№ 461/8414/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 461/8414/17

провадження № 61-3934св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: Національна спілка художників України, Львівська обласна організація Національної спілки художників України,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Захід.нет», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національної спілки художників України, Львівської обласної організації Національної спілки художників України на постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Національна спілка художників України (далі - НСХУ), Львівська обласна організація Національної спілки художників України (далі - ЛОО НСХУ) звернулись до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Захід.нет» (далі - ТОВ «Захід.нет»), ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року виданням «Захід.нет», зокрема журналістом ОСОБА_1 було опубліковану статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5». У зазначеній статті наведено нібито факти, що стосуються статутної діяльності та майнових питань НСХУ та ЛОО НСХУ. Проте, вказували, що ряд зазначених у статті фактів та обставин не відповідають дійсності та є неправдивими. Так, зокрема статут НСХУ в редакції 2007 року передбачає, що Правління (Рада) Спілки здійснює прийом та виключення зі Спілки. Процедура прийому та виключення з числа членів Спілки врегульована відповідним Положенням, до якого відсилає пункт 4.5. статуту НСХУ. Зокрема, у пунктах 19, 20 та 21 зазначеного Положення чітко розписано порядок виключення з членів Спілки, документи та підстави, на основі яких відбувається виключення з числа членів Спілки.

Зазначали, що підприємство об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) було створено НСХУ ще у 2009 році з внеском до статутного капіталу майнового комплексу по АДРЕСА_1 . 21 березня 2017 року відбулась процедура реорганізації, а саме змінено організаційно-правову форму « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що є очевидним, враховуючи, що код ЄДРПОУ TOB залишився той самий, що був у підприємства об`єднання громадян. Процедура реорганізації шляхом перетворення передбачає автоматичний перехід майна, прав і обов`язків підприємства, що реорганізується, до підприємства-правонаступника. Під час процедури реорганізації засновник «Львівської фабрики скла, кераміки та скульптури» залишається той самий - НСХУ.

Крім того, у статті від ІНФОРМАЦІЯ_4 року частково згадано майстерні у Стрийському парку, зокрема вказано: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (з 2011 року)». Позивачі зазначали, що такі є хибними, оскільки «УкрСиббанк» не є та ніколи не був власником будівлі павільйону (творчих майстерень) по АДРЕСА_2 .

Також у статті від ІНФОРМАЦІЯ_4 року нібито цитується висловлювання ОСОБА_2 щодо Художньо-виробничого комбінату. Позивачі стверджують, що вказана цитата не відповідає сказаному під час інтерв`ю. Твердження «чи було приміщення продано, я не знаю» виключає інше твердження, що «цей об`єкт було продано».

Щодо Художньо-виробничого комбінату в статті наведено, що: «ІНФОРМАЦІЯ_7», проте позивачі стверджують, що це неправдива інформація, оскільки управитель - ТзОВ «КУП Акрополь» не укладав жодних договорів з ТзОВ «К17» та будь-яким іншим способом не передавав майно по АДРЕСА_3 цій юридичній особі.

Позивачі зазначають, що ТзОВ «К17» створено НСХУ з внеском до статутного капіталу будівлі по АДРЕСА_3 , а ТзОВ «Укртепло-Львів» не засновувало ТзОВ «К17», а набуло корпоративних прав після укладення відповідного договору купівлі-продажу зі Спілкою.

Відтак, позивачі вважають, що твердження автора статті є недостовірною інформацією та такою, що принижують їх ділову репутацію.

Враховуючи вищевикладене просили суд визнати недостовірною та зобов`язати відповідачів спростувати інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сайті «Захід.нет» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_10»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_6» (з 2011 року)»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_11»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_12»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_13».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 жовтня 2018 року у складі судді Зубачик Н. Б. позов НСХУ, ЛОО НСХУ задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сайті «Захід.нет» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_14».

- «ІНФОРМАЦІЯ_15».

- «ІНФОРМАЦІЯ_16)».

- «ІНФОРМАЦІЯ_17».

- «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Зобов`язано ТОВ «Захід.нет» спростувати визнану судом недостовірною інформацію, що була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сайті «Захід.нет» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8».

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив із того, що зазначені у статті відомості не відповідають дійсності, оскільки спростовуються матеріалами справи. Позивачами було доведено факт поширення відповідачами недостовірних відомостей, що не було спростовано останніми.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Захід.нет» задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог, визнання недостовірної інформації, опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сайті «Захід.нет» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_14».

- «ІНФОРМАЦІЯ_15».

- «ІНФОРМАЦІЯ_19)».

- «ІНФОРМАЦІЯ_20».

- «ІНФОРМАЦІЯ_21»;

зобов`язання ТОВ «Захід.нет» спростувати визнану судом недостовірну інформацію, що була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сайті «Захід.нет» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», - скасовано.

Ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Скасовуючи рішення місцевого суду у відповідній частині та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не було враховано того, що з метою привернути увагу громадськості, журналіст ОСОБА_1 у статті, яка написана у публіцистичному стилі, виразила суб`єктивні оціночні судження щодо майнових питань НСХУ та ЛОО НСХУ, а тому відсутні підстави для спростування такої інформації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі НСХУ, ЛОО НСХУ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга НСХУ та ЛОО НСХУ.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказують, що відповідачем інформація подавалась некоректно, частина якої не відповідає дійсності та є перекрученою, таку інформацію не можна віднести до оціночних суджень, оскільки така не відповідає критеріям таких й, відповідно, інформація, про яку йде мова у позовній заяві, є недостовірною та підлягає спростуванню.

Зазначають, що автор статті, яка була опублікована під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8» ІНФОРМАЦІЯ_3 », жодним чином не узагальнює і не трактує з власного погляду питання, пов`язані з їх діяльністю, а наводить конкретні факти та обставини, які не підтверджені жодними доказами та суперечать дійсності.

Крім того, посилаються на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 видання «Захід.нет» на інтернет-сайті опублікувало статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», автор статті ОСОБА_1 .

У вказаній статті наявні наведені позивачами твердження, зокрема:

- «ІНФОРМАЦІЯ_22».

- «ІНФОРМАЦІЯ_23».

- «ІНФОРМАЦІЯ_24».

- «ІНФОРМАЦІЯ_25 ).

- «ІНФОРМАЦІЯ_26» - цитата ОСОБА_2

- «ІНФОРМАЦІЯ_27».

- «ІНФОРМАЦІЯ_28

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судове рішення апеляційного суду оскаржується з підстав неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що заявниками оскаржується судове рішення апеляційного суду лише в частині скасованих задоволених позовних вимог місцевим судом.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачі вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року виданням «Захід.нет», зокрема журналістом ОСОБА_1 було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5». У зазначеній статті наведено нібито факти, що стосуються статутної діяльності та майнових питань НСХУ та ЛОО НСХУ. Проте, позивачі вказували, що ряд зазначених у статті фактів та обставин не відповідають дійсності та є неправдивими.

Відповідно до статей 94 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Положеннями пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 передбачено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факти». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Частиною другою статті 302 ЦК України передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Так у статті від 15 серпня 2017 року, опублікованій інтернет-виданням «Захід.нет», зазначені наступні твердження:

- «ІНФОРМАЦІЯ_23».

- «ІНФОРМАЦІЯ_15».

Разом із тим, як було встановлено судом першої інстанції, з акту приймання-передачі від 17 листопада 2016 року вбачається, що НСХУ як засновник Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», ЄДРПОУ 36312854, передала до статутного капіталу підприємства нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Директором підприємства вказано ОСОБА_4 (а. с. 61, т. 1).

Право власності на вищевказане нерухоме майно зареєстровано 23 листопада 2016 року (а. с. 59, т. 1).

Національною спілкою художників України 29 грудня 2016 року прийнято рішення № 4 про припинення (реорганізацію) Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» шляхом його перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (а. с. 58, т. 1).

21 березня 2017 року проведено державну реєстрацію юридичної особи, яка утворилася у результаті перетворення. Керівником товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» залишився ОСОБА_4 , код ЄДРПОУ 36312854, засновник товариства - НСХУ, вказане підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12 жовтня 2017 року (а. с. 90-97, т. 1).

З 10 листопада 2011 року ТОВ «Акрополь» здійснює управління нерухомим майном, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Отже, вбачається, що позивачами було доведено факт поширення недостовірної інформації, оскільки 21 березня 2017 року відбулась процедура реорганізації, тобто змінено лише організаційно-правову форму « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Під час реорганізації шляхом перетворення відбувся автоматичний перехід майна, прав і обов`язків підприємства, що реорганізується до підприємства-правонаступника. Засновником після реорганізації залишилась НСХУ.

Щодо Художньо-виробничого комбінату, що розташований у АДРЕСА_3 у статті наведено, що: «6 червня 2016 року управитель передав майно у приватну власність TOB «K17»; «ІНФОРМАЦІЯ_13».

Разом з тим, згідно витягу з протоколу № 11 від 17 березня 2016 року на засіданні ради НСХУ ухвалено дозволити створити підприємство, засновником якого буде виступати НСХУ - ТзОВ «К17», за адресою: АДРЕСА_3. Зазначено, що статутний капітал товариства сформувати за рахунок нерухомого майна - будинку, позначеного в технічній документації Літерою А-3 Львівського художньо-виробничого комбінату, загальною площею 1408,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 212-213, т. 1).

Відповідно до протоколу № 1/2016 загальних зборів засновників (учасників) ТзОВ «К17» від 23 травня 2016 року засновано ТзОВ «К17» та сформовано статутний капітал за рахунок Львівського художньо-виробничого комбінату, загальною площею 1408,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 211, т. 1).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 86383869 від 04 травня 2017 року Львівський художньо-виробничий комбінат, що розташований за адресою: АДРЕСА_6, переданий на підставі акту прийняття-передачі НСХУ від 06 червня 2016 року у власність ТзОВ «K17» (а. с. 100-102, т. 1).

Як зазначав позивач, «Укртепло-Львів» набуло корпоративних прав на ТзОВ «К17» після укладення відповідного договору купівлі-продажу зі Спілкою. Вказана обставина не була спростована відповідачами.

З наведеного вбачається, що ТзОВ «К17» створено НСХУз внеском до статутного капіталу будівлі Львівського художньо-виробничого комбінату, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. В подальшому вказана будівля передана у приватну власність ТзОВ «К17» не управителем, а НСХУ на підставі акту від 06 червня 2016 року.

Також у статті «ІНФОРМАЦІЯ_8» згадується про приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (з 2011 року)».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 86434823 від 04 травня 2017 року нежитлове приміщення у АДРЕСА_5 з 29 грудня 2014 року належить на праві власності ПАТ «УкрСиббанк» (а. с. 98, т. 1).

Проте, НСХУ на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11 липня 2002 року належала Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика Художнього фонду УРСР, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 а не приміщення на АДРЕСА_5 .

Як вбачається з витягу про державну реєстрацію прав № 29123197 від 24 лютого 2011 року, приміщення за адресою: АДРЕСА_2 набуто ТзОВ «Адміністратор» на підставі договору купівлі-продажу Р.№ 501 від 18 лютого 2011 року.

З наведеного вбачається, що власником будинку по АДРЕСА_2 з 2014 року не є ПАТ «УкрСиббанк», а тому місцевий суд дійшов правомірного висновку, що така інформація підлягає спростуванню.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені у статті відомості не відповідають дійсності, спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути віднесені до оціночних суджень, тобто позивачами було доведено факт поширення відповідачем недостовірних відомостей.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки зі статті 277 ЦК України випливає, що для задоволення позову про зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, крім обставин, що свідчать про поширення такої інформації, слід також встановити, що наведеними діями була спричинена шкода особистим немайновим правам позивача. Вказана позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), на неврахування якої посилалися в касаційній скарзі НСХУ, ЛОО НСХУ.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною третьої статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак під час розгляду позивачами не було зазначено з наданням підтверджуючих доказів й, відповідно не було встановлено місцевим судом, в чому саме полягало порушення їх прав, тобто не доведено, що поширена інформація завдає шкоди особистим немайновим правам НСХУ, ЛОО НСХУ, чи перешкоджає їм повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням вказаного Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення частково не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), однак прийняв правильне по суті судове рішення, тому постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог НСХУ, ЛОО НСХУ.

Підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат немає, оскільки судом касаційної інстанції змінено лише мотиви відмови у позові.

Керуючись статтями 400 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної спілки художників України, Львівської обласної організації Національної спілки художників України задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович