Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 461/7644/19

провадження № 61-17287св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Копистянський Юрій Романович, орган опіки та піклування Самбірської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Копистянський Юрій Романович, орган опіки та піклування Самбірської міської ради, про визнання недійсним договору поруки

за касаційною скаргою адвоката Дудяка Ростислава Анатолійовича як представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2021 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір поруки від 18 лютого 2008 року № 3484/2/1, укладений між ОСОБА_6 , ВАТ «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк», банк) і ОСОБА_7 .

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6 , з яким вони проживали однією сім`єю в цивільному шлюбі. Під час спільного проживання в них народилися діти, в інтересах яких вона звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, де дізналася про існування кредитних зобов`язань її чоловіка перед банком.

15 серпня 2019 року позивач отримала відповідь банку, в якій зазначено, що у ОСОБА_6 перед банком виникли зобов`язання на підставі договору поруки, рішенням суду стягнено солідарно із ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 92 218,50 дол. США.

Позивач указувала на те, що ОСОБА_6 договір поруки не підписував, тому цей договір є фіктивним. Крім цього, договір поруки укладено ОСОБА_6 без погодження з органом опіки та піклування Самбірської міської ради, хоча станом на час його підписання у ОСОБА_6 було вже двоє малолітніх дітей: ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .

Оскільки після прийняття її малолітніми дітьми спадщини та одержання свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 банк заявить до них як до спадкоємців поручителя вимогу про виконання зобов`язань, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 25 травня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 23 вересня 2021 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір поруки не підписано ОСОБА_2 , сам ОСОБА_2 за життя такий договір не оспорював, на виконання рішення суду про солідарне стягнення з боржника та з нього як з поручителя заборгованості за договором кредиту погодився із продажем на торгах належної йому на праві власності квартири, яку придбала на торгах позивач, оспорюваний договір поруки не спрямований на відчуження майна, належного його дітям, отже, для його укладення не потрібна попередня згода (дозвіл) органу опіки та піклування, у зв`язку із чим немає підстав вважати такий договір фіктивним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 жовтня 2021 року, адвокат Дудяк Р. А. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Судово-почеркознавчу експертизу у справі було призначено ухвалою суду, однак її не вдалося провести через ненадання банком оригіналу договору поруки від 18 лютого 2008 року № 3484/2/1.

Ураховуючи наведене, представник позивача у судовому засіданні в суді першої інстанції, яке відбулося 21 квітня 2021 року, просив суд у зв`язку з ухиленням відповідача від надання експерту оригіналу спірного договору поруки, без якого провести експертизу неможливо, визнати факт непідписання ОСОБА_6 як поручителем оспорюваного договору поруки. Однак суди безпідставно відмовили представнику позивача у визнанні такого факту, порушивши статтю 109 ЦПК України, що підтверджується висновками Верховного Суду.

30 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Ощадбанк» на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Наведені адвокатом в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, зокрема вимоги статті 109 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 лютого 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» і ОСОБА_7 укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 3484/2, за умовами якого ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 140 000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних, на строк до 18 лютого 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між банком і ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_7 передав в іпотеку нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 .

Крім цього 18 лютого 2008 року між ОСОБА_6 і банком укладено договір поруки № 3484/2/1, за умовами якого поручитель взяв на себе обов`язки перед кредитором за зобов`язаннями боржника за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 3482/2.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду від 16 червня 2010 року, ухваленим у справі № 2-563/2010, змінені умови договору відновлювальної кредитної лінії від 18 лютого 2008 року № 3484/2, укладеного між банком і ОСОБА_7 у частині строку його виконання, а саме: визначено строк виконання цього договору моментом набрання законної сили рішення про зміну умов зазначеного договору. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 156 056,08 дол. США, що еквівалентно 1 231 247,53 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну на праві власності ОСОБА_7 нежитлову будівлю (магазин) на АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки банком з укладенням від імені ОСОБА_7 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду від 09 вересня 2010 року змінено спосіб і порядок виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2010 року в частині звернення стягнення, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 156 056,08 дол. США, що еквівалентно 1 231 247,53 грн, на предмет іпотеки - належну на праві власності ОСОБА_7 нежитлову будівлю (магазин) на АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки банком з укладенням від імені ОСОБА_7 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 156 056,08 дол. США, що еквівалентно 1 231 247,53 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки - належну на праві власності ОСОБА_7 нежитлову будівлю (магазин) загальною площею на АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Самбірського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року, ухваленим у справі 2-216/11, стягнуто солідарно з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 2484/2 у розмірі 92 218,5 дол. США, що еквівалентно 734 382,50 грн. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Згідно з актом державного виконавця від 17 жовтня 2012 року здійснено реалізацію арештованого нерухомого майна під час примусового виконання виконавчого листа № 2-216, виданого 25 липня 2011 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 92 218,5 дол. США, що еквівалентно 734 380,50 грн. ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області через прилюдні торги реалізовано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_6 , яку придбала ОСОБА_1 . Для оформлення права власності на придбане ОСОБА_1 з прилюдних торгів майно, ДВС видала акт державного виконавця.

Згідно з відповіддю банку від 07 серпня 2019 року № 11.41.2/65969/2019-13/вих., у ОСОБА_6 перед банком виникли зобов`язання на підставі договору поруки від 18 лютого 2008 року № 3484/2/1. Станом на день надання відповіді заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 18 лютого 2008 року № 3484/2 є непогашеною та становить 101 260,22 дол. США.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2019 року встановлено факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 17 квітня 1997 року до дня його смерті.

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , записані ОСОБА_1 і ОСОБА_6 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою - п`ятою статті 203 ЦК України в чинній на час укладення договору поруки редакції зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Встановивши, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області саме на підставі оспорюваного позивачем договору поруки було стягнено в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, зокрема, і з поручителя, на виконання цього рішення суду була реалізована квартира, яка належала поручителю ОСОБА_6 і яку на прилюдних торгах придбала позивач у цій справі, за життя ОСОБА_6 договір поруки в судовому порядку не оскаржував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні

Згідно зі статями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не надала другого примірника оригіналу договору поруки, а суди не встановили ухилення банку від надання експерту оригіналу договору поруки, доводи касаційної скарги про незастосування судами статті 109 ЦПК України у цій справі є необґрунтованими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Вирішуючи спір, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання договору поруки фіктивним, оскільки позивач не довела, що ОСОБА_6 , укладаючи його, не мав наміру досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема відповідати за зобов`язаннями боржника за кредитним договором.

Аргументи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними з метою уникнення відповідальності за зобов`язаннями спадкодавця.

Крім цього, згідно з частиною четвертою статті 177 СК України в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору поруки, дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

За договором поруки, відповідно до статті 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов`язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов`язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язання боржником за те, що не було виконане останнім.

Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов`язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.

Встановивши, що оспорюваний договір поруки не стосувався майнових прав дитини, а саме сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адже інші діти були народжені після його укладення, висновок судів про те, що немає підстав для задоволення позову через порушення майнових прав малолітніх дітей при укладенні їх батьком вказаного правочину, також є правильним.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи наведене, висновки судів про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є законними і обґрунтованими.

Доводи викладені в касаційній скарзі належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин, переоцінка доказів знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Дудяка Ростислава Анатолійовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов