Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 462/1586/19

провадження № 61-22593св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Бойко С. М. Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» (далі - ДП «ЛОРТА», підприємство) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, просив стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 14 червня 2018 року до 11 лютого 2019 року в розмірі 127 135, 68 грн.

Позов обгрунтований тим, що наказом ДП «ЛОРТА» від 13 червня 2018 року його звільнено з посади радника директора апарату управління цього підприємства, проте всупереч закону не проведено розрахунку в день його звільнення. Належні до виплати в день звільнення суми він отримав 11 лютого 2019 року унаслідок примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2019 року позов задоволено частково. Стягнено з ДП «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 червня 2018 року до 22 січня 2019 року в розмірі 115 784,28 грн. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позові відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що рішення суду від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 відповідач виконав 22 січня 2019 року. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 встановлено, що середньоденний заробіток позивача становив 756,76 грн. З посиланням на частину четверту статті 82 ЦПК УКраїни суд відхилив твердження відповідача, що середньоденна заробітна плата позивача становить 493,87 грн без урахування податків та зборів, оскільки рішення суду, яким встановлено розмір середньоденного заробітку, набрало законної сили та не оскаржено у встановленому законом порядку. Затримка здійснення розрахунків із заробітної плати становить 153 робочих дні.

Суд навів розрахунок за затримку розрахунку при звільненні за формулою: 756,76 грн (середньоденна заробітна плата) Х 153 (робочі дні за період з 14 червня 2018 року до 22 січня 2019 року) =115 784,28 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2019 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з ДП «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 , змінено. Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшено до 62 944,72 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач здійснив виконання рішення суду з виплати позивачу належних на день звільнення сум - 22 січня 2019 року. При визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний період затримки розрахунку при звільненні, суд не застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин в цій частині.

Доводи сторони позивача і висновки суду в цій частині про те, що розмір середньоденного заробітку позивача встановлений рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, а тому не потребує доказуванню при вирішенні цього спору, є безпідставними, оскільки суд в іншій справі визначав середньоденний заробіток позивача для визначення розміру вихідної допомоги, а не середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, як у цій справі.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані відповідачем довідки про заробітну плату, згідно з якими за квітень 2018 року позивачеві нараховано заробітну плату в розмірі 7 396,23 грн, за травень 2018 року - 9 168,24 грн. Враховуючи кількість робочих днів у квітні (20) та у травні (20) 2018 року, середньоденна заробітна плата позивача у ці місяці становила 414,11 грн ((7 396, 23 грн + 9 168,24 грн) : 40 робочих днів). Розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний вище період - 152 робочих дні, становить 62 944, 72 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційну скаргу ДП «ЛОРТА» підписав ОСОБА_3, повноваження якого на представництво інтересів підприємства не підтверджуються матеріалами справи. Таким чином, апеляційний суд переглянув справу за апеляційною скаргою особи, яка не мала повноважень на звернення із такою скаргою в інтересах ДП «ЛОРТА».

Розмір його середньоденного заробітку встановлений рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, а тому не потребує доказування при вирішенні цього спору.

Заявник додав до апеляційної скарги довідки від 25 квітня 2019 року № №183 та 184, не мотивувавши неможливість подання цих доказів у суді першої інстанції. Відповідач в апеляційній скарзі просив стягнути суму в розмірі 72 562,11 грн, а суд стягнув 62 944,72 грн, тобто вийшов за межі апеляційної скарги. Апеляційний суд розглянув справу із порушенням строків, визначених статтею 371 ЦПК України.

Судове засідання суду апеляційної інстанції відбулось 15 жовтня 2019 року, а повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2019 року, тобто повний текст формувався не колегією суддів, що свідчить про неповноважність складу суду апеляційної інстанції при вирішенні справи.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 квітня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у ДП «ЛОРТА» на посаду радника директора заводу апарату правління, на якій він працював до звільнення.

Наказом підприємства від 13 червня 2018 року № 280-к позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 змінено запис у трудовій книжці позивача від 13 червня 2018 року № 22 про звільнення позивача з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України на запис про звільнення позивача з роботи у зв`язку з невиконанням законодавства про працю за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Стягнено з ДП «ЛОРТА» на користь позивача 29 889,51 грн заборгованості із заробітної плати, 35 189,34 грн вихідної допомоги та судовий збір.

28 грудня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова видав виконавчий лист № 462/5557/18 про стягнення з відповідача на користь позивача 68 602,85 грн боргу, виконавче провадження (№58025084) закінчене 11 лютого 2019 року.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 11 лютого 2019 року № 58025084 згідно з розпорядженнями від 04 лютого 2019 року, 25 січня 2019 року №58025084 боржник виконав виконавчий лист №462/5557/18 у повному обсязі.

Платіжним дорученням від 22 січня 2019 року № 566 підтверджується, що відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 199 337,91 грн за виконавчими провадженнями № 58093402, 58093261, 58025662, 58025084, з яких позивачу ОСОБА_1 - 68 602,85 грн.

Суд першої інстанції також встановив, що затримка здійснення позивачу розрахунків із заробітної плати становить 153 робочих дні.

Суд апеляційної інстанції встановив, що затримка здійснення розрахунків із заробітної плати становить 152 робочих дні.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із часиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Враховуючи те, що із позивачем не проведено розрахунку у день звільнення, правильними є висновки судів про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно з статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У позовній заяві позивач посилався на те, що середньоденна заробітна плата встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18, у розмірі 756,76 грн, є обставиною, яка не підлягає доказуванню у цій справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що середньоденназаробітна плата позивача встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 , така обставина є преюдиційною і не потребує доказування у цій справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП «ЛОРТА» ОСОБА_1 посилався на те, що до апеляційної скарги відповідач надав довідки про його заробітну плату, які він не надав суду першої інстанції, вони суперечать рішенню Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 , яким встановлено розмір середньоденної заробітної плати, така обставина є преюдиційною і не підлягає доказуванню.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових зазначено, що судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це - важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Суд апеляційної інстанції, не спростувавши висновку суду першої інстанції про те, що визначення середньоденної заробітної плати є преюдиційним фактом, взяв до уваги надану відповідачем довідку про заробітну плату позивача від 26 березня 2019 року № 116, не спростувавши твердження позивача у відзиві на апеляційну скаргу про надання відповідачем нового доказу до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).

Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема вимагає, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (див.: рішення Європейського суду з прав людини «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року).

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанціїї мав надати відповідь, чи має обов`язкове значення у цій справі встановлення у рішенні Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 розміру середньоденної заробітної плати, чи є такий факт преюдиційним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року, справа № 917/1345/17, провадження № 12-144гс18, зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року, справа № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, зазначив, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналіз змісту зазначених постанов Верховного Суду дає підстави стверджувати, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта.

Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається в касаційному порядку, та у справі № 462/5557/18, розмір середньоденної заробітної плати є обставиною, яка належить до предмета доказування.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (у редакції на час постановлення рішень судами попередніх інстанцій) (далі -Порядок) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У рішенні Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 вказано, що для визначення розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з Порядку, бере виплати заробітної плати позивача за останні два відпрацьовані ним календарні місяці його роботи, що передували його звільненню з роботи, взявши до уваги довідку ДП «Лорта» від 26 липня 2018 року № 580-1629. Суд зазначив, що середньоденний заробіток позивача становить 756,76 грн (7 380,44 грн + 16 079,36 грн) : 31 день = 756,76 грн).

Верховний Суд зауважує, що у цьому рішенні відсутні відомості щодо змісту довідки ДП «ЛОРТА» від 26 липня 2018 року № 580-1629, а саме конкретний розмір заробітної плати позивача за квітень - травень 2018 року.

Вирішуючи питання щодо преюдиційності обставини - розміру середньоденної заробітної плати позивача, Верховний Суд зазначає, що необхідно оцінити, чи в справі № 462/5557/18 досліджувалися та встановлювалися судом такі обставини: розмір заробітної плати за два місяці, які передують місяцю звільнення, кількість робочих днів.

Із рішення Залізничного районного суду м. Львова рішенням від 22 листопада 2018 року (справа № 462/5557/18) випливає, що суд вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 , зокрема суми вихідної допомоги, для розрахунку взяв виплати заробітної плати позивача за травень і червень 2018 року.

Згідно із Порядком для обчислення середньоденної заробітної плати позивача необхідно взяти заробітну плату позивача за квітень і травень 2018 року.

Крім того, зі змісту рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року неможливо зробити висновок щодо конкретного розміру заробітної плати позивача за ті місяці, з яких виходив суд, обчислюючи середньоденний заробіток позивача. Отже, із цього рішення випливає, що суд не встановив обставини, які входять до предмета доказування у цій справі

Враховуючи, що у цій справі відповідач надав довідки про розмір заробітної плати позивача, а зі змісту рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/5557/18 невідомий зміст довідки ДП «ЛОРТА» від 26 липня 2018 року № 580-1629, тобто конкретний розмір заробітної плати за квітень-травень 2018 року, то Верховний Суд вважає, що за таких обставин стверджувати про преюдиційність встановлення судом обставини - розміру середньроденної заробітної плати неможливо.

Суд апеляційної інстанції встановив, що за квітень 2018 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 7 396,23 грн, а за травень 2018 року - 9 168,24 грн.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, враховуючи кількість робочих днів у квітні (20) та у травні (20) 2018 року, встановив, що середньоденна заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням становила 414,11 грн ((7 396,23 грн + 9 168,24 грн) : 40 робочих днів). Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний вище період - 152 робочих дні, становить 62 944,72 грн.

Є необгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо спростування твердження позивача про преюдиційність встановлення розміру середньоденної заробітної плати, а саме «суд в тій іншій справі визначав середньоденний заробіток позивача для визначення розміру вихідної допомоги, а не середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, як у даній справі».

Посилання суду апеляційної інстанції на пункт 2 (абзаци 3, 4) Порядку, згідно з яким середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, не спростовує твердження позивача про преюдиційність встановлення судом в іншій справі середньоденного розміру заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що згідно із пунктом 8 Порядку середньоденний заробіток розраховується у випадку відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні, а також виплати вихідної допомоги працівнику.

З огляду на викладені Верховним Судом мотиви та висновки, є безпідставними доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що розмір його середньоденного заробітку встановлений рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, а тому не потребує доказування при вирішенні цього спору.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції прийняв новий доказ є необгрунтованими, з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи суду першої інстанції відповідач подав відзив на позовну заяву з додатками: зокрема довідку від 26 березня 2019 року № 116, в якій зазначено: нарахована за квітень - червень 2018 року сума, утримання та заборгована заробітна плата до виплати за ці місяці (а. с. 23).

Суд першої інстанції у рішенні не зазначив про надані відповідачем довідки та не виклав висновки, чому не бере їх до уваги.

До суду апеляційної інстанції відповідач надав довідки від 25 квітня 2019 року № № 183, 184, в яких зазначена інформація за квітень - травень 2018 року щодо нарахованої заробітної плати, кількості робочих днів, утримання, заробітна плата без урахування податків та зборів, кількість невикористаної відпустки, компенсація за невикористану відпустку (а. с. 53, 54).

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані відповідачем суду першої інстанції довідки, що підтверджується посиланням в постанові на аркушах справи 23, 25.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що відповідач в апеляційній скарзі просив стягнути суму в розмірі 72 562,11 грн, а суд стягнув 62 944,72 грн, тобто вийшов за межі апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 127 135,68 грн, а тому задоволення цієї вимоги судом апеляційної інстанції на суму 62 944,72 грн межі розгляду справи судом апеляційної інстанції не перевищує.

Заявник у касаційній скарзі посилається також на те, що судове засідання суду апеляційної інстанції відбулось 15 жовтня 2019 року, а повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2019 року, тобто повний текст формувався не колегією суддів, що свідчить про неповноважність складу суду апеляційної інстанції при вирішенні справи.

Відповідно до статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали. Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.

На підставі пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Вимоги щодо складу суду визначені в главі 3 розділу 1 ЦПК України. Зокрема, у статтях 33, 34 встановлено, що перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів. Передбачено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. Також мають бути відсутні підстави, які виключають можливість участі судді в розгляді справи (статті 36, 37).

Разом з тим порушень наведених норм судом апеляційної інстанції Верховний Суд не встановив, оскільки формування повного тексту судового рішення протягом певного часу після закінчення судового розгляду не є новим розглядом справи із необхідністю голосування у складі колегії суддів. Рішення прийнято колегією суддів апеляційного суду 15 жовтня 2019 року повноважним складом, а оформлення цього рішення 25 жовтня 2019 року колегіального засідання не потребує.

Щодо посилань в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд переглянув справу за апеляційною скаргою особи, яка не мала повноважень на звернення із такою скаргою в інтересах ДП «ЛОРТА», необхідно зазначити, що цю апеляційну скаргу підписав ОСОБА_3 - перший заступник директора з комерційних питань.

У матеріалах справи відсутні документи які підтверджують його повноваження щодо подання та підпису апеляційної скарги, що не дає підстави зробити однозначно висновок про відсутність у нього відповідних повноважень. Проте відповідно до статті 411 ЦПК України така обставина не є підставою для скасування судового рішення.

Розгляд справи судом апеляційної інстанції понад строки, визначені статтею 371 ЦПК України, не належать до підстав для скасування оскаржуваного судового рішення згідно зі статтею 411 ЦПК України, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував рішення, не спростував твердження позивача у відзиві на апеляційну скаргу, проте ці недоліки не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про зменшення суми, яка підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, Верховний Суд надав відповідь на доводи касаційної скарги, які є подібними до заперечень на апеляційну скаргу.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів та з оскаржуваним рішенням суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що касаційну скаргу залишено без задоволення, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко