ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2025 року
м. Київ
справа №460/3636/24
адміністративне провадження № К/990/51002/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Коваленко Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 460/3636/24
за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року (суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді Кухтея Р.В., суддів :Гуляка В.В., Шевчук С.М.) у справі № 460/3636/24
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо ненарахування та невиплати позивачу з 01.01.2024 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796);
- зобов`язати відповідача здійснити з 01.01.2024 нарахування та виплату позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що у зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак таке підвищення не виплачується.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення судів мотивовані тим, що пільги, передбачені статтею 39 Закону №796-ХІІ, не поширюються на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, хоча вона й отримує пенсію по втраті годувальника.
Суди зауважили, що стаття 39 Закону № 796-ХІІ структурно входить до Розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», тому з врахуванням цих додаткових підстав, неповнолітній не може вважатись непрацюючим пенсіонером в розумінні статті 39 Закону №796-ХІІ.
З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що жодних правових підстав для нарахування доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 460/3636/24, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даною касаційною скаргою скаржник посилається на приписи пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки їх застосовано без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2024 року у справі № 140/1069/24, від 15 жовтня 2024 року у справі № 240/1458/23, від 14 жовтня 2024 року у справі № 300/6527/23, від 11 листопада 2024 року у справі № 240/4652/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18.
Також скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Крім того, касаційна скарга містить посилання й на інші порушення норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 грудня 2024 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Коваленко Н.В., Стеценка С.Г.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2025 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в письмовому провадженні з 25 березня 2025 року.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 отримує пенсію у разі втрати годувальника на неповнолітнього сина, який має статус дитини, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 (далі - Постанова КМУ №106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
Відповідач визнає, що на користь неповнолітньої дитини позивача не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії, після ухвалення Конституційним Судом рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, ОСОБА_1 звернулась в суд в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У справі, яка розглядається предметом спору є бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати з 01 січня 2024 року підвищення до пенсії підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку ОСОБА_1 отримує на свою неповнолітню дитину ОСОБА_2 , що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015.
Відмовляючи у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії неповнолітньому ОСОБА_2 як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, отримує пенсію по втраті годувальника, ГУ ПФУ керувався тим, що на цей час положення статті 39 Закону № 796-XII у редакції Закону № 987-VIII не передбачають доплат пенсіонерам, які проживають на території добровільного гарантованого відселення, а не з мотивів відсутності такого права у неповнолітніх дітей, які проживають на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) та в силу певних умов та обставин набули право на пенсію через втрату годувальника.
Тож, перевіряючи на відповідність критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України оспорювану ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати її дитині підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що становить дві мінімальні заробітні плати, колегією суддів встановлено, що спори, які виникли у правовідносинах щодо права у непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду як суду апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції та в касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року, ухвалене у зразковій справі № 240/4937/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, яка діяла до виключення цієї статті із Закону № 796-XII Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII, яким було включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а також визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ.
В подальшому, Велика Палата Верховного Суду вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII, наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 04 квітня 2024 року дійшла таких висновків:
« 6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
6.36. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.».
Тобто, за загальним правилом непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Водночас, вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку отримують неповнолітні діти, що проживають на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Так, відновлена редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
При цьому, частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
У свою чергу слід зазначити, що Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;
Види пенсійних виплат визначені у статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
У свою чергу умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, визначаються цим спеціальним законом, статтею 1 якого визначено види пенсійного забезпечення, до яких належать:
довічна пенсія за вислугу років;
пенсія по інвалідності;
пенсію в разі втрати годувальника для членів сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, які загинули чи померли або пропали безвісти.
Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника визначені у статті 29 Закону № 2262-ХІІ, якої передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно із частинами другою та третьою статті 30 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Пунктом «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
Згідно із статтею 36 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім`ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника за наявності на це умов, визначених у статті 29 Закону № 2262-ХІІ, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), оскільки Закон № 796-ХІІ не пов`язує право на доплату до пенсії непрацюючого пенсіонера відповідно до статті 39 із конкретним видом пенсії, а також із віком, стажем та працездатністю.
До того ж слід зазначити про те, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У справі, яка розглядається суди встановили та це не заперечується відповідачем, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в ГУ ПФУ як отримувач пенсії в разі втрати годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2 .
За таких обставин та наведеного вище правого регулювання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для нарахування та виплати неповнолітній дитині ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) підвищення до його пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
У свою чергу, позовні вимоги в частині обчислення розміру доплати виходячи із двох мінімальних заробітних плат, задоволенню не підлягають.
Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з частинами першою, третьою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно із частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року в адміністративній справі № 460/3636/24 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року на неповнолітню дитину ОСОБА_2 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року на неповнолітню дитину ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що становить два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Стрелець Т.Г.
Судді Коваленко Н.В.
Стеценко С.Г.