ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 460/7622/21

адміністративне провадження № К/990/16342/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 (колегія суддів у складі: Глушка І. В., Довгої О. І., Запотічного І. І.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії щодо врахування квітня 2013 року та січня 2016 року як базових місяців для обчислення індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), при нарахуванні та виплаті індексації грошової забезпечення у період з 01.03.2018 по 19.01.2021; зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця січень 2008 року в сумі 84 899,85 грн та здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.01.2021 в сумі 139 865,82 грн із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Позов мотивовано неправильним нарахуванням та виплатою відповідачем в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення з встановлення базового місяця - квітень 2013 року та січень 2016 року, а також неналежним застосуванням Порядку № 1078.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 , зокрема, у період з 01.12.2015 по 19.01.2021 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.01.2021 № 12 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) та з 19.01.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.01.2021 у належному розмірі протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування квітня 2013 року, січня 2016 року та січня 2018 року як базових місяців для обчислення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошової забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 19.01.2021. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.01.2021 із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та з врахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, відтак в значення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений з наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. За таких обставин за спірний період січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місцями для нарахування індексації відповідно до Порядку № 1078, оскільки за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Водночас, згідно висновків суду першої інстанції, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.01.2021 із застосуванням належного місяця підвищення - березень 2018 року, однак, як встановлено судом, у неналежний спосіб, а саме: відповідач, на думку суду, безпідставно оминув норми абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 84 899,85 грн та здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.01.2021 в сумі 139 865,82 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі до задоволення не підлягають, оскільки відповідно до вимог Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, покладається безпосередньо на роботодавця.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 скасовано в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування квітня 2013 року, січня 2016 року та січня 2018 року як базових місяців для обчислення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та визначення зобов`язання Військовій частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця січень 2008 року з урахуванням виплачених сум та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування січня 2016 року та січня 2018 року як базових місяців для обчислення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця квітень 2013 року та з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що поза увагою суду першої інстанції залишились дані довідки від 19.05.2021 № 459 щодо нарахування та виплати індексації у період з січня 2015 року по листопад 2015 року з урахуванням базовим місяцем квітень 2013 року, правомірність застосування якого позивачем не заперечується. Водночас, відповідачем не надано на розгляд суду жодних доказів наявності правових підстав для застосування базовим місяцем при обрахунку індексації у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 саме січня 2016 року та січня 2018 року.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин саме квітень 2013 року та березень 2018 року (встановлений позивачу у зв`язку прийняттям Постанови № 704, яка набрала законної сили 01.03.2018, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил), є місяцями підвищення, що враховуються для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за спірний період.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення Військовій частині НОМЕР_1 зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця квітень 2013 року. Така форма захисту порушених прав (зобов`язання вчинити кореспондуючі цьому праву дії), на думку суду, у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Разом з тим, суд погодився з висновками суду першої інстанції що для належного захисту порушено права позивача слід визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2018 по 19.01.2021 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 19.01.2021 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, оскільки відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу. За таких обставин суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, поставив під сумнів правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати індексації у період з 01.03.2018 по 19.01.2021.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 та залишити без змін рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.07.2022.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми Порядку № 1078 без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 12.05.2022 у справі № 200/7006/21, від 23.06.2022 у справі № 120/2399/21-а, від 28.09.2022 у справі № 400/1119/21, від 28.09.2022 у справі № 560/3965/21, від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (щодо врахування січня 2008 року в якості базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018).

Крім того, скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині встановлення січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) суперечить сам собі та зазначає, що «Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося». Проте в подальшому зазначає, що «саме квітень 2013 року та березень 2018 року» є базовими місяцями.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції в повному обсязі не дослідив факти, що підлягали встановленню і лежать в основі позовних вимог, в повному обсязі не дослідив докази, які знаходяться в матеріалах справи, а у разі необхідності для вирішення спору та прийняття законного рішення не витребував такі докази, проігнорував правові позиції Верховного Суду, що слугувало, на його думку, прийняттю необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій відповідача щодо врахування квітня 2013 року, січня 2016 року та січня 2018 року як базових місяців для обчислення індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та визначення зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця січень 2008 року з урахуванням виплачених сум.

Позиція інших учасників справи

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Рух касаційної скарги

08.05.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 460/7622/21.

Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Одночасно з цим, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 17.05.2023 касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Спірні правовідносини склалися довкола обставин ненарахування й невиплати військовою частиною на користь позивача (військовослужбовця Збройних Сил України) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині й ухвалюючи нове рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що січень 2008 року не може бути застосований, як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, виходить із такого.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Згідно зі статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

За змістом статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 № 911-VIII, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону № 1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).

Так, з 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення ІСЦ наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013).

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, пункті 62 постанови від 22.03.2023 у справі № 380/1730/22 з подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини третьої статті 341 КАС України підлягає врахуванню під час касаційного перегляду справи ОСОБА_1 ..

Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.12.20215 по 28.02.2018 включно для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) є січень 2008 року.

Системний спосіб тлумачення приписів Постанови № 1013, у взаємозв`язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 дають Суду підстави дійти висновку про те, що відповідачу для проведення індексації грошового забезпечення позивача з 01.12.2015 належало переглянути «базовий місяць», визначений за старими правилами, змінивши його на «місяць підвищення доходу», тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, яку він займав.

Стосовно дискреційних повноважень, то Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17).

З наведеного слідує логічний висновок, що у періоді з 01.12.2015 до 28.02.2018 повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101 відсоток до 01.01.2016 чи 103 відсотки після 01.01.2016, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 1078 у подібних правовідносинах викладені у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 та ін. Підстави для відступу від указаної правової позиції відсутні.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що оскаржуване судове рішення ухвалене 05.04.2023. На той час уже існували висновки, сформовані Судом у перелічених постановах, щодо тлумачення і застосування у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку № 1078 при розв`язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця з 01.12.2015 до 28.02.2018, та відсутності у військової частини дискреційних повноважень при його визначенні.

Тож скаржник слушно зазначає про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми Порядку № 1078 без урахування правових позицій Верховного Суду, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині й ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

На тлі цього Суд погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового умовиводу про неможливість застосування січня 2008 року у якості місяця підвищення доходу позивача для індексації його грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково частково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно та правильно встановив обставини справи, ухваливши правильне по суті спору судове рішення.

Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

За приписами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу належить задовольнити, у порядку статті 352 КАС України скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 скасувати, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк А.В. Жук