№ 460/1684/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2021 року

Київ

справа №460/1684/19

адміністративне провадження №К/9901/2653/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 (суддя Махаринець Д. Є.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 (колегія суддів у складі: Улицького В. З., Кузьмича С. М., Шавеля Р. М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, в якому із урахування заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання позивачу інформації на запит на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- визнати протиправними дії щодо ненадання (несвоєчасного надання) повної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 07.06.2019 в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- визнати протиправними дії відповідача в частині ненадання (несвоєчасного надання) позивачу копії витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по строковій частині) щодо прибуття полковника ОСОБА_2 у 2016 році для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_2 та прийняття посади в управлінні оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та/або не ненадання (несвоєчасного надання) інформації про відсутність даного наказу, згідно запиту на інформацію від 07.06.2019, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині ненадання (несвоєчасного надання) позивачу інформації щодо номеру та дати спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, згідно якої у 2016 році внесено зміни в штат управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та відповідно з 11 осіб згідно штату управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відбулося збільшення на 19 осіб, та/або ненадання (несвоєчасне надання) інформації про відсутність спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, згідно якої у 2016 році внесено зміни в штат управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та відповідно з 11 осіб згідно штату управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відбулося збільшення на 19 осіб, згідно запиту на інформацію від 07.06.2019, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині ненадання (несвоєчасного надання) позивачу копії витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо вибуття полковника ОСОБА_2 в зону АТО у листопаді 2016 року, та/або ненадання (несвоєчасного надання) інформації про відсутність даного наказу, згідно запиту на інформацію від 07.06.2019, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, в частині ненадання (несвоєчасного надання) позивачу копії витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на військовослужбовця, який тимчасово виконував обов`язки заступника начальника відділу напрямків управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на час вибуття полковника ОСОБА_2 в зону АТО у листопаді 2016 року, та/або ненадання (несвоєчасного надання) інформації про відсутність даного наказу, згідно запиту на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині ненадання (несвоєчасного надання) позивачу копії витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на військовослужбовця, який тимчасово виконував обов`язки заступника начальника відділу напрямків управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до часу повернення підполковника ОСОБА_2 із зони АТО та приступив за виконанням обов`язків за своєю штатною посадою, та/або ненадання (несвоєчасного надання) інформації про відсутність даного наказу, згідно запиту на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;

- зобов`язати відповідача надати позивачу повну інформацію на поставлені питання згідно пунктів 7-11 у запиті на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем безпідставно не надано повної та точної відповіді на його запит від 07.06.2019 у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». Також вказав на недотримання відповідачем встановленого законом п`ятиденного строку надання йому інформації на його запит від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 04.11.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не дотримано встановленого Законом України «Про доступ до публічної інформації» строку розгляду запиту від 07.06.2019, оскільки розглянуто звернення в понад п`ятиденний строк. Разом з тим, суди дійшли висновку, що надаючи позивачу відповідь на запит від 07.06.2019 відповідач вчинив активні дії, які полягають, на думку позивача, в ненаданні (несвоєчасному наданні) інформації (документів) на запит в повному обсязі. Таким чином, суди вважають, що позивачем був обраний неправильний спосіб захисту порушених прав, оскільки в даному випадку належить визнати протиправними дії відповідача, які полягають в недотриманні встановленого Законом України «Про доступ до публічної інформації» строку розгляду запиту від 07.06.2019, а не його бездіяльність. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання позивачу інформації згідно з пунктами 7-11 запиту від 07.06.2019 та зобов`язання відповідача надати позивачу таку інформацію, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на відсутність дозволу військовослужбовців управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надати інформацію, що їх стосується та враховуючи те що в державі Україна з березня 2014 року введено особливий період, коли наслідком витоку інформації про військовослужбовців учасників бойових дій, може стати загибель військовослужбовців чи членів їх рідних внаслідок вчинення терористичних актів, керуючись нормами законодавства України щодо обмеження поширення інформації, відповідач правомірно повідомив позивачу про неможливість надання йому інформації згідно пунктів 7-11 запиту від 07.06.2019.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник зазначає, що 10.12.2019 до суду апеляційної інстанції було подано заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Однак рішення по заяві не було прийнято. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції було проігноровано клопотання про врахування у відповідності до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.03.2019 у справі № 800/369/17 та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2019 у справі № 807/178/18.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23.02.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

07.06.2019 позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, у якому, посилаючись на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію», просив надати належним чином засвідчені копії наказів (протоколів) та наступну інформацію:

1. Кількість, перелік військовослужбовців, та осіб звільнених з військової служби, яким (у відповідності до п. 1.11 наказу Міністра оборони України № 737 від 30.11.2011, ст. 37 42 43 Житлового кодексу України, п. 37, 38 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов), було прийнято рішення житловою комісією військової частини НОМЕР_1 , для зняття статусу службових квартир за 2017, 2018 рік, або вказати про відсутність даних рішень житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ;

2. Копії витягів з протоколів засідань житлової комісії військової частини НОМЕР_1 для зняття статусу службових квартир за 2017, 2018 рік, військовослужбовцям, та особам звільненим з військової служби, або вказати про відсутність даних рішень житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ;

3. Копії витягів з протоколів засідань житлової комісії військової частини НОМЕР_1 для зняття статусу службових квартир за 2017, 2018 рік, військовослужбовців, та осіб звільнених з військової служби, які визначені в протоколі засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України № 828 від 29.12.2017, або вказати про відсутність даних рішень житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ;

4. Копії витягів з протоколів засідань житлової комісії Рівненського гарнізону, щодо надання дозволу військовослужбовцям, та особам звільненим з військової служби для зняття статусу службових квартир за 2017, 2018 рік, або вказати про відсутність даних рішень житлової комісії Рівненського гарнізону;

5. Копії витягів з протоколів засідань житлової комісії Рівненського гарнізону, щодо надання дозволу військовослужбовцям, та особам звільненим з військової служби для зняття статусу службових квартир, які визначені в протоколі засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України № 828 від 29.12.2017, або вказати про відсутність даних рішень житлової комісії Рівненського гарнізону;

6. Інформацію, відносно військовослужбовців та осіб які звільнені у запас (відставку), та перебувають на обліку при військовій частині НОМЕР_1 , які отримали постійне житло, шляхом виключення з числа службового за 2017, 2018 рік;

7. Копію витягу з наказу командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) про те, що полковник ОСОБА_2 прибув у 2016 році для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_2 , та прийняв посаду в управлінні ОК «Захід», або вказати про відсутність даного наказу;

8. Дата № спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України, згідно якої у 2016 році внесено зміни в штат управління територіальної оборони управління ОК «Захід», та відповідно з 11 осіб згідно штату управління територіальної оборони управління ОК «Захід» відбулося збільшення на 19 осіб, або вказати про відсутність;

9. Копію витягу з наказу командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про те, що полковник ОСОБА_2 вибув в зону АТО у листопаді 2016 року, або вказати про відсутність даного наказу;

10. Копію витягу з наказу командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на військовослужбовця, який тимчасово виконував обов`язки заступника начальника відділу напрямків УТрО, на час вибуття полковника ОСОБА_2 в зону АТО у листопаді 2016 року, або вказати про відсутність даного наказу;

11. Копію витягу з наказу командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на військовослужбовця, який тимчасово виконував обов`язки заступника начальника відділу напрямків УТрО до повернення полковника ОСОБА_2 із зони АТО та відповідно приступив за виконанням обов`язків за своєю штатною посадою, або вказати про відсутність даного наказу;

12. Розмір нарахованої ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2017 рік, при цьому прошу зазначити скільки буде перераховано на картковий рахунок після відрахувань з даної допомоги, так зокрема: військовий збір сума, ПДФО сума, ЄСВ сума, тощо, загальне відрахування з матеріальної допомоги, та що буде компенсовано наприклад ПДФО, тощо.

Листом від 21.06.2018 № 501/2135 позивачу надано відповідь на пункти 1-6, 12 запиту на отримання публічної інформації від 07.06.2019. Щодо запитуваної позивачем інформації у пунктах 7-11, у листі відповідач повідомив позивача, що чинним законодавством заборонено поширення інформації про особу без її згоди, кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто. Таким чином, відповідач вказав позивачу на те, що запитувану ним інформацію щодо інших осіб надати немає можливості у зв`язку з обмеженнями, встановленими чинним законодавством України.

Позивач вважає, що відповідачем надано не в повному обсязі відповідь на запит на отримання публічної інформації від 07.06.2019, а також порушено встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» 5-денний строк надання відповіді на запит на інформацію, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VI) публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (пункт 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI). Оскільки Закон № 2939-VI гарантує відповідне право кожній особі, то його реалізація не залежить від того, чи така особа є приватною, чи перебуває на публічній службі.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону № 2657-XII).

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (пункт 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція)). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у цій справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2016 у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26.03.2020 у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).

Велика Палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» («Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary») (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):

- Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;

- Характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;

- Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;

- Готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.

Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.

Частинами першою-другою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).

Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження у доступі до публічної інформації, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).

Обмеження доступу до конкретної інформації, яка є в її розпорядника, допускається за умови застосування цим розпорядником вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ у сукупності. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18 та від 10.12.2019 року у справі № 9901/249/19).

Так, зі змісту поданого запиту від 07.06.2019 судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач просив відповідача, у відповідності до Закону № 2939-VI надати йому копії наказів (протоколів) та змістовну інформацію.

Суди з`ясували, що запитувана позивачем, згідно з пунктами 1-6 та 12 запиту від 07.06.2019, інформація належить до публічної, стосується питань, що перебувають у площині повноважень відповідача, та при цьому судами не встановлено під час розгляду справи обставин, які б свідчили, що запитувана позивачем інформація не підлягає оприлюдненню чи має обмежений доступ або інші підстави для ненадання її запитувачу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 21.06.2019 за № 501/2135, відповідач надав відповідь на запит позивача, яким надано інформацію по пунктам 1-6, 12, що не заперечувалося сторонами у справі.

За змістом пунктів 7-11 запиту від 07.06.2019, позивач просив надати інформацію та документи, які містять інформацію щодо посади, місця проходження військової служби, прізвища імені та по-батькові військовослужбовців управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », інформацію щодо вибуття військовослужбовців в зону АТО, дати вибуття та прибуття.

В даному випадку, суди попередніх інстанцій правомірно зауважили, що відповідно до частин першої, другої статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що: збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац другий частини першої статті 302 Цивільного кодексу України); поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI); конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частина друга статті 21 Закону № 2657-ХІІ; розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону № 2657-ХІІ).

Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону № 2657-ХІІ). Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI).

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону № 2657-ХІІ).

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657-ХІІ).

Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Також, Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України надано роз`яснення про те, що інформація про особисте та сімейне життя особи це будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зважаючи на відсутність дозволу військовослужбовців управління оперативного командування «Захід» надати інформацію, що їх стосується та враховуючи те що в державі Україна з березня 201 року введено особливий період, коли наслідком витоку інформації про військовослужбовців учасників бойових дій, може стати загибель військовослужбовців чи членів їх рідних внаслідок вчинення терористичних актів, керуючись нормами законодавства України щодо обмеження поширення інформації, відповідач правомірно повідомив позивачу про неможливість надання йому інформації згідно пунктів 7-11 запиту від 07.06.2019.

Щодо доводів позивача про недотримання встановленого законом строку надання інформації на запит на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону № 2939-VI, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із запитом від 07.06.2019 про надання публічної інформації, відповідно до Закону № 2939-VI.

Разом з тим, відповідач листом від 21.06.2019 № 501/2135 надав відповідь на запит позивача від 07.06.2019, проте зазначена відповідь була направлена позивачу поштою лише 26.06.2019.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при вирішенні питання, в який момент часу обов`язок щодо надання відповіді на запит вважається виконаним у разі пересилання відповіді на запит поштою, то таким моментом є здача документа на пошту. Натомість реєстрація відповіді на запит як вихідного документа у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу згаданого строку.

Факт пропуску строку надання відповіді був встановлений судами попередніх інстанцій.

Отже, доводи позивача щодо недотримання встановленого законом строку надання інформації на запит на інформацію від 07.06.2019 є обґрунтованими, натомість суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки цим обставинам.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, стаття 20 Закону № 2939-VI встановлює обов`язок дотримання строків для надання відповіді, а стаття 24 цього Закону відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Тобто, відповідно до вимог статті 55 Конституції України з урахуванням положень статей 20, 24 Закону № 2939-VI, у разі встановлення порушень, до повноважень суду відноситься визнання дії або бездіяльності протиправними.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 18.12.2018 у справі № 800/201/17 та Верховний Суд у постановах від 16.01.2020 у справі № 580/1747/16-а, від 16.01.2020 у справі №580/1832/16-а.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях дійшли висновку, що позивачем був обраний неправильний спосіб захисту порушених прав, тому в даному випадку належить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у недотриманні встановленого Законом № 2939-VI строку розгляду запиту від 07.06.2019, а не його бездіяльність.

Верховний Суд уважає помилковими такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки факт своєчасного ненадання відповіді слід розуміти як бездіяльність.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що не надавши відповідь на запит у встановлений Законом № 2939-VI п`ятиденний строк, відповідач допустив протиправну бездіяльність, тому захистити порушене право ОСОБА_1 на своєчасне отримання інформації можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 19.03.2019 у справі № 800/369/17.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, ураховуючи положення статті 341 КАС України, яка встановлює межі касаційного перегляду та зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково. Судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання позивачу інформації на запит на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону № 2939-VI необхідно скасувати та в цій частині позовні вимоги задовольнити. У решті судові рішення залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання ОСОБА_1 інформації на запит на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI скасувати.

Позовні вимоги в цій частині задовольнити: визнати протиправною бездіяльність Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання ОСОБА_1 інформації на запит на інформацію від 07.06.2019 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI.

У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк ,

Судді Верховного Суду