№ 461/7857/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року

м. Київ

справа № 461/7857/21

провадження № 61-799св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,

третя особа - Львівське комунальне підприємство «Старий Львів»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Галицька районна адміністрація ЛМР), Львівської міської ради, третя особа - Львівське комунальне підприємство «Старий Львів» (далі - ЛКП «Старий Львів»), про визнання права користування квартирою.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона тривалий період часу проживала без реєстрації разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

04 травня 2018 року між ОСОБА_2 та нею офіційно зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. За життя ОСОБА_2 висловлював бажання приватизувати квартиру АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 вона продовжувала проживати у квартирі АДРЕСА_1 та оплачувала комунальні послуги.

Відповідно до розпорядження Галицької районної адміністрації від 04 лютого 2019 року № 43 змінено договір найму житлового приміщення та укладено його із ОСОБА_2 , у зв`язку із смертю його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року у справі № 461/2933/17 визнано за ОСОБА_2 право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_2 був основним квартиронаймачем зазначеної квартири та 28 грудня 2018 року написав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І., якою надав добровільну згоду на постійне проживання ОСОБА_1 та поставлення її на постійний реєстраційний облік за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт її проживання у спірній квартирі підтверджує акт комісії Львівського комунального підприємства «Центральне» (далі - ЛКП «Центральне») від 15 січня 2018 року № 9, а також цей факт можуть підтвердити її сусіди.

Вказує, що вона після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 зверталася до Галицької районної адміністрації із заявою про реєстрацію її місця проживання за місцем фактичного проживання, тобто у квартирі АДРЕСА_1 , однак у офіційній реєстрації за місцем проживання їй було відмовлено.

Крім того, у червні 2021 року вона зверталася до Львівського комунального підприємства «Старий Львів» (далі - ЛКП «Старий Львів») із заявою про складення акта про її фактичне місце проживання, однак у складенні такого акта їй було відмовлено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2022 року, ухваленим у складі судді Юрківа О. Р., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів свого тривалого проживання разом із своїм померлим чоловіком, а також і після його смерті в спірній квартирі.

Надані позивачем квитанції про сплату комунальних послуг були виписані на ОСОБА_3 і жодного підтвердження, що такі оплати здійснювала позивач з власних коштів, суду не надано.

Також акт ЛКП «Центральне» від 15 січня 2018 року № 9 підтверджує факт перебування без реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , на час складання цього акта, однак не підтверджує факту постійного проживання позивача за цією адресою. Зазначений акт також не засвідчує фактичного використання зазначеного приміщення як постійного місця проживання, ведення з основним наймачем спільного господарства.

Крім того, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 засвідчує лише факт його згоди на тимчасове проживання позивача в спірній квартирі, але не підтверджує фактичну реєстрацію та проживання ОСОБА_1 за цією адресою. Також зазначена заява була вчинена в той період часу, коли ОСОБА_2 не був основним квартиронаймачем.

Суд першої інстанції вважав, що позивачка не набула права користування спірним жилим приміщенням, оскільки не було дотримано порядку її вселення, оскільки письмового звернення наймача квартири АДРЕСА_1 до наймодавця з питання реєстрації ОСОБА_1 не надходило. Крім цього, позивач зберігає реєстрацію за іншим місцем проживання, а доказів того, що вона втратила зв`язок з жилим приміщенням за місцем реєстрації, суду не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка була дружиною основного квартиронаймача спірної квартири ОСОБА_2 , вселилася у спірне житло та проживала у ньому за згодою основного квартиронаймача з 2016 року до його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також і після його смерті, оплачувала комунальні послуги, отже набула права на проживання (користування) у спірній квартирі нарівні з померлим на даний час ОСОБА_2 .

Доводи суду першої інстанції про те, що позивачка офіційно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , не заслуговують на увагу, зважаючи на те, що за вказаною адресою знаходиться Центр обліку та нічного перебування бездомних осіб, що не слід вважати постійним місцем проживання позивача.

Крім того, позивач там була зареєстрована у період з 05 вересня 2014 року до 05 березня 2015 року. Даних про її реєстрацію у будь-якому іншому місці матеріали справи не містять та позивач вказала, що вона на даний час ніде не зареєстрована, що вбачається і з її паспорта, який був оглянутий судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та її доводів

У січні 2024 року Галицька районна адміністрація ЛМР подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Галицької районної адміністрації ЛМР мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до акта ЛКП «Старий Львів» від 05 жовтня 2021 року квартира АДРЕСА_1 станом на 05 жовтня 2021 року опломбована. Також ОСОБА_1 у своїх поясненнях суду зазначала, що не проживає в спірній квартирі.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що на час надання ОСОБА_2 згоди на постійне проживання та взяття на реєстраційний облік за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , що підтверджує нотаріально посвідчена заява від 28 грудня 2018 року, ще не було змінено договір найму цієї квартири, оскільки лише 04 лютого 2019 року Галицька районна адміністрація ЛМР надала згоду на зміну договору найму спірної квартири. Отже, на час посвідчення зазначеної заяви ОСОБА_2 не був квартиронаймачем спірної квартири.

Також суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права прийняв докази, які не були надані до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції без належного обґрунтування неможливості їх подання, зокрема копію матеріалів кримінального провадження від 22 січня 2019 року № 12019140040000146, з яких не вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер саме ОСОБА_2 , оскільки відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 28 січня 2019 року № 8012019 зазначено, що помер невідомий чоловік віком 40-45 років, а не ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 577/4979/15-ц (провадження № 61-746св17), від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц (провадження № 61-13015св19), від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 (провадження № 61-4488св20), від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20 (провадження № 61-2027св22), від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21 (провадження № 61-749св22).

У січні 2024 року Львівська міська радаподала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Львівської міської ради мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не надавав, як основний квартиронаймач, письмової згоди на вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 , оскільки в спірній квартирі не був зареєстрований та на час смерті не був визнаний основним квартиронаймачем.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 в судовому засіданні під час перегляду справи судом апеляційної інстанції зазначила, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Також судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів постійного проживання з чоловіком ОСОБА_2 , що вони мали спільний бюджет і вели спільне господарство.

Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц (провадження № 61-13015св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 572/17/15-ц (провадження № 61-49038св18).

Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року касаційну скаргу Галицької районної адміністрації ЛМР залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року Галицька районна адміністрація ЛМР у встановлений судом строк усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької районної адміністрації ЛМР у справі.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року у справі № 461/2933/17 позов ОСОБА_2 до Галицької районної адміністрації ЛМР про визнання права на користування житлом задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право на користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили.

Цим рішенням встановлено, що на підставі ордеру від 10 вересня 1974 року № 526 у квартиру АДРЕСА_1 були заселені: основний квартиронаймач ОСОБА_4 ; дружина ОСОБА_3 ; дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 одружився та переїхав на проживання у м. Одесу.

01 лютого 2006 року ОСОБА_2 розлучився, а рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2011 року його визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_5 .

У зв`язку з наведеними обставинами, ОСОБА_2 повернувся проживати у квартиру АДРЕСА_1 , де проживає і до даного часу. Вселення відбулося за згоди зареєстрованих у ній осіб.

З моменту вселення ОСОБА_2 доглядав за батьками, оплачував комунальні послуги.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджують свідоцтва про смерть.

Таким чином, ОСОБА_2 набув усіх прав, що випливають з договору найму квартири АДРЕСА_1 , зокрема права користування нею.

04 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Галицьким районним у м. Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Із заяви ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І., випливає, що ОСОБА_2 дає згоду і не заперечує проти постійного проживання та взяття на постійний реєстраційний облік за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (сина ОСОБА_1 ).

Відповідно до акта ЛКП «Центральне» від 15 січня 2018 року № 9 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки ЛКП «Центральне» від 18 лютого 2019 року № 7844 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованих осіб немає, а основним квартиронаймачем є ОСОБА_2 , згідно з розпорядженням від 04 лютого 2019 року № 43.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації ЛМР від 04 лютого 2019 року № 43 «Про зміну договору найму жилого приміщення» змінено договір найму жилого приміщення та укладено його з ОСОБА_2 , який проживав в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Сім`я 1 особа: він. Основний квартиронаймач його мати, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , знята з реєстраційного обліку 21 серпня 2017 року.

22 лютого 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Галицької районної адміністрації ЛМР із заявою про реєстрацію місця проживання, однак 25 лютого 2019 року їй відмовлено в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що в заяві не було вказано конкретну адресу реєстрації, основний квартиронаймач згідно з розпорядженням Галицької районної адміністрації ЛМР від 04 лютого 2019 року № 43 не зареєстрований, а реєстрація інших осіб може бути здійснена після реєстрації основного квартиронаймача, крім того, квартира не приватизована.

З відповіді ЛКП «Старий Львів» від 23 червня 2021 року, адресованої ОСОБА_1 , вбачається, що їй відмовлено у видачі акта про фактичне місце проживання без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки видача акта про фактичне проживання без реєстрації за вказаною адресою для набуття в подальшому права на проживання за цією адресою, є встановленням факту, що має юридичне значення. Чинним законодавством для комунальних підприємств не визначений та не передбачений порядок встановлення фактів проживання (непроживання) конкретної особи за певною адресою без передбаченої законодавством реєстрації. Таким чином, встановлення факту - складання акта про фактичне проживання за вказаною адресою до компетенції ЛКП «Старий Львів» не належить.

З паспорта громадянки України серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , у період з 05 вересня 2014 року до 05 березня 2015 року.

Відповідно до акта ЛКП «Старий Львів» від 05 жовтня 2021 року квартира АДРЕСА_1 станом на 05 жовтня 2021 року опломбована.

З акта ЛКП «Старий Львів» від 18 травня 2022 року вбачається, що комісією проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 на предмет самовільного заселення. Працівниками ЛКП «Старий Львів» були встановлені замки у вхідних дверях та пломби.

Відповідно до листа Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 24 червня 2022 року ОСОБА_1 на квартирному (кооперативному) обліку в Львівській міській раді за даним прізвищем та за адресою: АДРЕСА_3 , не перебуває.

Згідно з листом Львівського міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Львів) від 09 червня 2022 року відповідно до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть, складеного на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не виявлено.

З матеріалів кримінального провадження від 22 січня 2019 року № 12919140040000146 вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рапортом Личаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області про раптову смерть від 21 січня 2019 року; протоколами допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; висновком експерта № 80/2019.

Під час розгляду справи судом першої інстанції були допитані свідки, які суду надали такі показання:

- свідок ОСОБА_9 , який був сусідом ОСОБА_2 , зазначив, що ОСОБА_1 проживала з його сусідом ніби як дружина приблизно 10 років. Обставини смерті ОСОБА_2 йому не відомі;

- свідок ОСОБА_10 , яка була сусідкою ОСОБА_2 , показала, що ОСОБА_1 проживала у сусідній квартирі з кінця 2017 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жили як сім`я, робили побілку, щось заносили. Однак у 2019 році ОСОБА_2 помер.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги Галицької районного адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом спору у цій справі є визнання права користування квартирою, що не приватизована.

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року у справі № 461/2933/17 позов ОСОБА_2 до Галицької районної адміністрації ЛМР про визнання права на користування житлом задоволено.

Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 сформульовано такі висновки: у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

Водночас, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Подібні висновки містяться у постановах Верховним Судом від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 (провадження № 61-4488св20), від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22), від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21 (провадження № 61-749св22).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачка була дружиною основного квартиронаймача спірної квартири ОСОБА_2 , вселилася у спірне житло та проживала у ньому за згодою основного квартиронаймача з 2016 року до його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також і після його смерті, оплачувала комунальні послуги, отже набула права на проживання (користування) у спірній квартирі нарівні з померлим ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Галицької районного адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник