльності платника податків, тому нараховування компенсуючих податкових зобов`язань за пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) є безпідставним.

Також суд першої інстанції вказав, що оскільки висновки про заниження податкових зобов`язань не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, то будь-яких обов`язків для складання та реєстрації податкових накладних у Позивача не виникає.

За позицією, наведеною судом першої інстанції, запитами, направленими Позивачу, пропонувалося надати до перевірки набагато ширший перелік документів, ніж ті, які стосуються декларування заявленого в декларації за листопад 2022 року до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість. З урахування цього надання Позивачем всього переліку документів на запити податкового органу розцінене як таке, що не може бути підставою для підтвердження висновків акта перевірки.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2023 року задовольнив частково; рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2023 року у справі № 460/16521/23 змінив в частині мотивів задоволення позову; в решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 460/16521/23 залишив без змін. Залишив суд без змін також додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року, яким стягувались витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Ухвалюючи постанову, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції й свою позицію пояснив тим, що:

- для висновку про правомірність декларування платником податків від`ємного значення ПДВ податковий орган, в межах проведення документальної позапланової перевірки, призначеної на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, перевіряє правильність декларування платником податків як податкового зобов`язання з ПДВ, так і податкового кредиту з цього податку за звітний (податковий) період. Податковий орган при проведенні такої перевірки не обмежений розміром від`ємного значення ПДВ, який задекларований у податковій декларації, оскільки повинен пересвідчитись у правильності визначення платником податків від`ємного значення різниці між сумами податкового зобов`язання та податкового кредиту. Протилежний підхід суперечитиме поняттю «від`ємне значення ПДВ» у розумінні норм ПК України та нівелюватиме мету проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, яка носить превентивний характер, що полягає у запобіганні безпідставному декларуванню від`ємного значення ПДВ;

- на виконання листа Відповідача платник проводив інвентаризацію щодо правомірності декларування від`ємного значення, в тому числі заявленого до бюджетного відшкодування за листопад 2022 року. Однак, інвентаризаційні відомості не в повному обсязі, а саме відсутні відомості про склад готової продукції, склад товару. Інвентаризаційний опис не наданий суб`єкту контролю;

- на запити податкового органу представлені не в повному обсязі запитувані документи, а саме до перевірки не надані: ТУ, ДСТУ (інші документи стосовно технологічного процесу виготовлення шпону), накази по виробництву щодо встановлення норм виходу готової продукції, накладні на переміщення ТМЦ тощо; калькуляції на всю номенклатуру готової продукції; документи складського обліку; норми витрат матеріалів на виробництво та норми витрат; затверджені норми втрат природного убутку матеріалів; норми витрат та втрат сировини, технологічні карти, технологічний регламент, тощо;

- у заперечені на акт перевірки Позивач вказує, що запити контролюючого органу складені з порушенням вимог пункту 73.3 статті 73 ПК України та пункту 10 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1245 від 27 грудня 2010 року, тому платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідні документи на такі запити. Разом з тим, обґрунтування відповідного твердження Товариство не наводить, а підстави, з яких вважає такі запити складеними з відповідними порушеннями, не вказує; у акті від 22 лютого 2023 року, який засвідчує факт ненадання у визначений у запиті строк платником податків документів до перевірки, 23 лютого 2023 року керівник власноручно зазначив про заперечення щодо складання такого;

- позиція суду першої інстанції про те, що на облік операцій з податком на додану вартість нормативні відходи не впливають, оскільки їх утворення безпосередньо пов`язане з технологічним процесом, не враховує досліджених контролюючим органом та судом матеріалів справи в межах предмету перевірки;

- твердження контролюючого органу в частині виготовлення Позивачем продукції (шпон зрощений) в кількості 156 926,959 м.кв., яка відсутня у виробничих звітах за листопад 2022 року та яка не відображена (неоприбуткована) в регістрах бухгалтерського обліку Товариства, й яка вважається безоплатно переданою на суму ПДВ 3 982 864 грн, ґрунтується, серед іншого, на ненаданні Позивачем до перевірки в повному обсязі первинних документів на вимогу контролюючого органу, зокрема документів стосовно технологічного процесу виготовлення шпону, наказів по виробництву щодо встановлення норм виходу готової продукції, норми витрат та норми втрат при виробництві;

- направлення листа від 6 жовтня 2022 року, на відсутність якого покликається контролюючий орган, передбачено пунктом 10.5 Регламенту з організації та проведення біржових торгів з купівлі-продажу необробленої деревини та пиломатеріалів на товарній біржі, відповідно до якого продавець листом підтверджує виконання сторонами умов біржового (аукціонного) свідоцтва, а саме, - підписання (укладення) продавцем та покупцем, що визначені в біржовому (аукціонному) свідоцтві, договору купівлі-продажу необробленої деревини, із зазначенням номеру та дати укладання такого договору, тим самим даючи розпорядження Біржі на перерахування йому гарантійного внеску покупця в рахунок часткової оплати за придбаний на аукціоні біржовий товар.

Апеляційний суд також вказав, що Позивач, декларуючи за листопад 2022 року у податковій декларації з ПДВ від`ємне значення ПДВ, у тому числі заявлене до бюджетного відшкодування, не довів суду активної і добровільної поведінки (співпраці), яка б проявлялась у наданні суб`єкту контролю запитуваних документів для швидкого вирішення питання підтвердження правомірної поведінки суб`єкта господарювання в частині правильності відображення податкового обов`язку, а Відповідач не довів перед судом правомірності нарахувань податкових зобов`язань вже лише з тих підстав, що абсолютно безвідходного виробництва у природі не існує.

Вищевикладені обставини, на переконання апеляційного суду, є підставою для проведення перевірки суб`єкта господарювання - ПрАТ «ЄВРОШПОН СМИГА» за наслідком скасування податкових повідомлень-рішень для підтвердження правильності декларування за листопад 2022 року у податковій декларації з ПДВ від`ємного значення ПДВ, та можливості Товариства документально довести правильність своїх дій, а Відповідачу таку правильність підтвердити (спростувати), проте, на підставі запитуваних суб`єктом контролю первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача

14 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «ЄВРОШПОН СМИГА» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, у якій скаржник просить:

- постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №460/16521/23 скасувати в частині зміни рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2023 року у справі №460/16521/23 в частині мотивів задоволення позову;

- залишити в силі Рівненського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2023 року у справі №460/16521/23.

У поданій касаційній скарзі скаржник як на підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції покликається на:

1) пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також- КАС України) й стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:

- статтю 2 та частину четверту статті 242 КАС України щодо ефективного захисту позивача не застосував відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 1 червня 2022 року (справа №620/5996/21), від 9 листопада 2018 року (№ 263/15749/16-а), від 20 грудня 2018 року (справі №524/3878/16-а), від 22 березня 2019 року (справа №815/6832/15), від 1 жовтня 2019 року (справа №826/3943/16), від 31 березня 2020 року (справа №826/14837/16), від 15 червня 2021 року (справа № 200/12944/19-а), від 23 грудня 2021 року (справа №480/4737/19), від 8 лютого 2022 року (справа №160/6762/21), від 18 квітня 2018 року (справа № 826/14016/16), від 11 лютого 2019 року (справа № 2а-204/12), від 15 липня 2019 року (справа № 420/5625/18), від 11 лютого 2020 року (справа № 0940/2394/18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 705/552/15-а);

- статтю 77 КАС України щодо покладення в адміністративних справах обов`язку доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності на відповідача застосував без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 9 червня 2021 року (справа №802/1973/18-а), від 12 лютого 2021 року (справа №804/2317/18), від 28 квітня 2020 року (справа №826/15568/16);

- підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України та пункт 56.21 статті 56 ПК України щодо принципу презумпції правомірності рішень платника податків як одного з основних засад податкового законодавства застосував без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 квітня 2020 року (справа №826/15568/16), від 10 лютого 2021 року (справа №380/671/20), від 5 жовтня 2023 року (справа №300/2906/22);

- пункт 44.1 статті 44 та пункт 44.6 статті 44 ПК України щодо підтвердження господарських операцій документами, ведення яких передбачено законодавством і які є мінімально необхідні для відображення таких операцій у податковому та бухгалтерському обліку, застосував без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 грудня 2022 року (справа №540/1280/19), від 9 червня 2021 року (справа №802/1973/18-а), від 12 лютого 2021 року (справа №804/2317/18);

- статтю 14 ПК України щодо відходів, які не є товаром і не можуть бути передані в т.ч. за договорами безоплатної передачі, апеляційний суд застосував без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 березня 2023 року (справа № 560/12630/21).

2) пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини 2 пункту 78.2. статті 78 ПК України про заборону контролюючих органів проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Аргументуючи свою позицію, представник Позивача стверджує про хибність висновків суду апеляційної інстанції про те, що воно мусить співпрацювати з контролюючим органом, щоб довести законність своїх дій після скасування податкових повідомлень-рішень під час додаткової перевірки, яка не передбачена законом. Також в касаційній скарзі наведені доводи про те, що апеляційний суд вказав про можливість перевірки ПрАТ «Єврошпон-Смига» після скасування податкових повідомлень-рішень, щоб переконатися у відповідності даних декларації за листопад 2022 року, включно з ПДВ. Проте така підстава для перевірки не має підґрунтя в чинному законодавстві та суперечить статті 19 Конституції України, а також пункту 78.2 статті 78 і пункту 200.12 статті 200 ПК України.

Вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції про те, що у листопаді 2022 року ПрАТ «Єврошпон-Смига» здійснило експортні операції з реалізації шпону зрощеного, які склали 84,8% від загального обсягу продажу готової продукції. Однак, контролюючий орган не надав документальних підтверджень безоплатної передачі товарів на суму майже 20 млн грн. Також не було й належним чином обґрунтовано нарахування додаткових податкових зобов`язань з ПДВ.

Як стверджує Позивач, до перевірки та до заперечень на акт воно надало усі визначені пунктом 44.1 статті 44 ПК України первинні та інші документи, ведення яких передбачено законодавством, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами, за результатами яких платником визначено податкові зобов`язання з податку на додану вартість та податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2022 року.

Також вважає, що досліджений судом акт перевірки не містить чіткого викладу фактів виявлених контролюючим органом порушень податкового законодавства.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

За змістом встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, Відповідач провів камеральну перевірку декларації. За результатами перевірки склав довідку №344/Ж5/17-00-04-04/30981499.

Згідно з довідкою камеральної перевірки встановлена наявність підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

У зв`язку з цим ГУ ДПС у Рівненській області на підставі наказу від 17 січня 2023 року №65-п призначило документальну виїзну позапланову перевірку ПрАТ «ЄВРОШПОН-СМИГА» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2022 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах.

За результатами проведеної перевірки складений акт від 10 березня 2023 року №2076/Ж5/17-00-0703/30981499.

Згідно з актом перевірки Позивач порушив вимоги:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 ПК України, з у зв`язку з чим занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3 982 864 грн за листопад 2022 року. Це призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) на суму 3 982 864 грн;

- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 210 ПК України у зв`язку з не складенням та не реєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних: за листопад 2022 року на загальну суму 23 897 184 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 3 982 864 грн.

- абзацу б) пункту 200.4 статті 200 ПК України, у зв`язку з чим занизив суму фактичної сплати постачальникам за товари/послуги в розмірі 76 348 грн, в результаті чого платнику відмовлено у заявленій сумі бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації) за листопад 2022 року на суму 76 348 грн;

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки Відповідач склав Лист від 13 квітня 2023 року №2991/Ж12/17-00-07-01. Цим листом повідомив платника про часткове врахування його аргументів і доказів, які підтверджують факт оплати товарів/послуг на загальну суму ПДВ 8 553 642 грн за листопад 2022 року, що призвело до зміни висновків акту документальної перевірки щодо:

- порушення абзацу б) абзацу пункту 200.4 статті 200 ПК України в частині заниження суми фактичної сплати постачальникам за товари/послуги в розмірі 3127,0 грн, в результаті чого платнику відмовлено у заявленій сумі бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1декларації) за листопад 2022 року на суму 3127,0 грн.

19 квітня 2023 року на підставі акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

- №317017000701 про відмову у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3127,00 грн, заявленій у податковій декларації із ПДВ за звітний період листопад 2022 року;

- № 317417000701 про донарахування грошових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість в сумі 3 982 864,00 грн по поданій податковій декларації із ПДВ за листопад 2022 року;

- № 317117000701 про застосування штрафу в сумі 1 991 432,00 грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України податкових накладних/ розрахунків коригування за звітний період листопад 2022 року.

Фактичною підставою прийняття вказаних індивідуальних актів стали висновки Відповідача про те, що:

- не встановлено проведення розрахунків з постачальниками, по яких сформовано податковий кредит у листопаді 2022 року на суму 3127,29 грн.

- грошові зобов`язання у ПрАТ «ЄВРОШПОН-СМИГА» зі сплати податку на додану вартість в сумі 3 982 864,00 грн виникли в результаті безоплатної передачі ТМЦ на загальну суму 19 914 321,7 грн, а саме самостійно виготовленої продукції (шпон зрощений) в кількості 156926,959 м. кв, яка відсутня у виробничих звітах за листопад 2022 року та не відображена (не оприбуткована) в регістрах бухгалтерського обліку. До таких висновків контролюючий орган прийшов в результаті перевірки окремих виробничих звітів, згідно з якими відходи при виробництві шпону зрощеного на етапі зрощення шпону струганого - відсутні, виробництво шпону зрощеного з сировини шпон струганий є безвідходним, тому кількість переданого у виробництво шпону струганого повинна відповідати кількості отриманого шпону зрощеного.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

4.1.1. Щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм Податкового кодексу України

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судове рішення апеляційного суду та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Фактично, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції та Позивача щодо дотримання правил податкової дисципліни останнім з посиланням, зокрема, на те, що Позивач до перевірки не надав:

- відповідні документи, які витребовував у нього контролюючий орган;

- докази оплати товару у розмірі 3127,00 грн, а саме листа від 6 жовтня 2022 року, на який є посилання у платіжному дорученні.

Незважаючи на це, апеляційний суд визнав обґрунтованою резолютивну частину рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи свою позицію, апеляційний суд виходив із того, що:

- Позивач не продемонстрував активної співпраці, а саме надання необхідних документів контролюючому органу для підтвердження законності своїх дій щодо податкових зобов`язань.

- Відповідач також не надав суду доказів неправомірного нарахування податкових зобов`язань, посилаючись лише на неможливість існування безвідходного виробництва.

Враховуючи ці обставини, апеляційний суд зазначив, що після скасування податкових повідомлень-рішень існують правові підстави для перевірки ПрАТ «ЄВРОШПОН СМИГА», щоб забезпечити можливість Позивачу та Відповідачу документально підтвердити законність своїх дій.

Колегія суддів вважає цю позицію апеляційного суду такою, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У постанові від 6 серпня 2019 року у справі №160/8441/18 вказано, що ця норма вимагає наявність документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

Слід враховувати сталу і послідовну практику Верховного Суду, викладену, зокрема у постановах від 27 квітня 2022 року у справі №20/13197/20, від 22 червня 2022 року у справі №826/13633/17, за якою наслідки, передбачені пунктом 44.6. статті 44 ПК України, стосуються документів, що відповідають сукупно наступним умовам: документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників; безпосередньо пов`язані із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань; зберігання яких є законодавчим обов`язком платника податків; вимога щодо надання яких містилася у належно оформленому запиті контролюючого органу.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Ненадання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

Тобто, у разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов`язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.

Водночас якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Аналогічного висновку щодо тлумачення наведених законодавчих норм дійшов і Верховний Суд, зокрема, в постановах від 6 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18 (касаційне провадження № К/9901/16292/19) та від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15 (касаційне провадження № К/9901/26364/18).

Також у постановах від 8 серпня 2019 року у справі №802/1069/13-а, від 1 квітня 2020 року у справі № 640/637/19 Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. Якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Схожі за змістом висновки наведені також і в постановах Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 820/6190/16, від 12 квітня 2024 року у справі № 160/6768/20.

Роблячи висновки щодо неподання Позивачем документів, апеляційний суд залишив поза оцінкою та увагою відповідну сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо можливості подання документів платником податків за певних умов. Суд апеляційної інстанції також не врахував того, що відповідні документи, які, зокрема, на думку Позивача, спростовували висновки контролюючого органу щодо безоплатної реалізації товару, були подані платником податків у своїх запереченнях на акт перевірки.

Такий перелік досліджував Відповідач, що підтверджується відповіддю від 13 квітня 2023 року №2991/Ж12/17-00-07-01. Однак, не врахував їх, оскільки, на думку податкового органу, вони не спростовували виявлені під час контрольного заходу порушення щодо безоплатної передачі товарів та нереєстрації податкових накладних.

У відповіді на заперечення Відповідач виклав підстави, які відрізнялися від тих, що були в акті перевірки. На його думку, ці підстави вказують на неправомірне формування Позивачем даних податкового обліку, зокрема, у контексті податкових наслідків від виробництва шпону та відображення відходів.

Апеляційний суд сформував свої висновки щодо операцій із виготовлення шпону зрощеного, базуючись на даних з акту перевірки, але не врахував факти, викладені у рішенні за результатами розгляду заперечень, які слугували підставою для прийняття відповідних індивідуальних актів.

Ці обставини залишені поза правою оцінкою суду апеляційної інстанції, як і залишені поза аналізом й висновки суду першої інстанції про непідтвердження відповідними доказами, та викладеними у акті перевірки даними безоплатної реалізації Позивачем товару (шпону зрощеного).

Стверджуючи про хибність позиції Відповідача щодо можливості безвідходного виробництва, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необхідність скасування всіх спірних у справі індивідуальних актів. Проте апеляційний суд не врахував, що правовою підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2023 року №317017000701 була відсутність документального підтвердження оплати товару, а не формування даних податкового обліку за результатами операцій з виготовлення шпону зрощеного.

Тобто мотиви ухваленого апеляційним судом рішення базуються на суперечливих висновках та без урахування всієї суті правовідносин, що склалися між суб`єктом владних повноважень та платником податків.

Колегія суддів вважає необґрунтованим для цілей підтвердження правомірності відображення даних у податковому обліку посилання Позивача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 березня 2023 року (справа № 560/12630/21) щодо застосування статті 14 ПК України. Так, висновки у справі № 560/12630/21 були сформовані судом касаційної інстанції за іншими правовими підставами, базуючись на обставинах відсутності реалізації лушпиння соняшнику, встановлених на підставі доказової бази судами попередніх інстанцій.

Не може колегія погодитися і врахувати доводи Позивача, наведені у касаційній скарзі, щодо того, що при проведенні перевірки на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України ревізується виключно законність формування заявленого до відшкодування бюджетного відшкодування податку на додану вартість або від`ємного значення. Такі твердження Позивач вказав безвідносно до передбачених частиною четвертою статі 328 КАС України підстав касаційного оскарження.

Отже, зважаючи на це та неврахування судом апеляційної інстанції відповідної судової практики суду касаційної інстанції, а також з огляду на те, що суд апеляційної інстанції належно не проаналізував фактичні підстави, які покладені в основу прийняття відповідних індивідуальних актів й не дослідив відповідні докази, суд касаційної інстанції не має можливості й правових підстав аби сформувати висновки щодо правомірності чи неправомірності податкових повідомлень-рішень, щодо правильності формування Позивачем даних податкового обліку.

З урахуванням цього Суд не може й погодитися з твердженнями в касаційній скарзі про необхідність залишення в силі рішення суду першої інстанції та скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині зміни мотивів рішення суду першої інстанції.

Фактично, якщо проаналізувати зміст рішення суду апеляційної інстанції в частині формування висновків щодо допущення платником податків порушень при наданні документів під час перевірки, то вони ґрунтуються на позиції Відповідача і не враховують жодним чином тверджень Позивача на її спростування, зокрема, щодо достаності наданих первинних докуменів для підтвердження правильності формування податкових наслідків за операціями з виготовлення шпону зрощеного.

4.1.2. Висновки щодо порушення судом апеляційної інстанції завдання адміністративного судочинства

З огляду на вже висловлені мотиви також особливої уваги для цілей вирішення цього спору заслуговує позиція апеляційного суду щодо необхідності проведення повторної перевірки Позивача в рамках правовідносин, що аналізувались в акті від 10 березня 2023 року №2076/Ж5/17-00-0703/30981499 та за результатами розгляду заперечень на такий акт.

В контексті наведеного та з урахуванням викладених у касаційній скарзі тверджень колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України наводив тлумачення цієї норми неодноразово.

Так, у рішенні від 20 листопада 2019 року № 6-в/2019 вказано, що телеологічний аналіз норм Конституції України свідчить про те, що поділ влади є основним засобом та неодмінною умовою запобігання концентрації влади, а отже, є інструментом проти зловживань нею задля адекватної реалізації прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, поділ влади є гарантією прав і свобод людини і громадянина. Тому будь-яке порушення принципу поділу влади, що призводить до її концентрації, у тому числі суміщення не належних певним органам державної влади функцій, порушує гарантії прав і свобод людини і громадянина.

У рішенні від 13 червня 2019 року № 5-р/2019 Конституційний Суд вказав, що Конституція України містить низку фундаментальних щодо здійснення державної влади положень, за якими: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); ніхто не може узурпувати державну владу (частина четверта статті 5); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України цілей їх утворення.

Здійснення державної влади відповідно до вказаних конституційних приписів, зокрема на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Так, за змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як передбачено частинами першою, другою та третьою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України.

За змістом частин першої та другої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, визначені КАС України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. Вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має виконувати передбачене частиною першою статті 2 КАС України завдання щодо справедливого вирішення спору з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний судовий захист порушених з боку суб`єктів владних повноважень прав відповідних осіб розглядається сучасною правовою доктриною як фундаментальний інструмент забезпечення принципу верховенства права. В цьому контексті, одним із найважливіших завдань адміністративного суду є справедливе вирішення спорів таким чином, аби для відновлення порушених прав особа не мала звертатися повторно до суду із новим позовом.

Подібне питання вже аналізувалось Верховний Судом у постановах від 1 червня 2022 року (справа №620/5996/21), від 9 листопада 2018 року (№ 263/15749/16-а), від 20 грудня 2018 року (справі №524/3878/16-а), від 22 березня 2019 року (справа №815/6832/15), від 1 жовтня 2019 року (справа №826/3943/16), від 23 грудня 2021 року (справа № 480/4737/19), від 8 лютого 2022 року (справа №160/6762/21), від 18 квітня 2018 року (справа № 826/14016/16), від 11 лютого 2019 року (справа № 2а-204/12), від 11 лютого 2020 року (справа № 0940/2394/18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 705/552/15-а), на які покликався представник Позивача в касаційній скарзі. З обсягу викладених у зазначених постановах обставин та мотивів суду касаційної інстанції можна резюмувати, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Повертаючись до обставин цієї справи, в світлі наведених міркувань Верховний Суд звертає увагу на те, що за змістом мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції суд хоч і визнав такими, що не відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України відповідні індивідуальні акти, проте не погодився ані з позицією Позивача, ані з позицією Відповідача. Водночас апеляційний суд вказав про необхідність проведення повторної перевірки контролюючим органом ПрАТ «Єврошпон-Смига».

Така позиція апеляційного суду суперечить як вимогам процесуального законодавства, так і положенням ПК України.

Адміністративний суд, в тому числі й апеляційний, процесуальні повноваження якого визначені КАС України, не наділений повноваженнями приймати рішення щодо призначення та проведення перевірки, зокрема повторно.

Повноваження приймати рішення щодо проведення перевірки закріплені у пункті 78.4 статті 78 ПК України. Цією нормою визначено, що рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, приймає саме керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України містить вичерпний перелік підстав проведення документальної позапланової перевірки. І серед такого переліку відсутня така підстава як наявність відповідного судового рішення, в якому зазначено про необхідність проведення перевірки.

Відтак, фактично апеляційний суд, формуючи висновки щодо необхідності проведення контрольного заходу повторно, не врахував відсутності на це законодавчої можливості.

Не змінює наведеного законодавчого положення й покликання Позивача в касаційній скарзі на положення пункту 78.2 статті 78 ПК України.

Згідно з цією нормою контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Оскільки суд не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про проведення перевірки й відповідна правова підстава взагалі не передбачена положеннями ПК України, як і не визначена КАС України, покликання на неможливість проводити документальні позапланові перевірки з посиланням на пункт 78.2 статті 78 КАС України не є релевантним. Ця норма врегульовує конкретні особливості проведення перевірок, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, в той час як зазначено вище, відповідна підстава, яку зазначає апеляційний суд, взагалі не передбачена нормами чинного податкового законодавства.

Висловлюючи такий висновок, суд не виконав передбаченого частиною першою статті 2 КАС України завдання, адже, зокрема, з урахуванням наведеного вище, суд належним чином не обґрунтував невідповідність усіх податкових повідомлень-рішень вимогам законодавства. Апеляційний суд, фактично зобов`язавши в мотивувальній частині судового рішення контролюючий орган повторно провести перевірку за відсутності у нього на це повноважень та правових підстав, не вирішив спір шляхом забезпечення ефективного поновлення порушених прав платника податків за чіткими правилами, що передбачені КАС України.

Така позиція апеляційного суду не гарантує дотримання і захист прав, свобод, інтересів Позивача від порушень з боку Відповідача й не виключає необхідність наступних звернень до суду.

Утім, з урахуванням обмежених повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), колегія суддів змушена визнати, що неврахування апеляційним судом судової практики суду касаційної інстанції, проведення апеляційного розгляду справи з порушенням визначених КАС України правил, що призвело, зокрема, до не дослідження зібраних у справі доказів, не дає ані можливості, ані правових підстав суду касаційної інстанції підтримати аргументи, викладені в касаційній скарзі, щодо необхідності скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позову й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На думку Суду, правова оцінка відповідних порушень, що лягли в основу спірних індивідуальних актів, апеляційним судом за відповідними правилами КАС України (глава 1 розділ ІІІ), вимагає ретельної перевірки на підставі відповідних доказів з урахуванням викладених в апеляційній скарзі підстав та доводів.

Задоволення поставлених у касаційній скарзі вимог, з огляду на наведені вище порушення апеляційного суду, вимагає встановлення обставин у справі та оцінки відповідних доказів. Однак суд касаційної інстанції не наділений такими повноваженнями за відповідними нормами КАС України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що, як уже було неодноразово зазначено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 4 квітня 2024 року у справі № 242/3822/19, додаткове судове рішення є невід`ємною частиною судового рішення у справі та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, у вимірі яких постало питання щодо ефективного судового захисту судом апеляційної інстанції та правильності висновків цього суду щодо ненадання до перевірки відповідних документів щодо виготовлення шпону зрощеного, дає підстави для скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року й направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЄВРОШПОН СМИГА» задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх