Постанова

Іменем України

21 вересня 2022року

м. Київ

справа № 461/408/16-ц

провадження № 61-11126св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

третя особа (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2017 року в складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2019 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило вилучити у нього або в інших осіб, у яких може знаходитись автомобіль, що є предметом застави, - CITROEN C4, 2012 року випуску, колір білий, номер шасі (кузова, рами) VIN- НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , та передати його АТ «Ідея Банк»; у рахунок погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за кредитним договором № 910.14472 в сумі 189 367, 57 грн звернути стягнення на цей автомобіль, шляхом продажу його АТ «Ідея Банк» будь-якій третій особі покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб`єктом оціночної діяльності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 квітня 2012 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами відповідач отримав кредит у розмірі 119 107, 11 грн на купівлю транспортного засобу, на строк до 18 квітня 2019 року, зі сплатою 21, 99 % річних.

У рахунок забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу, відповідно до якого відповідач передав в заставу банку транспортний засіб CITROEN C4, 2012 року випуску.

АТ «Ідея Банк» виконало свої зобов`язання належним чином, надало відповідачу кредитні кошти. Однак, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої станом на 02 липня 2015 року складає 189 367, 57 грн.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Ідея Банк», в якому просив визнати недійсним укладений 18 квітня 2012 року між сторонами кредитний договір № 910.14472.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що кредитні кошти в розмірі 115 637 грн він не отримував, в АТ «Ідея Банк» відсутні заява на видачу або заява на переказ кредитних коштів. Меморіальний ордер від 19 квітня 2012 року є неналежним доказом, оскільки в такому відсутній його підпис, а також підпис відповідальних осіб банку, не зазначено їх анкетних даних. Надані банком копії графіка сплати ануїтентних платежів, розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної ставки до кредитного договору також не містять його підпису. Окрім цього зазначав, що підпис від його імені на наданій банком копії кредитного договору по формі виконання значно відрізняється від його підпису.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2019 року, позов АТ «Ідея Банк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 910.14472, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , в розмірі 189 367, 57 грн, звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль CITROEN C4, 2012 року випуску, колір білий, номер шасі /кузова, рами/ VIN- НОМЕР_1 , шляхом продажу зазначеного автомобіля АТ «Ідея Банк» будь-якій третій особі покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб`єктом оціночної діяльності, для чого надано АТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі проводити всі необхідні дії в управлінні патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції та всіх інших установах отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб, які пов`язані з продажем автомобіля. В іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Ідея Банк», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим в АТ «Ідея Банк» виникло право вимагати повернення отриманих відповідачем коштів шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Разом з тим, підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним суди не вбачали, оскільки при укладенні кредитного договору сторони погодили всі його істотні умови. ОСОБА_1 особистим підписом підтвердив, що ознайомився з умовами кредитування, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі. На момент укладення кредитного договору він не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконував свої обов`язки по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2019 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ПАТ «Ідея Банк» та задоволення його зустрічного позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що банк письмово не повідомив його про звернення стягнення на предмет застави й не зареєстрував в державному реєстрі відомості про звернення стягнення на автомобіль; що збільшення процентної ставки відбувалося всупереч вимогам закону та без його повідомлення; не надали оцінки його доводам щодо ненадання банком коштів, передбачених кредитним договором, та не врахували, що спірний автомобіль був придбаний за його особисті кошти, й з 13 червня 2017 року він належить іншій особі ОСОБА_3 (добросовісному набувачу), яка до участі в справі не була залучена.

Окрім цього зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що положення кредитного договору містять несправедливі умови (щодо комісії за видачу кредиту), що є підставою для визнання їх недійними.

Судові рішення в частині відмовлених позовних вимог АТ «Ідея Банк» про вилучення та передачу предмета застави заставодержателю заявник не оскаржує, а тому в цій частині суд касаційної інстанції їх не переглядає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

05 вересня 2019 року справа № 461/408/16-ц надійшла до Верховного Суду.

АТ «Ідея Банк» надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 496/3134/19 (провадження № 61-974св21).

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 18 квітня 2012 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 910.14472, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 119 107, 11 грн на купівлю транспортного засобу CITROEN C4, 2012 року випуску, колір білий, номер шасі /кузова, рами/ VIN- НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 .

Згідно з умовами кредитного договору, строк користування кредитними коштами - до 18 квітня 2019 року, за користування кредитом відповідач повинен був сплачувати річну змінювану процентну ставку, яка визначається відповідно до умов кредитного договору та станом на дату укладення договору становила 21, 99 % річних.

Додатком № 1 до кредитного договору встановлено графік щомісячних платежів. Змінна частина ставки визначається станом на перше число кожного кварталу, як середнє за попередні 12 місяців на підставі щоденних звітів форми 350 за ці місяці, яка складається згідно Правил НБУ організації статистичної звітності.

Про підвищення процентної ставки банк був зобов`язаний повідомляти відповідача.

Також, при впровадженні процентної ставки банк надає позичальнику новий графік рекомендованим листом без внесення змін до кредитного договору. Повідомлення про зміну процентної ставки стає невід`ємною частиною кредитного договору.

Позивач надсилав ОСОБА_1 відповідні листи про підвищення відсоткової ставки в порядку та відповідно до умов кредитного договору. У період з 18 березня 2013 року по 19 травня 2014 року процентна ставка становила 23, 39 %, а з 19 травня 2014 року - 26, 99 %.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, останній платіж у рахунок погашення кредиту здійснений ним 18 березня 2014 року.

Станом на 02 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 189 367, 57 грн, яка включає в себе: основний борг в сумі 91 133, 18 грн, прострочений борг в розмірі 10 989, 07 грн, прострочені проценти в сумі 33 885, 59 грн, строкові проценти в розмірі 1 057, 19 грн; комісію в сумі 0, 00 грн, пеню в розмірі 51 299, 12 грн та дебіторську заборгованість в сумі 1003, 42 грн.

Виконання зобов`язання за кредитним договором забезпечено укладеним між сторонами договором застави транспортного засобу № 910.14472 від 31 травня 2012 року, згідно з яким в заставу банку передано транспортний засіб CITROEN C4, 2012 року випуску, колір білий, номер шасі /кузова, рами/ VIN- НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 18 квітня 2012 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору, але зі змісту статті 1054 ЦК України вбачається, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов`язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

Правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не при його виконанні.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, ОСОБА_1 посилався на те, що він не отримував кредитні кошти, а надані банком докази не підтверджують обставин їх надання, оскільки на більшості з них відсутній його підпис.

Відповідно до висновку старшого судового експерту № 5071-18 від 23 жовтня 2018 року, що підписи від імені ОСОБА_1 на кредитній заяві від 18 квітня 2012 року, на згоді фізичної особи-суб`єкта кредитної історії від 18 квітня 2012 року, на довідці повідомлення/письмової згоди клієнта банку від 18 квітня 2012 року, на заяві на відкриття поточного рахунку від 18 квітня 2012 року, та на картці із зразками підписів, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Разом з тим суди встановили, що вищенаведені документи не містять істотних умов щодо кредитних зобов`язань позичальника перед банком, тоді як клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підпису на кредитному договорі та договорі застави ОСОБА_1 не заявляв.

Частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що укладений між сторонами кредитний договір відповідає вільному волевиявленню сторін, містить усі істотні умови, під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з цими умовами та погодився з ними, підписавши договір без жодних зауважень, за отримані в кредит грошові кошти придбав транспортний засіб, а також протягом тривалого часу виконував свої обов`язки по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 215 ЦК України.

Разом з тим, розглядаючи зустрічний позов, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на таке.

Пунктом 2 розділу 7 оскаржуваного кредитного договору встановлено обов`язок позичальника сплатити (одноразово) на користь банку комісію за видачу кредиту в розмірі 199, 00 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17 зауважила, що практику застосування приписів ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору з урахуванням його неодноразової зміни.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції на час укладення спірного кредитного договору) передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Зазначена в пункті 2 розділу 7 кредитного договору сплата комісій є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому цей пункт кредитного договору в частині її встановлення, є нікчемним.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, але помилилися щодо мотивів такої відмови в частині визнання недійсним пункту 2 розділу 7 кредитного договору щодо встановлення комісії.

Щодо позовних вимог АТ «Ідея Банк» про звернення стягнення на предмет застави

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України)

Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Частинами першою та сьомою статті 20 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

У статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Тобто, з метою звернення стягнення на предмет застави обтяжувач (заставодержатель, стягувач) повинен неухильно дотримуватись порядку дій, передбаченого спеціальним для цього виду правовідносин Законом України «Про заставу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 645/6151/15-ц зроблено висновок про можливість застосування звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі його у власність заставодержателя чи продажу третім особам.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи зареєструвало АТ «Ідея Банк» в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави перед зверненням до суду з цим позовом.

Окрім цього, як установлено судами, у період з 18 березня 2013 року по 19 травня 2014 року та з 19 травня 2014 року банк збільшував розмір процентної ставки за кредитним договором.

У матеріалах справи (том 1, а.с. 31, 32, 34) містяться копії листів АТ «Ідея Банк» від 07 лютого 2013 року, від 20 березня 2013 року та від 17 квітня 2017 року, якими банк повідомляє про зміну процентної ставки, проте докази їх надсилання на адресу ОСОБА_1 відсутні.

Проте, суди попередніх інстанцій на вищенаведене уваги не звернули, не перевірили чи дотримався банк визначеної договором процедури підвищення процентної ставки.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог АТ «Ідея Банк» про звернення стягнення на предмет застави скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; судові рішення у частині зустрічних позовних вимогзмінити, виклавши їх мотивувальні частини щодо нікчемності пункту 2 розділу 7 кредитного договору (у частині встановлення комісії) у редакції цієї постанови, у іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2019 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави скасувати й справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2019 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання кредитного договору недійсним змінити, виклавши їх мотивувальні частини щодо нікчемності пункту 2 розділу 7 кредитного договору № 910.14472 від 18 квітня 2012 року (у частині встановлення комісії) у редакції цієї постанови.

У іншій оскаржуваній частині рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. КратСудді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов