Постанова
Іменем України
05 березня 2020 року
м. Київ
справа № 461/970/18
провадження № 61-22199св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова, у складі судді Радченка В. Є.,
від 10 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., від 31 жовтня
2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору найму житла та виселення.
В обґрунтування позову зазначав, що його дружина ОСОБА_3 , будучи власником квартири АДРЕСА_1 , передала квартиру в найм для проживання відповідачу ОСОБА_2 за договором
від 22 вересня 2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а власником вказаної квартири став позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 грудня 2015 року.
У зв`язку з необхідністю використання житла для власного проживання, він неодноразово направляв відповідачу ОСОБА_2 попередження про розірвання договору найму житла та пропонував звільнити квартиру разом з іншими особами. Однак відповідач на ці звернення квартиру не звільнив, чим перешкоджає позивачу у здійсненні його права власності.
Посилаючись на порушення своїх прав, просив розірвати договір найму квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 вересня
2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; виселити ОСОБА_2 та інших осіб, які проживають разом з ним, із вказаної квартири без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, розірвано договір найму квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; виселено ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його малолітнього сина, що проживає разом ним, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 267,60 грн, а на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір найму житла підлягає розірванню, оскільки спірне житло необхідне позивачу для особистого проживання, при цьому позивачем дотримано всіх необхідних передумов для розірвання договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2018 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, що відповідають зібраним у справі доказам, яким дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли між сторонами, і застосовано закон, який їх регулює.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 грудня 2019 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду
м. Львова від 10 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи № 461/970/18 з місцевого суду. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня
2018 року в частині виселення із квартири ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована помилковістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Вважав, що судами попередніх інстанцій не вжито заходів для обов`язкової участі у справі органу опіки і піклування представленого належною юридичною особою та суд помилково вказав, що орган опіки та піклування є третьою особою.
Стверджував, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про те, що позивачем доведена необхідність використання спірного житла для власного проживання.
Крім того, на думку відповідача, судами безпідставно стягнуто з нього витрати позивача на професійну правничу допомогу, оскільки до початку розгляду справи по суті позивач не надав попереднього розрахунку вартості таких витрат.
Вважав, що суди вийшли за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач просив суд виселити відповідача та «осіб, які проживають разом з ним» зі спірної квартири, а рішення ухвалене про виселення ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 22 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір на здачу житлової площі у винайм, а саме квартири АДРЕСА_1 . Договір укладений на термін - постійно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Власником квартири АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 є на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 грудня 2015 року, виданого державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та його малолітній син
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані у спірній квартирі, відповідно із 02 жовтня 2008 року та 06 березня 2009 року.
Суди встановили, що позивач у період із 2016 року неодноразово повідомляв відповідача про необхідність звільнення спірної квартири та пропонував звільнити квартиру разом з іншими особами.
Із копії свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 26 червня 1995 року, суди встановили, що ОСОБА_1 є одним з п`яти співвласників квартири
АДРЕСА_3 , яка складається із трьох кімнат житловою площею 39, 5 кв.м та загальною площею 58, 2 кв.м.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, у редакції чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (частина друга статті 763 ЦК України).
Відповідно до положень статті 168 ЖК УРСР укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем. Дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
Частиною першою статті 814 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.
Враховуючи наведене, до позивача, як спадкоємця ОСОБА_3 перейшли всі права та обов`язки наймодавця за договором на здачу житлової площі
у винайм від 22 вересня 2008 року.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в статті 41 Конституції України, частиною четвертою якої передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 , 1945 року народження, зазначав, що він є інвалідом 2 групи, спірна квартира АДРЕСА_1 знаходиться на першому поверсі будинку та необхідна йому для особистого проживання по стану здоров`я.
Судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що той факт, що ОСОБА_1 є одним із п`яти співвласників іншої квартири житловою площею 39,5 кв.м, не спростовує доводів про необхідність йому квартири АДРЕСА_1 для власного проживання.
Встановивши, що позивачем доведено, що спірна квартира необхідна йому для власного проживання та він заздалегідь попередив відповідача про розірвання договору найму,суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору найму спірної квартири та виселення ОСОБА_2 разом з його малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судами вірно враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2018 року в справі № 461/1561/16 в якій встановлено, що ОСОБА_1 , у порядку, передбаченому статтею 168 ЖК УРСР, як власник спірної квартири, скористався своїм правом на припинення договірних відносин найму спірної квартири із відповідачем, а тому зайняття ОСОБА_2 указаного житла є порушенням права ОСОБА_1 на користування та розпорядження своїм майном.
Справа № 461/1561/16 перебувала на розгляді в судах із 2016 року, а отже ОСОБА_2 було достовірно відомо про те, що ОСОБА_1 бажає розірвати договір найму спірної квартири та проживати у власному житлі, однак відповідач за понад три роки від моменту вимоги власника, в добровільному порядку займане житло не звільнив, хоча цього часу було достатньо для пошуку нового житла для себе та своєї дитини.
Доводи ОСОБА_2 в касаційній скарзі про те, що суди вийшли за межі заявлених позовних вимог є надуманими, оскільки позивач просив суд виселити зі спірної квартири відповідача та осіб, які проживають разом з ним, а судами встановлено, що в квартирі окрім ОСОБА_2 зареєстрований та проживає його малолітній син.
Галицька районна державна адміністрація Львівської міської ради, залучена судом до участі у справі за клопотанням представника відповідача, є юридичною особою, а отже її участь в справі, як органу опіки та піклування, не суперечить вимогам частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України.
Представник органу опіки та піклування позицію, щодо вирішення спору виклав у письмовій формі та просив проводити судове засідання без його участі. Зауважень щодо форми викладення позиції органу опіки та піклування касаційна скарга не містить. При цьому відсутність представника органу опіки та піклування в судовому засіданні в суді першої інстанції не свідчить, що такий орган не брав участь у справі.
Залучення судом органу опіки та піклування в якості третьої особи на правильність вирішення спору по суті не вплинула.
Згідно частини першої статті 826 ЦК України, у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Встановивши, що у спірній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про виселення відповідача разом із сином без надання іншого житла.
За встановлених судами обставин втручання у права ОСОБА_2 та його сина на користування житлом на вимогу власника майна було пропорційним та таким, що викликане обставинами, які мають істотне значення.
Доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно стягнуто з відповідача витрати позивача на надання професійної правничої допомоги підлягають відхиленню.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
10 січня 2018 року між адвокатом Жаровським К. К. та ОСОБА_1 укладено угоду № 233/18 про представництво, захист прав та інтересів. До вартості послуг адвоката у даній справі зараховуються, в тому числі: надання юридичних консультацій (усних та письмових), участь у судових засіданнях. Згідно квитанції № 34/18цс від 18 січня 2018 року, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 сплачено 5 267, 60 грн адвокату Жаровському К. К. за надання професійної правничої допомоги та наведено відповідний розрахунок таких витрат.
Відповідно до протоколу судового засідання від 10 серпня 2018 року вказану квитанцію із розрахунком витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи до закінчення судових дебатів у справі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку у частині стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги.
Інші доводи касаційної скарги аналогічними доводам викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400
ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Таким чином необхідно поновити виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2018 року в частині виселення ОСОБА_2
та його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Галицького районного суду м. Львова
від 10 серпня 2018 року в частині виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта