Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 461/8963/17

провадження № 61-2856св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1

відповідач - Територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша львівська державна нотаріальна контора, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Ванівського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша львівська державна нотаріальна контора, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки», про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у червні 2012 року помер ОСОБА_4 , який є її племінником по лінії брата ОСОБА_5 , 1934 року народження. Постановою державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори Гусар Л. В. від 10 травня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували родинні відносини зі спадкодавцем.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_4 , а саме, що вона є рідною тіткою ОСОБА_4 , та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), а саме, що ОСОБА_1 є рідною тіткою ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є рідною тіткою померлого ОСОБА_4 , оскільки є рідною сестрою батька померлого - ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними документами, тому позивачка є спадкоємцем третьої черги відповідно до статті 1263 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а інші спадкоємці у померлого відсутні.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року в частині визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті вимог рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що письмовими документами та показаннями свідків беззаперечно підтверджено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , проте, вирішуючи питання про визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 права власності на спадкове майно, суд першої інстанції не врахував, що за заявами дядька спадкодавця - ОСОБА_6 та його двоюрідного брата ОСОБА_2 , а також тітки ОСОБА_7 у Першій львівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 291/2012 і оскаржуваним рішенням порушуються права та інтереси цих осіб. Вказані особи не були залучені як співвідповідачі щодо зазначених вимог, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання за нею права власності на спірну квартиру в порядку спадкування, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував недоведеності факту родинних відносин спадкодавця із особами, що подавали заяви до нотаріуса, не врахував відсутності відповідних рішень судів щодо встановлення такого факту та документів, які б давали суду можливість віднести останніх до осіб, визначених у статтях 1261-1265 ЦК України. Факт подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, без встановлення ступеня споріднення, не може бути тією обставиною, що дає право на спадкування. Крім того, постанова Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року прийнята неповноважним складом суду у зв`язку з необґрунтованою відмовою у задоволенні її заяви про відвід суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Ванівського О. М. від розгляду справи у зв`язку з наявністю сумнівів у їх безсторонності та неупередженості, зокрема з огляду на наявність судових рішень, ухвалених цими суддями в інших справах у подібних правовідносинах за участю тих самих сторін.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана 07 лютого2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 05 липня 2012 року.

Після смерті ОСОБА_4 09 липня 2012 року ОСОБА_6 подав до Першої львівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після смерті племінника ОСОБА_4

06 грудня 2012 року ОСОБА_2 подав до Першої львівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

18 грудня 2012 року ОСОБА_7 подала до Першої львівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, у якій зазначила, що крім неї спадкоємцями є: дядько спадкодавця - ОСОБА_6 та його двоюрідний брат ОСОБА_2

ОСОБА_1 у встановлений законом строк не подала заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша львівська державна нотаріальна контора, про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Постановою Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_2 рішення про надання ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

До складу спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , входить квартира АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначила відповідачем Територіальну громаду м. Львова в особі Львівської міської ради.

Проте апеляційний суд встановив, що ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулися до Першої львівської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , за їхніми заявами заведена спадкова справа № 291/2012.

З урахуванням наведеного обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що належними відповідачами у цій справі є ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , які не були залучені до участі у справі.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно впливає на права та законні інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, оскільки неоформлення ними права власності в порядку спадкування не свідчить про втрату ними права на спадщину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 461/3581/16-ц (провадження № 14-421цс19) дійшла висновку, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Відповідачем є особа чи держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у такому процесуальному статусі позивачем.

Оскільки позивачка пред`явила позов до неналежних відповідачів, тому висновок суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом учасників справи є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги цих висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки зводяться до припущення про те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не мають підтвердження статусу спадкоємців після смерті ОСОБА_4 .

Водночас апеляційний суд встановив, що сама позивачка не є особою, яка прийняла спадщину, а тому до вирішення питання про визначення їй додаткового строку, достатнього для подання нею заяви про прийняття спадщини, вона не вважається особою, яка може захищати право у спосіб визнання права на спадщину.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року ухвалена неповноважним складом суду у зв`язку з необґрунтованою відмовою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів від розгляду справи з огляду на наявність сумнівів у їх безсторонності та неупередженості, наявність судових рішень, ухвалених цими суддями в інших справах у подібних правовідносинах за участю тих самих сторін.

З матеріалів справи випливає, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі судді Левика Я. А. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Ванівського О. М. у межах розгляду справи № 461/8963/17, ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі судді Бойко С. М. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Савуляка Р. В. у межах розгляду справи № 461/8963/17, а ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Ванівського О. М., залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід від розгляду справи № 461/8963/17 судді Мікуш Ю. Р., як таку, що подана повторно з підстав, розглянутих раніше, та спрямована на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав, визначених статтею 36 ЦПК України, для відводу вказаних суддів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу і визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлено відвід.

Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій визначається зборами суддів відповідного суду (частини перша-третя статті 33 ЦПК України).

Відповідно до статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу) якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справу правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або необ`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Під час перевірки не встановлено обставин, які відповідно до зазначеної норми виключали б можливість участі у розгляді цієї справи суддів Савуляка Р. В., Ванівського О. М. та Мікуш Ю. Р., які ухвалювали рішення в інших справах у подібних правовідносинах за участю тих самих сторін.

Наявність судового рішення, яке ухвалене судом (суддею) в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних чи інших питань у тій самій справі, не породжує у діяльності судді (суддів) конфлікту інтересів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивними та об`єктивними критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі необхідно вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду.

Поняття незалежності та об`єктивної безсторонності тісно пов`язані між собою. З суб`єктивної точки зору, суд не повинен виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. Об`єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду.

Перевіряючи заяви про відвід суддів у контексті наведених у ній доводів та враховуючи зазначені вимоги закону, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні заяви про відвід суддів Савуляка Р. В. та Ванівського О. М., а також залишення без розгляду заяви про відвід судді Мікуш Ю. Р.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги щодо ухвалення рішення суду апеляційної інстанції неповноважним складом суду у зв`язку з відмовою у задоволенні заяв про відвід суддів, є необґрунтованими, оскільки зазначені заявницею обставини не вказують на необ`єктивність чи упередженість суддів у цій справі.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах цивільного процесуального законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що вказані у касаційній скарзі порушення не призвели до неправильного вирішення справи та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко