ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2023 року
м. Київ
справа № 460/3050/18
адміністративне провадження № К/990/14094/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/3050/18
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року (суддя - Борискін С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року (головуючий суддя - Пліш М.А., судді: Ніколін В.В., Гінда О.М.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (відповідач 1), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (відповідач 2) у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача яка полягає у непоновлені її на роботі (на виконання судового рішення яке набрало законної сили) та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення .
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що судовим рішенням апеляційної інстанції у справі №817/1828/15 визнано протиправними та скасовано накази Міністерства юстиції України від 03 червня 2015 року № 1797к та № 365 про її звільнення. Поновлено її на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 06 червня 2015 року та стягнуто з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140 грн. Рішення суду набрало законної сили та з грудня 2015 року звернуто до виконання.
3. Разом з тим, указане рішення суду (в частині поновлення позивача на роботі) відповідачем виконано лише 21 лютого 2020 року (наказ Міністерства юстиції України №775/к «Про поновлення» ОСОБА_1 ). У зв`язку з цим позивачка вважає, що відповідач відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зобов`язаний сплатити на її користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини
4. Наказом Міністерства юстиції України №1797/к від 03 червня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області.
5. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року у справі №817/1828/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1797/к від 03 червня 2015 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №365/04/к від 03 червня 2015 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140, 00 грн.
6. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 грудня 2015 року у справі №817/1828/15 скасував постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року. Разом з тим дійшов аналогічних висновків про те, що звільнення позивача відбулось незаконно. Визнав протиправними та скасував накази Міністерства юстиції України від 03 червня 2015 року №1797к та №365/04/к. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 06 червня 2015 року та стягнув з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у тому ж розмірі 15 140, 00 грн (за період з 03 червня 2015 року по день постановлення рішення суду першої інстанції - 10 вересня 2015 року).
7. У зв`язку з тривалим невиконанням цього рішення (в частині поновлення працівника на роботі) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки його виконання.
8. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі №460/3050/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суд від 05 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задоволено частково. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 вересня 2015 року по 07 травня 2019 року в розмірі 465 713,81грн.
9. Своєю чергою Верховний Суд постановою від 18 червня 2020 року рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції у справі №460/3050/18 скасував.
Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі № 817/1828/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та не видання відповідного наказу про поновлення - закрив.
Справу в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 у справі № 817/1828/15 за період з 10 вересня 2015 року по день постановлення судом рішення у цій справі - направив на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
10. Судами також було установлено, що через більше ніж чотири роки, на виконання ухвалених у справі №817/1828/15 судових рішень, ОСОБА_1 поновлено (з 04 червня 2015 року) на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (наказ Міністерства юстиції України від 21 лютого 2020 року №775/к «Про поновлення»).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. За результатами нового розгляду цієї справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
12. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №817/1828/15 в частині поновлення позивача на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період з 11 вересня 2015 року по 20 лютого 2020 року у сумі 546 894,64 грн (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику). У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
13. За висновком суду першої інстанції позовна вимога про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі № 817/1828/15 є обґрунтованою. Відповідачем (негайно) не виконано дане судове рішення, а тому на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України.
14. Період для обрахунку середнього заробітку за час невиконання судового рішення, суд першої інстанції обраховував з 11 вересня 2015 року (оскільки за період з 03 червня 2015 року до 10 вересня 2015 року середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнуто постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі №817/1828/15) по 20 лютого 2020 року (позаяк роботодавцем наказ №775/к про поновлення позивачки на роботі видано 21 лютого 2020 року).
15. Вирішуючи питання про здійснення обрахунку суми середнього заробітку за час невиконання судового рішення суд першої інстанції зазначав, що у період з 11 вересня по грудень 2015 року середній заробіток за невиконання судового рішення слід обраховувати виходячи з середньоденної заробітної плати позивача - 151,40 грн (який вирахувано у судовому рішенні у справі №817/1828/15, що набрало законної сили).
16. На думку суду, починаючи з грудня 2015 року по 30 квітня 2016 року до заробітної плати позивача слід застосовувати коефіцієнт коригування 1,25, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», з 01 грудня 2015 року по всій сітці державних службовців проведено підвищення посадових окладів на 25%.
17. Як уважав суд, з 01 травня 2016 року до часу винесення наказу про поновлення позивача на роботі під час обрахунку середнього заробітку позивача необхідно взяти до уваги факт підвищення посадових окладів та зміну структури заробітної плати державних службовців, яка в свою чергу відбулася у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 та Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
18. Згідно зі Схемою посадових окладів (Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України вiд 06 квітня 2016 року № 292 у чинній на час спірних правовідносин редакції), суд першої інстанції дійшов до висновку, що аналогічною до посади начальника управління (державної виконавчої служби) у складі Головного територіального управління (юстиції) в області (в Рівненській області) є посада керівника управління у складі департаменту, служби, повноваження яких поширюються на територію однієї або кількох областей, з посадовим окладом 4997,00 грн.
19. Виходячи зі штатного розпису Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, що затверджений 24 травня 2016 року, суд першої інстанції дійшов до висновку, що посади начальника управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти, а також посада начальника управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення, де в обох випадках встановлено посадовий оклад начальника управління в сумі 4997,00 грн, є аналогічними посаді, яку займав позивач - начальника управління державної виконавчої служби.
20. Суд першої інстанції, здійснюючи коригування середньоденної заробітної плати позивача, у зв`язку із зміною розміру посадового окладу за рівнозначною посадою та ураховуючи, що доплата за вислугу років відповідно до частини першої статті 52 Закону №889-VIII позивачки обмежена розміром у 50 відсотків посадового окладу і їй мав бути присвоєний черговий ранг, здійснював обрахунки упродовж 2016 - 2020 років наступним чином:
У 2016 році середньоденний заробіток позивача становить: (4997 (посадовий оклад) + 4997 х 50% (вислуга) +400 (ранг)) : 19 (робочих днів у травні) = 415,55 грн.
Впродовж 2016 року посадовий оклад 4997 грн не змінювався, то відтак середній заробіток за період травень-грудень 2016 року становить - 69812,40 грн.
У 2017 році посадовий оклад становить 5300,00 грн. Коефіцієнт коригування середньоденного заробітку, який визначається шляхом ділення посадового окладу після збільшення на посадовий оклад до такого збільшення, становить: 5300 : 4997 = 1,06. Відкоригована середньоденна заробітна плата позивача з 01 січня 2017 року становить: 415,55 x 1,06= 440,48 грн. Відповідно, середній заробіток позивача за 2017 рік становить: 248 (робочі дні) x 440,48 = 109 239,04 грн.
На 2018 рік посадовий оклад встановлений в розмірі 7300,00 грн, коригуючий коефіцієнт становить: 7300 : 5300 = 1,38, а відкоригована середньоденна заробітна плата становить: 440,48 x 1,38 = 607,86 грн. Отже, середній заробіток за 2018 рік становить: 250 (робочі дні) х 607,86 = 151965,00 грн.
Посадовий оклад на 2019 рік становить 7790,00 грн. Відповідно, коригуючий коефіцієнт становить: 7790:7300= 1,07, а відкоригована середньоденна заробітна плата становить: 607,86 x 1,07= 650,41 грн. Отже, середній заробіток позивача за 2019 рік становить: 250 (робочі дні) х 650,41 = 162602,50 грн.
В 2020 році згідно матеріалів справи посадовий оклад - 8450,00 грн. Відповідно, коригуючий коефіцієнт становить: 8450:7790=1,08, а відкоригована середньоденна заробітна плата становить: 650,41 x 1,08 = 702,44 гpн. Отже, середній заробіток позивача за січень 2020 року становить: 21(робочі дні) х 702,44 = 14751,24 грн.; з 01 по 20 лютого 2022 року - 9834,16 грн (з розрахунку 14 (робочі дні) х702,44 ). Всього за період з 01 січня по 20 лютого 2020 року - 24585,40 грн.
21. За викладених вище умов суд першої інстанції дійшов висновків, що за період з 11 вересня 2015 року по 20 лютого 2020 року загальна сума середнього заробітку за невиконання судового рішення становить 546 894,64 грн.
22. Восьмий апеляційний адміністративний суд погодився з наведеною позицією суду першої інстанції повністю та постановою від 21 лютого 2023 року залишив указане рішення без змін.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
23. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
24. Як на підставу оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідач послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).
25. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності обчислення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника (стаття 236 КЗпП України) з застосуванням коефіцієнту коригування (підвищення), передбаченого пунктом 10 Порядку №100, за умови відсутності нового окладу, визначеного штатним розписом, у зв`язку зі скороченням посади такого працівника.
26. На думку скаржника є необхідність в тлумаченні Верховним Судом підстав для застосування частини другої статті 50 Закону №889-VIII до розрахунку середнього заробітку працівника, відповідно до статті 236 КЗпП України, за посадою, яка була скорочена до зміни законодавства про оплату праці та підвищення заробітної плати.
27. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доказам фактичного виконання рішення суду у справі №460/3050/18 під час її попереднього розгляду (а саме стягнення на користь ОСОБА_1 за період з 11 вересня 2015 року по 07 травня 2019 року 465 713,81 грн середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення).
28. Скаржник вважає, що з огляду на те, що неможливо буде повернути кошти стягнуті на виконання рішення суду (поворот виконання рішення суду в окремих випадках не допускається) відповідно до статей 380 381 КАС України, то така сума (465 713,81 грн) має бути урахована під час вирішення судами цієї справи, оскільки неврахування її, може призвести до подвійної сплати позивачці однієї і тієї ж виплати.
29. Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має виняткове значення та забезпечить сталу судову практику у спірних правовідносинах при вирішені питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, оскільки сума стягнення коштів по даній категорії справ впливає на Державний бюджет.
30. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів Калашнікової О.В., Єресько Л.О. ухвалою від 02 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
31. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому він просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили усі обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
32. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 24 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
33. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
34. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
35. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
36. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
37. Спірні правовідносини виникли у зв?язку із невиконанням відповідачем допущеного до негайного виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді в органах юстиції. На підставі цього позивач звернулась з позовом до суду про стягнення компенсації за затримку виконання рішення суду про її поновлення на роботі.
38. За результатами нового розгляду цієї справи судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховано, що позовна вимога про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання остаточного рішення суду про поновлення її на роботі є обґрунтованою. Відповідачем не виконано дане судове рішення, а тому, на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України.
39. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано урахували що, у своїй практиці Верховний Суд неодноразово зазначав, що у разі наявності затримки виконання рішення для цілей застосування статті 236 КЗпП України період затримки необхідно обраховувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі а тому правильно установили період оплати при затримці виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 - з 11 вересня 2015 року (наступний день з постановлення рішення суду першої інстанції) по 20 лютого 2020 року (21 лютого 2020 року видано наказ №775/к про поновлення позивачки на роботі).
40. Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій дійшли висновків про необхідність стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №817/1828/15 за період з 11 вересня 2015 року по 20 лютого 2020 року у сумі 546 894,64 грн. Обчислення середнього заробітку за час невиконання судового рішення судами здійснено із застосуванням коефіцієнту їх підвищення, відповідно до пункту 10 Порядку №100.
41. Основним із доводів касаційної скарги є те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування коефіцієнту коригування (підвищення), передбаченого пунктом 10 Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку працівника, за умови відсутності зміни тарифної ставки (окладу) у зв`язку з скороченням посади такого працівника.
42. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що у період збереження за позивачем середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) у штатному розписі відповідача відбулися зміни а саме - посаду, яку обіймав позивач, було скорочено, а тому, суди помилково при обрахунку середнього заробітку позивача врахували коефіцієнт підвищення заробітної плати та застосували пункт 10 Порядку № 100 до спірних правовідносин.
43. Таким чином спірним питанням на стадії касаційного перегляду справи залишається обрахунок середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника з застосуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати відповідно до пункту 10 Порядку №100.
44. Надаючи оцінку вказаним доводам Міністерства юстиції України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перш за все зазначає, що питання можливості коригування заробітної плата позивача при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до пункту 10 Порядку № 100 (за умови, коли посада яку обіймав працівник до звільнення, після проведення скорочення - у новому штатному розписі не передбачена), досліджувалося Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №335/927/18.
45. Зокрема, Верховний Суд у справі №335/927/18 зазначив, що обґрунтовуючи апеляційну та касаційну скаргу, позивач зазначав, що відповідно до штатного розпису управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 31 жовтня 2017 року з 01 січня 2018 року посадовий оклад заступника начальника управління підвищився до 19 000 грн. На підставі цього позивач вважав, що при обчисленні розміру його середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суди помилково не взяли до уваги коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100.
46. Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 березня 2019 року в справі №335/927/18, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно визначили розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу. Проведені судами розрахунки відповідають положенням Порядку № 100, та виконані за наданими сторонами вихідними даними. Посадовий оклад за посадою заступник начальника управління у розмірі 19 000 грн встановлено у новому штатному розкладі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області з 01 січня 2018 року, після проведення скорочення чисельності та штату працівників. Оскільки посада, яку обіймав позивач до звільнення, - заступник начальника управління - начальник відділу експертизи тимчасової непрацездатності, у новому штатному розписі не передбачена, тому посадовий оклад за посадою з відмінними функціональними обов`язками заступника начальника управління у розмірі 19 000 грн не може бути взятий для розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.
47. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі №266/4546/19 де зазначив, що оскільки після припинення з працівником трудових правовідносин посада, яку він обіймав до звільнення, була виключена із штатного розпису роботодавця, а в подальшому ця посада мала відмінні функціональні обов`язками від посади з якої звільнено працівника, то при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі заробітна плата позивача, не підлягала коригуванню на визначений в пункті 10 Порядку № 100 коефіцієнт підвищення посадового окладу.
48. Таким чином для правильного вирішення цієї справи та можливості застосування пункту 10 Порядку №100 для обрахунку розміру виплат, установлених працівникові після його звільнення та відповідних змін, які відбулися у відповідача, необхідно установити рівнозначну посаду за функціональними обов`язками тій посаді, яку працівник обіймав до звільнення.
49. Водночас суди попередніх інстанцій, на підставі Схеми посадових окладів № 292 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 2016 року №322) установили, що аналогічною до посади начальника управління (державної виконавчої служби) у складі Головного територіального управління (юстиції) в області (в Рівненській області) є посада, обсяг повноважень якої поширюються на територію однієї або кількох областей з посадовим окладом 4997,00 грн.
50. За висновками судів:
- вищою у наведеній Схемі посадових окладів є посада начальника самостійного управління повноваження якого поширюються на одну або кілька областей, з посадовим окладом 6547,00 грн, якою є посада начальника Головного територіального управління юстиції в області;
- нижчою у Схемі посадових окладів є посада начальника відділу у складі департаменту самостійного управління з посадовим окладом 4308,00 грн, яка не є аналогічною посаді начальника управління в складі Головного територіального управління в області, оскільки передбачає, що відділ входить до складу департаменту, а департамент - до складу самостійного управління, повноваження якого поширюються на територію області.
51. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що наведене підтверджується і штатним розписом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, що затверджений 24 травня 2016 року, де наявні посади начальника управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти, а також посада начальника управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення, де в обох випадках встановлено посадовий оклад начальника управління в сумі 4997,00 грн.
52. Разом з тим констатуючи, що вказані посади є аналогічними посаді начальника управління державної виконавчої служби (яку займала ОСОБА_1 до звільнення) суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не встановили, чи відповідають указані посади за обсягом функціональних обов`язків виконуваній позивачем роботі.
53. Разом з тим, такі обставини мають вирішальне значення для правильного вирішення справи та можливості застосування до спірних правовідносин положень пункту 10 Порядку №100.
54. Поряд з цим, для правильного вирішення у рамках цієї справи необхідно врахувати таке.
55. За усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 06 серпня 2019 року у справі №640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року справі №814/197/15) необхідно застосовувати пункти 7, 8 та пункт 10 розділу IV Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
56. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (у подібний до цієї справи період) викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 1.380.2019002126.
57. У цій справі Верховний Суд зазначив, що відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
58. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
59. Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
60. Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
61. Згідно з абзацом першим пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
62. Абзацом другим пункту 10 Порядку №100 передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
63. Особливістю цієї справи є те, що в періоді, на який припадає затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі (період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата), відбулися зміна структури заробітної плати, поєднана з підвищенням посадових окладів усіх державних службовців, та подальше підвищення їхніх посадових окладів (без зміни структури заробітної плати).
64. Аналіз абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв`язку з абзацами першим, другим пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
65. Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.
66. Разом з тим, підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.
67. При цьому під зміною структури заробітної плати у контексті спірних правовідносин необхідно розуміти будь-які зміни в оплаті праці державних службовців, унаслідок яких змінюється її складові (обсяг надбавок, заохочувальних і компенсаційних виплат), або їх питомої ваги.
68. У цьому контексті Суд зазначає, що 1 травня 2016 року набрав чинності новий Закон №889-VIII, яким затверджена структура заробітної плати державних службовців, відмінна від тієї, що існувала на момент звільнення позивача.
69. На виконання вимог цього закону Кабінет Міністрів України постановою від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» (набрала чинності 1 травня 2016 року) затвердив схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів; розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців; перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці.
70. Відповідно до указаних закону й постанови з 1 травня 2016 року підвищено посадові оклади державних службовців з одночасною зміною структури їхнього заробітної плати.
71. Беручи до уваги, що 1 травня 2016 року змінилася структура заробітної плати державних службовців з одночасним підвищенням їхніх окладів, період до 1 травня 2016 року виключається з розрахункового періоду. Обчислення середньоденної заробітної плати позивачеві має провадитися виходячи з виплат, які передбачені згідно з новими умовами оплати праці, установленими з 1 травня 2016 року.
72. Аналогічна правова позиція щодо застосування абзаців 7, 8 пункту 2 у взаємозв`язку з абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 викладена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №2-а-3279/10/1970, від 4 березня 2020 року у постанові №0440/6017/18, від 28 листопада 2018 року у справі №817/1169/16. Підстави для відступу від цієї позиції відсутні.
73. Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суди попередніх інстанцій не врахували особливостей, передбачених абзацами 7, 8 пункту 2 абзацом 1, 2 пункту 10 Порядку №100.
74. Внаслідок цього суди не розмежували період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на два окремі проміжки: з 15 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року та з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року (у їх випадку), а відтак і не провели належних розрахунків, як того вимагали фактичні обставини справи і матеріальний закон.
75. Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 1.380.2019002126, у періоді з 15 вересня 2015 року (у їх випадку) до 30 квітня 2016 року включно розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі визначається за загальними правилами, установленими абзацом 3 пункту 2, пунктом 5, абзацами 1, 2 пункту 8, абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів у періоді затримки з коригуванням середнього заробітку на коефіцієнт підвищення окладів.
76. У такому разі коефіцієнт підвищення посадових окладів визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення, тобто окладу до звільнення. Цією особливістю коригування окладів Суд керувався у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17.
77. Разом з цим, у період з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року (у їх випадку) включно розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі проводиться за спеціальним правилом, установленим абзацом 8 пункту 2 Порядку №100, тобто у розмірі заробітної плати за травень 2016 року, виходячи із нових умов оплати праці.
78. Враховуючи приписи абзацу 8 пункту 2 Порядку №100, у такому разі розрахункова заробітна плата державного службовця має обчислюватися на основі загальної суми виплат, передбачених згідно з нормами статей 50, 52 Закону №889-VIII і постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», а саме: посадового окладу за посадою (з якої працівника звільнено); інших обов`язкових виплат - надбавки за вислугу років, надбавки за ранг.
79. У разі, якщо до закінчення періоду затримки виконання рішення відбувалося чергове підвищення посадового окладу за посадою (з якої працівника звільнено), то після цього середньоденна заробітна плата за травень 2016 року в обчисленнях не застосовується, а середній заробіток визначається наново на основі загальної суми виплат, передбачених умовами праці, що встановлені після такого підвищення, а саме: посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг.
80. У такому випадку коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення посадових окладів за пунктом 10 Порядку №100 (що не поєднане із зміною структури заробітної плати), з 1 травня 2016 року додатково не здійснюється.
81. Крім цього, Верховний Суд у цій справі (№ 1.380.2019002126) зауважив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 10 Порядку №100, де помилка полягає у неправильному визначенні коефіцієнтів коригування, оскільки посадові оклади після їхнього підвищення поділені не на той оклад, який був у особи на момент звільнення.
82. Таким чином, згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 1.380.2019002126 визначаючись щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення, необхідно враховувати особливості, передбачені абзацами сьомим, восьмим пункту 2 абзацом першим, другим пункту 10 Порядку №100.
83. Колегія суддів наголошує, що в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
84. Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам Міністерства юстиції України про передчасність стягнення з нього на користь позивачки середнього заробітку за невчасне виконання судового рішення у розмірі 546 894,64 грн, без урахування вже стягнутих на її користь коштів у сумі 465 713, 81 грн (в порядку безспірного списання Державною казначейською службою України з Міністерства юстиції України коштів з КПКВ 3601010 «Керівництво та управління у сфері юстиції»), на виконання рішення судів у цій справі, які в подальшому Верховний Суд скасував.
85. Не заперечуючи права позивача на отримання нею середнього заробітку за невиконання судового рішення, відповідач наголошує, що існує реальний ризик подвійного стягнення цієї суми на користь позивача з тих самих підстав, з яких їх було стягнуто на виконання рішення суду у цій справі, а тому просять урахувати вказану обставину при визначенні способу захисту порушеного права позивача у цій частині.
86. Проте, при винесенні оскаржуваних рішень судами не було взято до уваги інформацію надану відповідачем, не надано аргументовану оцінку таким доказам, а також не зазначено мотивів неврахування такої обставини.
87. Не звернули увагу суди й на те, що позивач після направлення цієї справи на новий розгляд змінила як свої позовні вимоги, так і період, за який просила виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про її поновлення на роботі.
88. Підсумовуючи наведене Верховний Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 10 Порядку №100, застосувавши його до середнього заробітку визначеного та обрахованого за посадою, з урахуванням зміни структури заробітної плати, що пов`язана з набранням чинності Законом №889-VIII, яка не є аналогічною за функціональними обов`язками тій посаді, яку працівник обіймав до звільнення. У зв`язку з цим передчасно установили новий розмір від якого необхідно відштовхуватися для правильного обчислення середнього заробітку позивача за час невиконання рішення про її поновлення та необхідність у такому випадку коригування заробітної плати на коефіцієнт її підвищення.
89. Суди не надали оцінки всім доводам відповідача по справі, а також не зазначили мотивів неврахування усіх обставин справи.
90. При цьому, вирішуючи спір, суди повинні були надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним.
91. Верховний Суд, враховуючи доводи відповідача з цього приводу, які заявлені в касаційній скарзі, не може залишити це поза увагою.
92. Верховний Суд також звертає увагу, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
93. Підсумовуючи викладене Верховний Суд дійшов до висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з недотримання норм матеріального права. А саме суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обрахував середній заробіток внаслідок неправильного тлумачення пунктів 2 та 10 Порядку № 100.
94. На вказане уже звертав увагу Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року, направляючи цю справу на новий розгляд, однак суд апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи не врахував цих зауважень.
95. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.
96. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що відсутній висновок Верхового Суду в частині застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, пункту 10 Порядку №100, не знайшли свого підтвердження.
97. Водночас, з огляду на те, що у цій справі не встановлено усіх фактичних обставин справи, тому стверджувати про застосовність до спірних правовідносин правової позиції, викладеної у постанові від 06 березня 2019 року в справі №335/927/18 та в постанові від 31 травня 2023 року в справі №266/4546/19, наразі є передчасним.
98. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
99. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.
100. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
101. Згідно з частиною четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
102. Колегія суддів враховує значну тривалість розгляду даної справи в судах трьох інстанцій однак, з огляду на приписи статті 353 КАС України, змушена скасувати ухвалені в цій справі судові рішення й вчергове направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
103. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
104. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 460/3050/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько О.В. Калашнікова