Постанова
Іменем України
10 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 462/3785/17
провадження № 61-5283св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 , представником за законом якого є мати ОСОБА_4 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс»,
третя особа - ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» (далі - ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс»), третя особа - ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про відшкодування моральної та майнової шкоди у зв`язку із смертю сина.
Позовна заява мотивована тим, що син позивача - ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та загинув в авіакатастрофі 30 серпня 2014 року в районі аеропорту Таманрассет ( Алжир ). Всупереч наказу Голови наглядової ради ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» № 4-1 від 15 вересня 2014 року «Про організацію виплат членам сімей загиблих», їй як матері загиблого другого пілота ОСОБА_1 під час виконання ним свої трудових обов`язків, не було здійснено відшкодування моральної шкоди. Внаслідок загибелі сина вона перенесла значний стрес, психологічні страждання, погіршився стан її здоров`я. Розмір спричиненої моральної шкоди вона оцінює в грошовому еквіваленті в 1 737 974 грн. Крім того, вважає, що їй спричинена і майнова шкода, оскільки за рішенням суду вона отримувала від сина щомісячно аліменти в розмірі 300 грн. Однак, у зв`язку із його смертю вона не отримала аліменти за період з серпня 2014 року до серпня 2017 року у сумі 10 800 грн.
Позивач просила стягнути з відповідача на свою користь 1 737 974 грн - відшкодування моральної шкоди та 10 800 грн - відшкодування майнової шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 500 000,00 грн; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачу ОСОБА_1 була заподіяна значна моральна шкода, яка полягає у стражданнях та переживаннях у зв`язку зі смертю сина та вона має право на її відшкодування. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд врахував глибину душевних страждань позивача та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості , вважає, що її розмір слід визначити в сумі 500 000 грн.
Разом із цим, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди в розмірі 10 800 грн, що складаються з неотриманих аліментів з сина після його смерті за період з серпня 2014 року по серпень 2017 року не підлягали задоволенню, оскільки у розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ці кошти не вважаються спричиненою майновою шкодою.
Додатковим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що при постановленні судом рішення за наслідками розгляду справи по суті, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат. Тому воно має бути вирішене шляхом постановлення додаткового рішення.
Не погодившись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1 та відповідач ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» подали апеляційні скарги.
Позивач ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 - сина ОСОБА_2 та малолітнього внука ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), від імені та інтересах якого діє як представник за законом - мати ОСОБА_4 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» задоволено.
Скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення моральної та майнової шкоди.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди, однак помилився щодо підстав. Відповідно до статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Обов`язок по сплаті аліментів на непрацездатну матір (позивача ОСОБА_1 ) був покладений рішенням суду на ОСОБА_1 та припинився разом з його смертю, а тому не може бути покладений на роботодавця померлого (ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс»). Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимоги із зазначених підстав.
Також суд першої інстанції помилково задовольнив частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки не врахував, що у справі № 462/7264/15 наявне рішення суду (яке набрало законної сили) про стягнення з відповідача ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_1 20 000,00 доларів США як компенсацію майнової та моральної шкоди, завданої смертю сина ОСОБА_1 у авіакатастрофі 30 серпня 2014 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди на підставі статей 23 1167 1187 ЦК, суд першої інстанції не врахував вищезазначеного та прийшов до передчасного висновку про стягнення на користь позивача ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю сина, що фактично є подвійним стягненням. Разом із цим, суд не встановив причини авіакатастрофи, результати розслідування щодо неї, вину відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 березня 2021 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 липня 2020 року та від 05 червня 2019 року в справі № 520/11029/14-ц, від 14 грудня 2020 року в справі № 210/2271/19, а також у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2012 року в справі № 6-114цс12.
Також зазначає, що апеляційний суд помилково ототожнив вимоги первісного позивача ОСОБА_1 у даній справі та справі № 462/7264/15, оскільки предмети позовів у цих справах різні, хоча підстави позовів однакові.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара А. В., третя особа - ОСОБА_4 , яка є представником за законом малолітнього ОСОБА_3 , про відшкодування майнової і моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
У зв`язку із цим була заведена судова справа № 462/7254/15.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_1 компенсацію у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_1 у розмірі 20 000 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року залучено до участі у справі спадкоємців ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: сина - ОСОБА_2 та малолітнього онука ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє представник за законом - мати ОСОБА_4 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу голови ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара А. В. залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року залишено без змін, викладено його резолютивну частину у такій редакції:
«Позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара А. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , яка є законним представником малолітнього
ОСОБА_3 , про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_2 , який є правонаступником
ОСОБА_1 , 20 000,00 доларів США компенсації у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити».
Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_3 , задоволено.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року змінено, викладено їх резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара Андрія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3 , про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , які є правонаступниками ОСОБА_1 , по
10 000,00 доларів США (десять тисяч доларів США) кожному компенсації у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 ».
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про виправлення описки у постанові Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року відмолено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд не допустив описки у вступній і резолютивній частині рішення, як вважає заявник, а лише уточнив, що компенсація стягнута на користь позивача полягає у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року.
При розгляді справи № 462/7264/15 встановлені наступні обставини.
30 серпня 2014 року в районі аеропорту Таманрассет (Алжир) сталася авіакатастрофа повітряного судна АН-12 ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», в результаті якої загинув член екіпажу літака та син ОСОБА_6 - ОСОБА_6 .
Заявою від 29 жовтня 2014 року ОСОБА_4 , як законний представник ОСОБА_3 , підтвердила отримання від ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» грошової компенсації у розмірі 17 200 доларів США (222 756,25 грн) у зв`язку з авіакатастрофою, у якій трагічно загинув ОСОБА_6 , зазначивши, що у випадку виявлення законних вимог (претензій) вищезазначену грошову компенсацію з боку інших спадкоємців, вона зобов`язується самостійно врегулювати вимоги (претензії) з іншими спадкоємцями.
Наказом ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» від 27 лютого 2015 року № 251ос у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 вирішено нарахувати та виплатити родичам померлого компенсацію за 19 днів невикористаної відпустки.
08 травня 2015 року складено акт про виплату компенсації за підписом ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» та ОСОБА_4 , як законного представника ОСОБА_3 (сина загиблого), про отримання грошової компенсації у розмірі 20 000 доларів США (414 449,20 грн), в якому зазначено, що у випадку виявлення законних вимог (претензій) зі сторони будь-яких (відомих та невідомих) заінтересованих осіб щодо вказаної суми грошової компенсації або щодо відшкодування майнової та/або моральної шкоди чи інших належних платежів, виплат (відшкодувань), які охоплює дана грошова компенсація ОСОБА_4 зобов`язується самостійно врегулювати такі вимоги (претензії).
Листом ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» від 15 березня 2015 року ОСОБА_6 запропоновано компенсацію у розмірі 20 000 доларів США з проханням письмово повідомити про надання згоди на її отримання.
У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара А. В., третя особа - ОСОБА_4 , яка є представником за законом малолітнього ОСОБА_3 , в якому, серед іншого, просила суд стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на її користь 30 100 доларів США компенсації у зв`язку зі смертю сина (справа № 462/7254/15).
Загибель ОСОБА_6 в авіакатастрофі 30 серпня 2014 року в районі аеропорту Таманрассет (Алжир) була визнана страховим випадком, оскільки ОСОБА_6 як член повітряного екіпажу був застрахований у ПрАТ СК «Бусін» відповідно до Порядку та Правил проведення обов`язкового авіаційного страхування цивільної авіації (затвердженого постановою КМУ від 12 жовтня 2002 року № 1535), а тому згідно з рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 вересня 2016 року з ПрАТ СК «Бусін» на користь ОСОБА_6 в рахунок страхового відшкодування стягнено 50 000 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову.
Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
У справі, яка переглядається Львівський апеляційний суд встановив, що в провадженні суду перебувала на розгляді справа № 462/7264/15 за позовом ОСОБА_6 до ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара А. В., третя особа - ОСОБА_4 , яка є представником за законом малолітнього ОСОБА_3 , про відшкодування майнової і моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
У цій справі ОСОБА_6 , серед інших позовних вимог, просила суд стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на її користь 30 100 доларів США компенсації майнової та моральної шкоди у зв`язку зі смертю її сина ОСОБА_6 , який загинув в авіакатастрофі ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року в справі № 462/7264/15 стягнено з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_6 компенсацію у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_6 у розмірі 20 000 доларів США.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року залучено до участі у справі спадкоємців ОСОБА_6 , а саме: сина - ОСОБА_2 та малолітнього онука ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє представник за законом - мати ОСОБА_4 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року залишено без змін, викладено його резолютивну частину у такій редакції:
«Позов ОСОБА_6 до ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара А. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , яка є законним представником малолітнього
ОСОБА_3 , про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_2 , який є правонаступником
ОСОБА_6 , 20 000,00 доларів США компенсації у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити».
Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року змінено, викладено їх резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс», голови правління приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» Бондара Андрія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3 , про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , які є правонаступниками ОСОБА_1 , по
10 000,00 доларів США (десять тисяч доларів США) кожному компенсації у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 ».
Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнено на користь спадкоємців ОСОБА_6 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову компенсацію (відшкодування) майнової та моральної шкоди у звязку із смертю ОСОБА_6 у сумі по 10 000 доларів кожному.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для повторного стягнення на користь ОСОБА_6 з ПрАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» грошового відшкодування (компенсації) моральної шкоди у звязку із смертю сина, оскільки це призведе до подвійного стягнення та як наслідок - фактично подвійної відповідальності відповідача як боржника перед позивачем за однакових обставин для цього (відшкодуванння моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі володіє ним).
За статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Таким чином, при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, крім іншого, також мали враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),
Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц.
Оскаржене рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 липня 2020 року та від 05 червня 2019 року в справі № 520/11029/14-ц, від 14 грудня 2020 року в справі № 210/2271/19, а також у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2012 року в справі № 6-114цс12, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі № 210/2271/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, виходив із того, що виплата Фондом соціального страхування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV не передбачена і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем відповідно до статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.
У справі № 520/11029/14-ц Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції виходив із того, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав доведеним, що
Особа_2 (загиблий) який був командиром літака, загинув при авіакатастрофі, тобто внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яким на момент катастрофи на законних підставах володіла В/Ч НОМЕР_1 . Натомість, відповідач не довів існування підстав для відмови у відшкодуванні шкоди, задіяної джерелом підвищеної небезпеки та винність Особи_2 у навмисних діях або грубої необережності, що привели до катастрофи літака. Переглядаючи справу, апеляційний суд зосередився на встановленні
вини Особи_2 у катастрофі літака, яка мала місце 04 липня 2012 року, проте поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що смерть Особи_2 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - літака, власником якого є В/Ч НОМЕР_1 , тому остання зобов`язана відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану смертю сина, незалежно від своєї вини
У справі № 6-114цс12 Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції виходив із того, що згідно положень частини другої статті 1187 та частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи. Той факт, що членам сім`ї загиблого було виплачено страхове відшкодування за договором обов`язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, об`єктом страхування якого визначено майнові інтереси, пов`язані з життям і здоров`ям працівників замовника, не може бути визнано як підставу для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодувати заподіяну їм моральну шкоду.
Натомість у справі, яка переглядається, апеляційний суд у цілому виходив із неможливості повторного стягнення з відповідача на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, оскільки це призведене до подвійної юридичної відповідальності відповідача (подвійного стягнення), що є неприпустимим.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди з урахуванням обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження, визначених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими апеляційним судом в оскаржуваній постанові
Із змісту касаційної скарги, вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності постанови Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.
Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не підтвердилися.
Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом постановлено оскаржуване рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріальному та процесуальному сенсах.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук