ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2021 року
м. Київ
справа №460/3144/18
адміністративне провадження №К/9901/36281/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)»
про визнання бездіяльності протиправною,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 (головуючий суддя - Дудар О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 (головуючий суддя - Старунський Д.М., судді - Багрій В.М., Большакова О.О.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» про визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов утримання відповідно до вимог чинного законодавства, яке визначає умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за весь період відбування покарання у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» адміністрацією установи постійно порушувалися житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов тримання засуджених. Вказував, що наведені порушення підтверджуються звітами за результатами моніторингового візиту представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та представника громадськості.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019, позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі, з 18.02.2010 до 08.02.2018.
4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що доказами у справі підтверджено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві. Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що сектор максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» був прийнятий в експлуатацію 30.06.2004, оскільки ця обставина не дає підстав для неврахування приписів Положення №124 та Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених в часі пізніше, та вказані нормативні документи регламентують діяльність та встановлюють вимоги до всіх секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, як нових, так і реконструйованих раніше, і не розмежовують такі вимоги в залежності від часу створення (реконструкції) секторів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
5. У грудні 2019 року Державною установою «Городищенська виправна колонія (№96)» подано касаційну скаргу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019. У касаційний скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не враховано того, що за підсумками моніторингових візитів у 2013 та 2018 роках працівниками секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками громадськості рекомендовано вжити заходів щодо забезпечення належних умов утримання засуджених Державній пенітенціарній службі України та Міністерству юстиції України, а не відповідачу, тобто для Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» не встановлено обов`язкових дій в частині покращення житлово-побутових умов засуджених. Вказує, що під час моніторингового візиту у 2018 році відмічено активну поведінку відповідача, пов`язану із вжиттям певних заходів щодо приведення у відповідність умов тримання засуджених.
7. У касаційній скарзі позивач стверджує, що судами не було взято до уваги також те, що відповідачем було надіслано листи до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, в яких відповідач просив розглянути питання щодо збільшення норм жилої площі на одного засудженого шляхом проведення поточних ремонтів. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не було наданого жодного доказу його звернення до відповідача із заявами про покращення його житлово-побутових умов під час відбування покарання у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» чи переведення його до іншої установи.
8. Крім того, відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій було неправомірно застосовано до спірних відносин наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, яким затверджено Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки та Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, та розділ 32 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5. На думку скаржника, вказані нормативно-правові акти не розповсюджуються на відповідача, оскільки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» має максимальний рівень безпеки.
9. Відповідач також вказує, що норми КВК України та Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не містять приписів, які б розкривали поняття «житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», та встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії. На думку скаржника, відсутність законодавчого врегулювання такого питання позбавляють можливості надати оцінку діям (бездіяльності) відповідача щодо порушення вимог чинного законодавства, яке регулює порядок утримання засуджених в установах відбування покарання.
10. Відзиву на касаційну скаргу не подано, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019 для розгляду справи №460/3144/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Білак М.В., Калашнікова О.В.
12. Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)», надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2021 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
14. ОСОБА_1 , засуджений до довічного позбавлення волі, з 06.10.2008 по 16.10.2018 відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)».
15. 04 квітня 2013 року головним спеціалістом Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області та незалежним представником громадськості Секретаріату Уповноваженого з прав людини здійснено моніторинговий візит до Державної установи «Городищенської виправної колонії (№96)».
16. Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у звіті від 04.04.2013, відповідно до якого у Городищенській виправній колонії (№ 96) виявлено ряд недоліків.
17. Так, за результатами моніторингового візиту представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини рекомендовано Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови в санітарних вузлах, замінити застарілий інвентар, обладнати їх напівавтоматичним зливом води; спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; у Городищенській виправній колонії (№96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
18. 22 серпня 2018 року начальником відділу моніторингу дотримання прав людини на належне утримання Департаменту реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, головним спеціалістом відділу права на працю Департаменту моніторингу соціальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Рівненській області, представником громадськості здійснено моніторинговий візит державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)». За результатами візиту було складено звіт та рекомендовано Міністерству юстиції України забезпечити: право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками; належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених; вжити заходів щодо повної реконструкції сектора максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.
19. З метою покращення умов відбування покарань засуджених до довічного позбавлення волі керівництвом Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» було надіслано листи до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 12.05.2017 №30/08/1671, від 12.09.2017 № 30/02/3808, від 28.11.2017 №30/02/4971, від 15.12.2017 №30/02/5340, від 04.06.2018 №30/02/2415, від 30.08.2018 №30/02/3682, від 13.09.2018 №30/02/3940, від 19.09.2018 №30/02/4008, від 22.10.2018 №30/18/4425.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
20.1. Статтею 28 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
21. Кримінально-виконавчий кодекс України №1129-IV від 11.07.2003
21.1. Частиною 1 статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
21.2. Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
21.3. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 8 КВК України, засуджені мають право на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
21.4. Відповідно до частини 2 статті 97 КВК України, у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу.
21.5. Відповідно до частини 1 статті 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.
22. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» №2713-IV від 23.06.2005
22.1. Пункт 15 частини першої статті 18 Закону передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
IV. Позиція Верховного Суду
23. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
25. Відповідно до пунктів 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) ООН від 30 серпня 1955 року) всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
26. Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006)2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.
27. Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b. штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.
28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна установа (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві. Зазначені обставини підтверджені станом на 2013 рік за результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також за результатами візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, проведеного у 2018 році. Позивач у вказаний період утримувався в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна установа (№96)».
29. Відповідач не спростовує вищезазначених обставин, однак зазначає, що за результатами проведеного моніторингу у 2018 році було відмічено позитивні зрушення з часу візиту у 2013 році. Так, відповідач стверджує, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених до міжнародних стандартів. У структурних дільницях виправної колонії проводяться відповідні будівельні та ремонтні роботи та вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених.
Верховний Суд, однак, вважає, що здійснення відповідних заходів відповідачем не спростовує того, що за результатами моніторингу, проведеного у 2018 році, моніторинговою групою встановлено, що у секторі максимального рівня безпеки засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності, тобто заходи, про які вказує відповідач у касаційній скарзі, так само як і надсилання листів на адресу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, в яких відповідач просив розглянути питання щодо збільшення норм жилої площі на одного засудженого шляхом проведення поточних ремонтів, не підтверджують усунення порушень, відображених у звіті моніторингового візиту Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Відтак, доводи касаційної скарги у вказаній частині Верховним Судом відхиляються.
30. Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу Городищенська виправна колонія (№96), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
31. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що, враховуючи надані відповідачу КВК України та Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» обов`язки щодо належного утримання засуджених, адміністрація Колонії повинна вчиняти дії, які сприяли б усуненню порушень, встановлених під час перевірок (моніторингів). Така правова позиція вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.04.2020 у справі №460/520/19, від 30.04.2020 у справі №460/482/19 та від 30.09.2020 у справі №460/2851/18. Верховним Судом не приймаються доводи відповідача про те, що на нього не покладено обов`язку щодо покращення житлово-побутових умов засуджених.
32. Доводи відповідача про відсутність доказів звернення позивача до адміністрації колонії із заявами щодо неналежних умов утримання ув`язнених є необґрунтованими, оскільки наявність неналежних умов в колонії було встановлено звітами моніторингів у 2013 та 2018 роках, про що адміністрації колонії було відомо.
33. Щодо відсутності законодавчого регулювання поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», на яку посилаються відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає наступне.
34. Вимоги щодо умов утримання ув`язнених установлені міжнародними правовими актами, приписи яких є обов`язковими для виконання усіма національними органами державної влади. Відсутність відомчого нормативного правового регулювання не може визнаватися достатньою і вагомою підставою для невиконання позитивних зобов`язань держави, визначених на рівні національного і міжнародного законодавства.
Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №460/520/19, від 30.09.2020 у справі №460/2851/18, від 27.03.2020 у справі №460/2834/18.
33. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача стосовно не забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.
34. Разом з тим, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.07.2005 №124 і розділ ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5 до спірних правовідносин, оскільки вони визначають умови тримання засуджених у секторах максимального рівня безпеки при виправних колоніях середнього рівня безпеки, а не максимального рівня безпеки. Однак, таке правозастосування не призвело до неправильного вирішення справи.
Висновки аналогічного змісту містяться у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №460/2851/18 та від 27.03.2020 у справі 460/2834/18.
35. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
36. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
37. Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 351 КАС України касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції, виключивши із мотивувальної частини судових рішень посилання на положення наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.07.2005 №124.
Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на положення наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28.07.2005 та положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5.
3. В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
СуддіА.В. Жук М.В. Білак О.В. Калашнікова