ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 460/2873/24
адміністративне провадження № К/990/36536/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року (головуючий суддя Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Матковська З.М.) у справі № 460/2873/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУБНО- НАФТА» до Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування розпорядження,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У 2024 році Товариство з обмеженою відповідальністю «ДУБНО-НАФТА» (далі - позивач) звернулося до Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 26 лютого 2024 року № 40-Р/Л «Про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним» та зобов`язати відповідача видати товариству ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, адреса місця роздрібної торгівлі пальним - АЗС за адресою: вулиця Шевченка, 55, місто Дубно, Дубенський район, Рівненська область.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року позов задоволено.
Копія рішення доставлена до електронного кабінету відповідача 22 квітня 2024 року.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідачем 21 травня 2024 року було подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту надано строк для усунення недоліків 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання документу про сплату судового збору.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 повернуто скаржнику.
21 червня 2024 року відповідачем вдруге було подано апеляційну скаргу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року, апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з порушеннями строків встановлених частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.
19 серпня 2024 року відповідачем подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
25 вересня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
25 листопада 2024 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року первинну апеляційну скаргу повернуто скаржнику у зв`язку із несплатою судового збору.
Водночас зазначив, що повторно апеляційну скаргу подано 21 червня 2024 року, тобто зі спливом більш ніж два місяці після проголошення оскаржуваного рішення (19 квітня 2024 року).
Суд зауважив, що скаржник у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не наводить жодних доводів щодо об`єктивних перешкод, з яких звернення з апеляційною скаргою стало можливим лише 21 червня 2024 року.
На думку суду, самих по собі посилань на обставини, пов`язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов`язків.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені в заяві підстави для поновлення строку звернення до суду не є достатніми для такого поновлення, оскільки звернення вдруге до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою не є самостійною та беззаперечною підставою для поновлення строку для подання апеляційної скарги.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Скаржник зазначає, що вперше апеляційну скаргу було подано в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України.
Вважає, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу безпідставно повернуто скаржнику, оскільки 20 червня 2024 року - був останній день на усунення недоліків, проте суд до закінчення останнього дня строку на усунення недоліків повернув апеляційну скаргу.
Акцентує увагу на тому, що в вдруге з апеляційною скаргою звернувся до суду негайно, а саме в день отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
Водночас зазначає, що первинна апеляційна скарга була подана 21 травня 2024 року та перебувала на розгляді в суді з 21 травня 2024 року по 21 червня 2024 року, а відтак контролюючий орган не міг подати повторно апеляційну скаргу раніше.
Скаржник просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 липня 2024 року у справі № 460/12527/23.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що доводи скаржника є безпідставними з огляду на таке:
відповідач протиправно зазначає підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвалу суду від 20 червня 2024 року про повернення апеляційної скарги, яка набрала законної сили та не була оскаржена ним до суду касаційної інстанції;
вперше подана апеляційна скарга була залишена судом апеляційної інстанції без руху з наданням відповідного строку на сплату судового збору, однак у встановлений судом строк недолік вперше поданої апеляційної скарги скаржником не усунуто, натомість заявлено клопотання про продовження такого строку;
посилання на неможливість сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги через відсутність коштів на рахунках не є підставою для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження;
впродовж тривалого часу (понад два місяці) з моменту ухвалення рішення суду у справі відповідачем не вживалися заходи щодо сплати судового збору, що вказує на недобросовісну поведінку контролюючого органу.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України.
Дане право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї.
Так, право на апеляційне оскарження закріплено у статті 293 КАС України та реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги передбачені у статті 296 КАС України.
Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано главою першою розділу ІІІ КАС України.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За приписами частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
У пункті 4 частини першої статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Отже, в контексті вимог статей 169 295 299 КАС України однією з обставин, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, є визнання неповажними наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
За приписами частини третьої статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Водночас норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що питання поновлення процесуального строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, є процедурним і вирішується шляхом постановлення судом апеляційної інстанції відповідної ухвали, яка повинна бути належним чином мотивована й містити, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку або для відмови у такому поновленні, норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, дійшов висновку, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 26 серпня 2024 року, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, вказав, що скаржник у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не наводить жодних доводів щодо об`єктивних перешкод, з яких звернення з апеляційною скаргою стало можливим лише 21 червня 2024 року.
Судом апеляційної інстанції зауважено, що самих по собі посилань на обставини, пов`язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку.
Проте колегія суддів вважає таку позицію суду апеляційної інстанції передчасною з огляду на таке.
Як зазначалося вище, повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення з такою скаргою в порядку, встановленому законом. При цьому право суб`єкта владних повноважень повторного звернення з апеляційною скаргою має темпоральні межі, встановлені нормою частини другої статті 299 зазначеного Кодексу: один рік з дня складення повного тексту судового рішення (крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки).
Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання щодо поновлення відповідачу строку на подання апеляційної скарги апеляційний суд не повинен був залишити поза увагою, що відповідач звернувся повторно з апеляційною скаргою в найкоротший термін, а саме на наступний день після винесення ухвали про повернення апеляційної скарги, що свідчить про вжиття відповідачем негайних заходів щодо повторного подання апеляційної скарги.
Втім, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, вищезазначені обставини не врахував.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. Утім, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.
За таких обставин, реалізація проголошеного частиною восьмою статті 169 КАС України права на повторне звернення з апеляційною скаргою могла бути вчинена у найкоротший термін з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
Обставини справи свідчать про вжиття скаржником невідкладних заходів щодо повторного подання апеляційної скарги.
Водночас Суд враховує, що первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження та 20 червня 2024 року, в останній день строку на усунення недоліків апеляційну скаргу було повернуто скаржнику у зв`язку із несплатою судового збору.
Безумовно ухвала суду апеляційної інстанції від 20 червня 2024 року про повернення апеляційної скарги не є предметом касаційного перегляду за поданою відповідачем касаційною скаргою, проте Верховний Суд при оцінці поведінки скаржника не може не враховувати, що первісна апеляційна скарга була повернута до збігу визначеного судом строку на усунення недоліків.
Також колегія суддів приймає до уваги, що наступного дня після прийняття судом ухвали від 20 червня 2024 року про повернення апеляційної скарги, без будь-якого зволікання відповідач повторно 21 червня 2024 року звернувся із відповідною апеляційною скаргою.
За такого правового регулювання встановлених обстави, Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області, з огляду на те, що відповідач довів, що не зловживав своїм процесуальним правом та не допустив необ`єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги.
З врахуванням наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, чим обмежив право відповідача на апеляційне оскарження судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 липня 2024 року у справі № 460/12527/23.
Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити.
Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук