№ 460/20003/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №460/20003/23

адміністративне провадження № К/990/13116/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.,

суддів: Стеценка С.Г., Коваленко Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/20003/23

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.10.2023, ухвалене судом у складі головуючого судді Комшелюк Т.О.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючої судді - Судової-Хомюк Н.М., суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, у якій просила:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо нарахування та виплати їй з 15.06.2023 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.12.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ);

зобов`язати ГУ ПФУ провести їй з 15.06.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеним законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 вона як непрацююча пенсіонерка, яка проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, має право на отримання доплати (підвищення) до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, яку відповідач протиправно не нараховує та не виплачує.

2. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 09.10.2023 відмовив в задоволенні позову.

3. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 05.03.2024 змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

4. 05.04.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, скаржниця просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №460/20003/23 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

5. Верховний Суд ухвалою від 09.05.2024 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

З 01.01.2015 виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону №796-XII було припинено у зв`язку з набранням чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), яким, зокрема, статтю 39 Закону №796-XII було виключено.

У червні 2023 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ із заявою щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.

У відповідь на вказану заяву ГУ ПФУ повідомило позивачці, що частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення.

Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на пільги установлені Законом № 796-ХІІ мають лише особи, які належать до 1-3 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням, натомість позивачка як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії не має права на пільги установлені, зокрема, статтею 39 Закону №796-ХІІ.

8. Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивачка має право на отримання доплати до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення не може призначатися, нараховуватися, перераховуватися в автоматичному режимі, оскільки для призначення такої доплати необхідна наявність певних умов (зокрема, особа має бути непрацюючим пенсіонером, постійно проживати на території радіоактивного забруднення), які не можуть бути відомі пенсійному органу до моменту звернення особи з відповідною заявою, натомість позивачка з моменту набуття права на відповідну доплату не зверталась до ГУ ПФУ з такою заявою, а тому суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги, які були заявлені на майбутнє.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. Касаційна скарга позивачки мотивована, зокрема тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не визнали її типовою та не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, зокрема, щодо наявності в неї права на призначення підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що становить дві мінімальні заробітні плати, визначені законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Позивачка також звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що апеляційний суд хоч і вірно зазначив, що вона як непрацююча пенсіонерка, що проживає на території радіоактивного забруднення має право на відповідну доплату, встановлену статтею 39 Закону № 796-ХІІ, однак прийшов до помилкового висновку, що вона не зверталась до ГУ ПФУ із заявою про призначення відповідної доплати, оскільки з документів, долучених до позовної заяви видно, що відповідну заяву вона подала до пенсійного органу в червні 2023 і отримала відповідь ГУ ПФУ від 21.07.2023 №27044-24715/Д-02/8-1700/23 про відмову в нарахуванні та виплаті їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів виходить із такого.

11. Предметом спору в цій справі є бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

12. Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спори з подібними правовідносинами як суд апеляційної інстанції у справах розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції та в касаційному порядку з метою розв`язання виключної правової проблеми, вирішення якої було необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

13. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, яка діяла до виключення цієї статті Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII), яким було включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

14. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а також визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ.

15. В подальшому, Велика Палата Верховного Суду у справі №240/19227/21, вирішуючи виключну правову проблему, яка стосувалась того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку передбачено статтею 39 Закону № 796-ХІІ в редакції чинній до 01.01.2015, до інших виплат, до яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIІI" та, відповідно, чи можливе застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру зазначеного підвищення до пенсії, наявність якої була підставою для передачі Касаційним адміністративним судом зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в постанові від 04.04.2024 дійшла таких висновків:

« 6.21. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

6.22. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

6.23. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

6.26. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

6.27. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30)).

6.28. Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

6.29. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

6.30. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

6.31. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

6.34. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

6.35. Суб`єктивне право … на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

6.36. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.»

16. Тобто, за загальним правилом непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.

17. При цьому, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) виключено статтю 23 Закону №796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до 4 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому, за висновком суду першої інстанції, позивачка як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, права на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ не має.

18. Колегія суддів вважає необґрунтованим такий висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

19. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

20. Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

21. Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

22. Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян.

23. У преамбулі до Закону № 796-ХІІ визначено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

24. Мета та основні завдання Закону № 796-ХІІ визначені у його статті 1, згідно із частиною першої якої цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

25. При цьому, за правилами частини другої статті 1 Закону № 796-ХІІ державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема:

пріоритету життя та здоров`я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв`язання завдань охорони здоров`я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі державних цільових програм з цих питань та урахування інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

26. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - це не тимчасовий захід, а розрахована на тривалий час цілеспрямована діяльність держави, оскільки хоча й за час після аварії на ЧАЕС, що спричинила широкомасштабне забруднення території України, відбулося поліпшення радіоекологічної ситуації, зумовлене природними процесами самоочищення та здійсненими протирадіаційними заходами, проте екологічні наслідки цієї аварії продовжують негативно впливати на стан здоров`я населення територій, які зазнали радіоактивного забруднення, тому очевидно, що цілі й завдання Закону № 796-ХІІ не можуть бути спрямовані виключно на осіб, які за цим Законом мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (зокрема, на учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків та на потерпілих від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи).

27. На переконання Верховного Суду, Закон № 796-ХІІ спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, оскільки екологічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС не можуть розглядатися окремо від їх впливу на стан здоров`я населення в контексті радіологічного ризику втрати здоров`я людиною через щільність забруднення території радіонуклідами як тих хто безпосередньо постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та має відповідний статус, так і тих осіб, які зараз проживають та/чи працюють на територіях радіоактивного забруднення, проходять військову службу на цих територіях тощо.

28. Так, відновлена редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

-у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

29. При цьому, частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

30. Отже, враховуючи наявність в держави позитивного обов`язку щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу через призму проголошення людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю, колегія суддів зазначає, що непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення мають право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ як компенсації реалізованого та/або потенційного ризику втрати здоров`я внаслідок Чорнобильської катастрофи, незалежно від наявності чи відсутності у таких осіб статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки Закон № 796-ХІІ спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка за цим Законом, проте потребують створення державою безпечних і нешкідливих умов проживання та праці на забруднених територіях.

31. Таким чином, колегія суддів наголошує, що право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ пов`язане з наявністю в особи статусу непрацюючого пенсіонера та проживанням такої особи на території радіоактивного забруднення, незалежно від того чи має така особа статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії.

32. З урахуванням обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, зокрема, того, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою, яка з 15.06.2023 проживає на території радіоактивного забруднення (що підтверджується довідкою старости села Стара Рафалівка від 15.06.2023 №397), колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції вірно вказавши, що вона має право на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, дійшов помилкового висновку про передчасність подання позову в цій справі, мотивуючи такий висновок тим, що вона не зверталась до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою, оскільки з наявного в матеріалах cправи листа ГУ ПФУ від 21.07.2023 №27044-24715/Д-02/8-1700/23 видно, що позивачка у червні 2023 року зверталась до пенсійного органу з проханням нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ і ГУ ПФУ зазначеним листом відмовило їй у нарахуванні такого підвищення до пенсії, посилаючись на те, що частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення.

33. Враховуючи наведене, з метою забезпечення єдності судової практики, що, у свою чергу, гарантує стабільність правового регулювання, об`єктивність та прогнозованість правосуддя, у рамках касаційного перегляду Верховним Судом цієї справи, а також застосовуючи до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, з урахуванням висновків, викладених у її ж постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 в частині щодо права особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону, Верховний Суд констатує, що позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

34. Доводи касаційної скарги позивачки, наведені на обґрунтування наявності у неї права на отримання щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючої пенсіонерки, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення щодо визначення його розміру із розрахункової величини - мінімальної заробітної плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), не спростовують наведених вище висновків суду касаційної інстанції.

35. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

36. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 -скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

37. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

38. Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

39. Позивачкою було сплачено судовий збір за подання позовної заяви 1073,60 грн, апеляційної скарги 1611,00 грн (однак за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір на суму 1610,40 грн, отже, саме в такому розмірі мають бути відшкодовані судові витрати за подання апеляційної скарги в цій справі), касаційної скарги 2147,20 грн.

40. Враховуючи наведене, зазначені судові витрати на загальну суму 4831,20 грн підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ.

Керуючись статтями 341 345 349 351 356 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №460/20003/23 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.06.2023 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити з 15.06.2023 ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. О. Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) понесені нею витрати по сплаті судового збору на загальну суму 4831 (чотири тисячі вісімсот тридцять одна) гривня 20 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А.І. Рибачуксудді Н.В. Коваленко С.Г. Стеценко