ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 461/707/16-ц
провадження № 61-9865св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича,
відповідачі: Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, держава України в особі Державної казначейської служби України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року, постановлену суддею Бойко С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами
У березні 2017 року Фермерське господарство (далі - ФГ) Бурки В. В. звернулось із заявою про перегляд рішення Галицького районного суду міста Львова
від 1 березня 2016 року за нововиявленими обставинами.
Заяву мотивувало тим, що рішенням Галицького районного суду міста Львова
від 1 березня 2016 року у задоволенні позову ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
28 лютого 2017 року з Єдиного державного реєстру судових рішень представник позивача дізнався про постанову Верховного Суду України від 11 вересня
2013 року у справі № 6-48цс13, у якій встановлені обставини, що спростовують факти, покладені в основу рішення Галицького районного суду міста Львова
від 1 березня 2016 року, а саме те, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю державних виконавців, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статті 23 1167 1173 ЦК України та
стаття 11 Закону України «Про державну виконавчу службу».
Вважаючи вказані обставини нововиявленими, господарство просило скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 1 березня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 6 червня 2017 року в задоволенні заяви про перегляд рішення суду від 1 березня 2016 року відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 361 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання заяви.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року у задоволенні клопотання про продовження строку виконання ухвали апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року відмовлено, визнано неподаною апеляційну скаргу ФГ Бурки В. В. та повернуто її заявнику.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про продовження строку виконання ухвали апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року, апеляційний суд виходив з того, що заявник не зазначив у заяві обставин, які перешкоджають йому виконати вимоги вказаної ухвали у встановлений судом строк.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з невиконання заявником недоліків апеляційної скарги, визначених в ухвалі апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року, якою апеляційну скаргу залишено без руху.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2017 року ФГ Бурки В. В. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просило скасувати ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого він є звільненим від сплати судового збору не лише у суді першої інстанції, а й при оскарженні рішення у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ФГ Бурки В. В. на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Апеляційним судом встановлено, що ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 6 червня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 1 березня 2016 року у справі за позовом ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ФГ Бурки В. В. у червні
2017 року звернулося з апеляційною скаргою.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року апеляційну скаргу ФГ Бурки В. В. на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 6 червня 2017 року залишено без руху у зв`язку з несплатою заявником судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційний суд вказав, що пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» стосується лише звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви, а не за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у такій категорії справ, тому заявнику надано строк для сплати судового збору.
На виконання вимог зазначеної ухвали ФГ Бурки В. В. 7 липня 2017 року звернулося до апеляційного суду Львівської області із листом про продовження строку виконання вказаної ухвали, у якому просило зазначити положення Конституції України, якими апеляційний суд керувався, визначаючи суму судового збору, та уточнити його розмір.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ФГ Бурки В. В. про продовження строку виконання ухвали апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року, апеляційну скаргу ФГ Бурки В. В. на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 6 червня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Визнаючи неподаною апеляційну скаргу ФГ Бурки В. В., апеляційний суд виходив з того, що заявник у встановлений строк, а саме протягом п`яти днів з дня вручення копії ухвали апеляційного суду Львівської області від 30 червня
2017 року, не усунув недоліки, зазначені в ухвалі суду про залишення апеляційної скарги без руху.
З такими висновками апеляційного суду Верховний Суд не погоджується з таких підстав.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції, тлумачить наведену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» тут і надалі у редакції Закону, чинній на час подання апеляційної скарги, визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Статтею 3 Закону України «Про судовий збір» визначено об`єкти справляння судового збору.
Положеннями пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що не справляється судовий збір за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Аналіз зазначених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову звільняються від сплати судового збору не лише за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 454/423/15-ц (провадження № 61-35691св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 459/1583/14-ц (провадження № 61-33708св18) та
від 3 червня 2020 року у справі № 142/236/15-ц (провадження № 61-38785св18).
З урахуванням наведеного та змісту заявлених позовних вимог, ФГ Бурки В. В. звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 6 червня 2017 року на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
У порушення норм процесуального права апеляційний суд безпідставно відхилив доводи апеляційної скарги та дійшов помилкового висновку про покладення на заявника обов`язку щодо сплати судового збору.
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України в цій же редакції Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, чим, крім іншого, порушив і вимоги статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.
Щодо судових витрат
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук