ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 461/4619/23

провадження № 61-5375 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівський державний університету фізичної культури ім. Івана Боберського,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2023 року у складі судді Мисько Х. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету фізичної культури ім. Івана Боберського (далі - ЛДУФК) про визнання дій неправомірними, визнання наказу про відрахування з числа студентів за невиконання навчального плану неправомірним, його скасування

та поновлення на навчанні.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є особою з особливими освітніми проблемами, особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи. Протягом

2020-2022 років він навчався у ЛДУФК на факультеті фізичної та ерготерапії. Наказом від 29 листопада 2022 року № 285-с його відраховано з числа студентів

за невиконання навчального плану.

Уважав цей наказ незаконним, так як навчальний заклад порушив його права

як особи з особливими освітніми потребами. Він неодноразово звертався

із заявами про створення для нього інклюзивного освітнього процесу, забезпечення навчального реабілітаційного супроводу, надавав медичні висновки та довідки про стан свого здоров`я. Разом із цим, керівництво університету

не реагувало на його звернення та не виконало передбачені законодавством заходи щодо впровадженню інклюзивної освіти для нього. Йому не було створено належних умов для навчання, тому він був позбавлений можливості здати сесію. При цьому, у зв`язку з навчанням без забезпечення йому спеціальних умов, у нього погіршився стан здоров`я.

У серпні 2021 року його мати зверталася до ректора університету

із заявою про створення для нього інклюзивного процесу навчання на 2-му курсі на дистанційній формі навчання з переліком відповідних методів та освітніх умов, які відповідають стану його здоров`я. Навчальний заклад не відреагував

на вказану заяву належним чином. На той час він не був особою з інвалідністю, проте мав важкий діагноз і був особою з особливими освітніми потребами.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати вищевказаний наказ про його відрахування з числа студентів за невиконання навчального плату неправомірним, скасувати його та поновити на навчанні на факультеті терапії

та ерготерапії (місце державного замовлення) ЛДУФК.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 15 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що адміністрацією ЛДУФК вжито всіх необхідних заходів для забезпечення ОСОБА_1 за допомогою дистанційної форми навчання можливості навчатися та ліквідувати академічну заборгованість, згідно

з індивідуального графіку та з урахуванням його стану здоров`я.

Позивач не вжив належних заходів для ліквідації академічної заборгованості

й не довів факт неможливості здачі іспитів із поважних причин. При цьому позивачем не доведено необхідність запровадження для нього саме інклюзивного навчання, а дистанційне навчання, яке йому рекомендовано програмою реабілітації, навчальний заклад студенту забезпечив.

Крім того, відповідач неодноразово направляв на адресу позивача листи

з відповідними повідомленнями та роз`ясненнями щодо наявності академічної заборгованості, порядку та можливості її погашення, метою яких було забезпечення продовження навчання позивача в університеті. Терміни ліквідації академічної заборгованості неодноразово продовжувалися. Позивачу також було роз`яснено можливість комунікації з навчальним закладом засобами електронного зв`язку.

Судами застосовано відповідні норми Закону України «Про освіту», «Про вищу освіту», враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3,

4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних

в ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні його позову, так як неправильно застосували норми матеріального права, не надали належну оцінку наявним у справі доказам.

Навчальний заклад не забезпечив створення у закладі вищої освіти інклюзивного освітнього середовища, чим порушив його право на освіту. Навчальний заклад повинен був урахувати його фізичні можливості та індивідуальні потреби, організувати всі необхідні допоміжні засоби для навчання, створити спеціальний навчально-реабілітаційний підрозділ, розробити індивідуальний навчальний план тощо.

Дистанційна форма навчання, яку пропонував університет, була лише однією

з умов переліку особливих освітніх потреб, які були зазначені в медичних документах, які він надав університету. Дистанційне навчання не має відношення до інклюзивного освітнього процесу. Дистанційна форма навчання запроваджувалася через епідемію ковіду. При цьому запровадження дистанційної форми навчання для нього та для інших студентів відрізняється і регулюється різними нормами права.

Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема норм, що регулюють впровадження інклюзивного навчального процесу для осіб з особливими освітніми потребами

у вищих навчальних закладах.

Посилається на відповідні норми міжнародного та національного законодавства.

Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу

У червні 2024 року ЛДУФК подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,

в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 був зарахований на навчання до ЛДУФК за спеціальністю 227 - Фізична терапія, ерготерапія, освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр факультету фізичної терапії та ерготерапії на підставі наказу від 05 вересня 2020 року № 141-С.

30 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ректора ЛДУФК із заявою, в якій просила створити для свого сина - ОСОБА_1 , вільний доступ до освітнього процесу і надати можливість навчатися на дистанційній формі навчання

на постійній основі (а. с. 8).

23 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ректора до ректора ЛДУФК

із заявою, в якій просила дозволити її сину - ОСОБА_1 , навчатися дистанційно.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної комісії від 27 січня 2022 року серії 12ААВ № 049687 ОСОБА_1 є особою з інвалідності ІІ групи з дитинства. Висновок про умови і характер праці: може продовжувати навчання (а. с. 12).

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда від 28 січня 2022 року № 69 ОСОБА_1 рекомендовано дистанційну форму навчання, екстернат, незважаючи на те, що у переліку видів та форм реабілітаційних заходів було інклюзивне навчання (а. с. 13)

31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ректора ЛДУФК із заявою, в якій черговий раз просив забезпечити йому дистанційну форму навчання на постійній основі та організувати інклюзивний освітній процес, до якої долучив індивідуальну програму особи з інвалідністю та копію довідки про інвалідність (а. с. 14).

16 лютого 2022 року навчальний заклад у відповідь на вищевказану заяву повідомив ОСОБА_1 про те, що йому продовжено термін складання зимової заліково-екзаменаційної сесії. Встановлено графік складання іспитів та заліків дистанційно через відеоконференцзв`язок (а. с. 82).

22 лютого 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що 28 лютого 2022 року

о 14 год. 30 хв. відбудеться іспит з предмету «Терапевтичні вправи» за талоном К за допомогою відеоконференцзв`язку, тобто дистанційно (а. с. 84).

У листі від 31 березня 2022 року ОСОБА_1 запропоновано надати інформацію про готовність складати заліки та іспити згідно з установленого графіку (а. с. 87).

02 травня 2022 року ОСОБА_1 продовжено термін складання зимової заліково-екзаменаційної сесії до 30 травня 2022 року. Забезпечено складання сесії

за допомогою електронних освітніх платформ, онлайн сервісів та інструментів (сайту дистанційного навчання ЛДУФК «Моodle», «Zoom» та ін.) (а. с. 98).

Листом першого проректора ЛДУФК від 01 вересня 2022 року доведено до відома ОСОБА_1 , що ним не складено літню заліково-екзаменаційну сесію

за 2021-2022 н. р. у повному обсязі, зокрема, наявна академічна заборгованість

з таких дисциплін: основи медичних знань (залік), біомеханіка та клінічна кінезіологія (залік), обстеження, методи оцінки контролю при порушеннях діяльності опорно-рухового апарату (іспит). Відповідно до розпорядження № 47 факультету фізичної терапії та екрготерапії від 18 травня 2022 року встановлений графік складання заліків та іспитів літньої заліково-екзаменаційної сесії

для студентів, які своєчасно її не склали, по талону «К» із 27 по 31 серпня

2022 року. Відповідно до наказу № 95-С від 07 липня 2022 року ОСОБА_1 встановлено термін ліквідації академічної заборгованості до 31 серпня 2022 року (а. с. 89).

Листом першого ректора ЛДУФК від 13 вересня 2022 року повідомлено,

що 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 було скеровано листа з вимогою щодо ліквідації академічної заборгованості та надання письмових пояснень. Зазначене відправлення не було ним отримано з невідомих причин. Повторно повідомлено

та доведено до відома, що ОСОБА_1 не складено літню заліково- екзаменаційну сесії за 2021-2022 н. р. у повному обсязі (а. с. 94).

Згідно з листом першого ректора ЛДУФК від 20 вересня 2022 року, з метою забезпечення продовження навчання в університеті, ОСОБА_1 необхідно з`явитися до університету в деканат фізичної терапії та ерготерапії у строк

не пізніше 30 вересня 2022 року для узгодження можливості ліквідації заборгованостей з вищевказаних дисциплін. Роз`яснено можливість письмового звернення на електронну пошту деканату факультету фізичної терапії

та ерготерапії для узгодження зручного часу візиту (а. с. 95).

Листом першого ректора ЛДУФК від 03 жовтня 2022 року наголошено ОСОБА_1 на необхідності з`явитися не пізніше 16 жовтня 2022 року до ЛДУФК

для узгодження здобуття вищої освіти, у тому числі, з урахуванням потреб

та індивідуальних можливостей ОСОБА_1 .

Наказом ректора ЛДУФК від 29 листопада 2022 року № 285-С ОСОБА_1 , студента 2 курсу факультета фізичної терапії та ерготерапії (спеціалість - «Фізична терапія, ерготерапія», місця державного замовлення), відраховано з числа студентів за невиконання індивідуального навчального плану (а. с. 7).

Наказами ректора ЛДУФК: № 118-р від 17 березня 2021 року, № 464-р

від 25 жовтня 2021 року, № 15-р від 25 січня 2022 року, № 60-р від 22 лютого

2022 року, № 68-р від 24 лютого 2022 року, в університеті запроваджено дистанційне навчання (а. с. 65-67, 69).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,

на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач обґрунтовує свій позов тим, що відповідачем порушено його право на освіту, так як не забезпечено йому, особі з особливими освітніми потребами, інклюзивне навчання.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь

у реалізації цього права, компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти врегульовано положеннями Закону України

«Про освіту».

Відповідно до пунктів 11, 12, 20 частини першої статті 1 вказаного Закону: індивідуальний навчальний план - документ, що визначає послідовність, форму

і темп засвоєння здобувачем освіти освітніх компонентів освітньої програми

з метою реалізації його індивідуальної освітньої траєкторії та розробляється закладом освіти у взаємодії із здобувачем освіти за наявності необхідних для цього ресурсів; інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників; особа з особливими освітніми потребами - особа,

яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі

з метою забезпечення її права на освіту.

Право на освіту регламентовано статтею 3 Закону України «Про освіту».

Правові питання освіти осіб з особливими освітніми потребами регламентовано статтею 19 Закону України «Про освіту», а статтею 20 вказаного Закону врегульовано інклюзивне навчання.

Зокрема, частинами першою та другою статті 20 Закону України «Про освіту» закріплено, що інклюзивне навчання здобувачів освіти базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення

та включення до освітнього процесу всіх його учасників. Організація інклюзивного навчання у закладах освіти на відповідних рівнях освіти здійснюється відповідно до порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України. У разі звернення особи

з особливими освітніми потребами або її батьків заклад освіти утворює інклюзивний клас та/або групу в обов`язковому порядку. Спеціальний клас

та/або група утворюється керівником закладу освіти за погодженням

із засновником цього закладу освіти або уповноваженим ним органом. Заклади освіти створюють умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами відповідно до індивідуальної програми розвитку та з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей. Заклад освіти відповідно до законодавства організовує та/або забезпечує надання особам з особливими освітніми потребами психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, а також допоміжних засобів для навчання.

Законом України «Про вищу освіту» врегульовано основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створено умови

для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти

на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою

та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави

у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до пункту 4 частини сьомої статті 33 указаного закону структурним підрозділом закладу вищої освіти може бути спеціальний навчально-реабілітаційний підрозділ, який утворюється з метою організації інклюзивного освітнього процесу та спеціального навчально-реабілітаційного супроводу здобувачів вищої освіти з особливими освітніми потребами, забезпечення

їм доступу до якісної вищої освіти з урахуванням обмежень життєдіяльності.

Структурні підрозділи утворюються рішенням вченої ради закладу вищої освіти

у порядку, визначеному цим Законом і статутом закладу вищої освіти

(частина друга статті 33 Закону України «Про вищу освіту»).

Організаційні засади інклюзивного навчання у закладах вищої освіти незалежно від форми власності та підпорядкування з метою реалізації права осіб

з особливими освітніми потребами на здобуття якісної вищої освіти з урахуванням потреб та можливостей таких осіб урегульовано також Порядком організації інклюзивного навчання у закладах вищої освіти, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 635 (далі - Порядок).

Керівник закладу вищої освіти на підставі письмового звернення здобувача освіти з особливими освітніми потребами або одного з батьків (інших законних представників), а також індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (за наявності), іншої документації, що підтверджує наявність в особи особливих освітніх потреб, утворює інклюзивну групу (пункт 6 Порядку).

Відповідно до пункту 12 цього Порядку індивідуальний навчальний план здобувача освіти з особливими освітніми потребами розробляється за його участю,

з урахуванням рекомендацій індивідуальної програми реабілітації особи

з інвалідністю (за наявності) та/або висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи (за наявності), підписується таким здобувачем освіти та затверджується керівником закладу вищої освіти.

Судами попередніх інстанцій враховано норми вищевказаних Законів, а також положення Порядку організації інклюзивного навчання у закладах вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року

№ 635.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,

які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами встановлено, що позивач був зарахований до вищого навчального закладу на підставі наказу від 05 вересня 2020 року.

Мати позивача зверталася до ректора університету у серпні 2021 року та вересні 2021 року із заявами про забезпечення для її сина вільного доступу до освітнього процесу і надання можливості навчатися дистанційно.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної комісії від 27 січня 2022 року серії 12ААВ № 049687 ОСОБА_1 є особою з інвалідності ІІ групи з дитинства. Висновок про умови і характер праці: може продовжувати навчання.

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда від 28 січня 2022 року № 69 ОСОБА_1 рекомендовано дистанційну форму навчання, екстернат, незважаючи на те, що у переліку видів та форм реабілітаційних заходів було інклюзивне навчання.

31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ректора ЛДУФК із заявою, в якій просив забезпечити йому дистанційну форму навчання на постійній основі

та організувати інклюзивний освітній процес.

16 лютого 2022 року у відповідь на вказану заяву навчальний заклад повідомив ОСОБА_1 про те, що йому продовжено термін складання зимової заліково-екзаменаційної сесії. Встановлено графік складання іспитів та заліків дистанційно через відеоконференцзв`язок (а. с. 82).

У подальшому університет неодноразово звертався до позивача з метою його інформування про наявність академічної заборгованості, повідомлення дати

та часу здачі іспитів, форми та порядку їх здачі, повідомлення останнім інформації про готовність складати заліки та іспити згідно з установленого графіку тощо. ОСОБА_1 неодноразово продовжувалися терміни складання заліково-екзаменаційної сесії.

Наказом ректора ЛДУФК від 29 листопада 2022 року № 285-С ОСОБА_1 , відраховано з числа студентів за невиконання індивідуального навчального плану.

Саме цей наказ оскаржує позивач.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надано належну оцінку поданим сторонами доказам, вірно встановлено фактичні обставини справи й зроблено обґрунтовані висновки про те, що відповідач ужив усіх необхідних заходів для надання позивачу можливості погасити академічну заборгованість й продовжити навчання у вищому навчальному закладі.

При цьому судами правильно враховано, що відповідними наказами ректора ЛДУФК в університеті було запроваджено дистанційне навчання.

Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про вищу освіту» дистанційна форма здобуття освіти - це індивідуалізований процес здобуття освіти, що відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу в спеціалізованому середовищі,

що функціонує на основі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.

Позивач не довів відсутність об`єктивної можливості пройти контрольні заходи оцінювання знань та ліквідувати академічну заборгованість з урахуванням дистанційної форми навчання, введеної в університеті. Вказане є його процесуальним обов`язком у силу вимог статей 12 81 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти.

Суди, з урахуванням предмету та підстав позову ОСОБА_1 , обґрунтовано відхилили посилання останнього на необхідність встановлення йому інклюзивного навчання. У спірних правовідносинах предметом позову є оскарження наказу відповідача, яким позивача відраховано з числа студентів за невиконання індивідуального навчального плану. При цьому індивідуальна програма реабілітації інваліда від 28 січня 2022 року № 69 містить рекомендацію щодо встановлення ОСОБА_1 дистанційної форми навчання, екстернат, а не інклюзивне навчання.

Таким чином, відповідач забезпечив позивачу дистанційне навчання відповідно

до його заяв та згідно з відповідними медичними рекомендаціями.

У силу положень частини першої статті 63 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти; виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; виконувати вимоги освітньої програми (індивідуального навчального плану, дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених

для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зробили вірні висновки

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судами вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а тому відхиляються Верховним Судом. Вони зводяться

до власного тлумачення норм права та незгоди з висновками судів по суті спору, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно

та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2023 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць