ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа №460/20719/23

адміністративне провадження № К/990/32985/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді- доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 (у складі судді Нор У.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 (у складі колегії суддів: Пліша М.А. (суддя-доповідач), Курильця А.Р., Мікули О.І.) у справі №460/20719/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо ненарахування та не виплати позивачеві з 01.03.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам відповідно до статті 39 Закону № 796-XII з 01.03.2023.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалася на те, що вона зареєстрована і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку ГУ ПФУ в Рівненській області. Вказує, що відповідач має проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, проте не нараховує та не виплачує такі суми, що, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю.

Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що право на щомісячне отримання підвищення до пенсії в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), мають лише непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, та які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а статус таких громадян, що надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, підтверджується відповідним посвідченням.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи не має, а тому останній хоча і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що б підтверджувалося посвідченням, як наслідок, права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, не має.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18, від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 та вважав що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.

Проте змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою до відповідача про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

У підсумку вважав, що оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому тому у задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії слід відмовити з огляду на їх передчасність.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26.08.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій вона просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі №460/20719/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2024 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

В установлений судом строк скаржник подав заяву про усунення недоліків, указаних в ухвалі Верховного Суду від 12.09.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2024 відкрито касаційне провадження у цій справі. Окрім того, вказаною ухвалою запропоновано відповідачеві подати відзив на касаційну скаргу та витребувано з Рівненського окружного адміністративного суду справу № 460/20719/23.

13.11.2024 до Верховного Суду надійшла адміністративна справа № 460/20719/23.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої й апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень у цій справі.

Загалом доводи касаційної скарги позивача зводяться до того, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосували положення статті 39 Закону № 796-ХІІ, які, на її переконання, не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності у неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, та не врахували у цьому контексті висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, наведених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18.

Окрім того, у касаційній скарзі висловлені доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції з приводу необхідності звернення позивача до відповідача із заявою про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ з огляду на те, що пенсійним законодавством не передбачено такого обов`язку.

Позиція інших учасників справи

Відповідачам до закінчення встановленого судом строку відзиву на касаційну скаргу подано не було, що не перешкоджає її розгляду по суті.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та не працює.

Позивач проживає в селі Хиночі, Вараського району Рівненської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин першої та другої статті 341 КАС України відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 не відповідають з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законодавчих та фактичних підстав для цього.

Як уже згадувалося вище, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що право на щомісячне отримання підвищення до пенсії в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), мають лише непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, та які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а статус таких громадян, що надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, підтверджується відповідним посвідченням.

Натомість суд апеляційної інстанції, вважав що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, проте змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою до відповідача про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Також слід зазначити, що у постанові суду апеляційної інстанції не надано правової оцінки щодо можливості отримання позивачем доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ за відсутності у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням.

Позивач заперечує обов`язкову наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та необхідність звернення до відповідача із відповідною заявою про виплату доплати до пенсії, посилаючись на положення статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, вказує, що він має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі двох мінімальних заробітних плат і така доплата, на його думку, має бути нарахована відповідачем самостійно.

Щодо відсутності окремого звернення позивача до відповідача щодо нарахування та виплати йому підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та відповідно відсутності відмови відповідача у задоволенні вказаного звернення позивача, а також значення цього для спірних правовідносин, Суд виходить з такого.

Положення статті 39 Закону № 796-ХІІ не встановлює будь-яких обмежень щодо нарахування доплати до пенсії за певним видом пенсії, яку отримує особа, і при цьому ані норми Закону № 796-ХІІ, ані норми Закону № 1058-IV не передбачають приписів, за якими б обов`язковою і необхідною передумовою для призначення і виплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплати (підвищення) до пенсії, встановлювалась наявність окремого або додаткового звернення такого пенсіонера до органу пенсійного фонду про призначення і виплату йому вказаної доплати (підвищення) до його пенсії.

Частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що за зверненням особи здійснюється лише призначення та перерахунок пенсії. При цьому, нарахування пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону № 1058-IV.

Водночас, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), затверджені лише такі форми заяв, що стосуються пенсій: про призначення/перерахунок пенсії, про виплату пенсії, про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, про виплату допомоги на поховання.

Пунктом 2.6 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначений перелік документів, які надаються особою при призначенні до пенсії надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень, однак не передбачено можливості або необхідності подання додаткових документів для призначення і виплати до пенсії підвищення (доплати), передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Більше того, за змістом пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат. Тобто, звертаючись із заявою про призначення/перерахунок пенсії, пенсіонер не зобов`язний подавати окремо письмової заяви про встановлення підвищення до пенсії.

Отже, Законом № 796-ХІІ, Законом № 1058-IV, Порядком № 22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення не покладено на особу, яка має право на отримання підвищення (доплати) до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, юридичного обов`язку звертатися з окремою заявою про призначення (встановлення) до пенсії зазначеного підвищення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачу було відомо про те, що позивач є пенсіонером, ніде не працює і зареєстрований та проживає у населеному пункті (селі Хиночі, Вараського району Рівненської області), який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплата (підвищення) до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, має нараховуватись і виплачуватись такому пенсіонеру без будь-якого додаткового звернення цього пенсіонера за нарахуванням і виплатою вказаної доплати при наявності у органу пенсійного фонду документально підтвердженої інформації про наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера та його місце проживання у населеному пункті на території радіоактивного забруднення.

Щодо редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.

04.04.2024 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 240/19227/21, за результатами якої вказано таке. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

1 січня 2015 року набрав чинності Закон від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначив, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, чинність якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила чинність редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшій категорії осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ - до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положеннями Закону № 1774-VIII змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, і внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка була чинною до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

Отже, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а отже розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка була чинною до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Таким чином, в обсязі установлених судами попередніх інстанцій у цій справі фактичних обставин, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 з 01.03.2023 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 240/2236/23 дійшов наступного висновку щодо наявності у непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи:

« відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що розділ VII Закону України №796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера».

Такий підхід підтримано й Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.06.2024 у справах №№ 240/32406/22, 240/34301/22, 240/25470/22, від 12.07.2024 у справі № 240/16837/22, від 17.07.2024 у справі № 460/21399/23, від 31.07.2024 у справі № 240/8498/22 від 15.10.2024 у справі № 460/19229/22 та від 09.12.2024 у справі № 240/720/24.

Під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, а відповідачем не спростовано обставини наявності у ОСОБА_1 з 01.03.2023 статусу непрацюючого пенсіонера та факту проживання на території радіоактивного забруднення - в зоні гарантованого добровільного відселення.

За таких обставин, зважаючи, що положення статті 39 Закону № 796-ХІІ не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог у повному їх обсязі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

Позивачем сплачено за подання позовної заяви 1073,60 грн, апеляційної скарги - 1610,40 грн, касаційної скарги - 2147,20 грн, всього 4831,20 грн, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139 242 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі № 460/20719/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 01.03.2023 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.03.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4831,20 грн. (чотири тисячі вісімсот тридцять одна гривня двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя - доповідач В. М. Бевзенко

Судді Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко