ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 462/457/16-ц
провадження № 61-14277св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,
третя особа - директор Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» Пакіж Степан Петрович,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року в складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевич А. В.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Львівського міського комунального підприємтсва «Львівтеплоенерго» та просив поновити його на посаді старшого машиніста турбінного відділення Теплоелектроцентралі-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 05 січня 2016 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначав, що з 01 квітня 1985 року позивач працював на посадах машиніста котлів, а потім старшого машиніста турбінного відділення ТЕЦ-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго».
29 квітня 2013 року ОСОБА_1 переобраний конференцією працівників головою первинної профспілкової організації ТЕЦ-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» строком на 5 років.
У листопаді 2016 року медичною комісією встановлено, що позивач потребує переведення на іншу роботу, не пов`язану зі шкідливими умовами праці.
Наказом відповідача від 05 січня 2016 року № 7-к ОСОБА_1 звільнений за станом здоров`я з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.
Позивач уважав своє звільнення незаконним, оскільки роботодавець не запропонував йому інші вакантні посади для переведення та відсутня згода профспілкового органу на його звільнення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2017 року позов задоволено, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого машиніста турбінного відділення ТЕЦ-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 05 січня 2016 року та стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 69 253,4 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 січня 2016 року по 21 лютого 2017 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 5364,7 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з посади здійснене роботодавцем без згоди профспілкового комітету, тобто з порушенням установленого законом порядку, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу ЛМКП «Львівтеплоенерго» задоволено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем є необґрунтованими, адже не містять посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника на підставі частини другої статті 40 КЗпП України або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначене судове рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року дана справа призначена до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ЛМКП «Львівобленерго» на дану касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач працював на посаді старшого машиніста турбінного відділення ТЕЦ-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго».
29 квітня 2013 року ОСОБА_1 обраний головою первинної профспілкової організації «Укрлектропрофспілка» ТЕЦ-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» (далі - первинна профспілка).
Відповідно до медичної довідки про проходження періодичного медичного огляду працівника від 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 потребує переведення на іншу роботу, не пов`язану зі шкідливими умовами праці.
02 грудня 2015 року відділ кадрів ЛМКП «Львівтеплоенерго» запропонував йому переведення на посаду оператора котельні, підсобного робітника та сторожа.
Письмовим повідомленням ЛМКП «Львівтеплоенерго» ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду сторожа, від якої 17 грудня 2015 року останній відмовився, зазначивши про це власноруч на повідомленні.
05 січня 2016 року роботодавець повторно запропонував позивачеві вказані вакантні посади, однак ОСОБА_1 відмовився давати відповідь щодо прийняття чи відмови в прийнятті пропозиції.
Наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 05 січня 2016 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 05 січня 2016 року.
Згідно з актом від 05 січня 2016 року ОСОБА_1 ознайомлений з указаним наказом, але підтверджувати це своїм підписом відмовився.
05 січня 2016 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» направило Львівській обласній організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України в зв`язку зі станом здоров`я, який перешкоджає продовженню роботи.
Наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 05 січня 2016 року № 7-к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.
Листом від 18 січня 2016 року Львівська обласна організація профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України запропонувала відповідачу скасувати наказ 7-к від 05 січня 2016 року, поновити на роботі ОСОБА_1 та зазначила, що подання про надання згоди на звільнення не оформлене належним чином.
Відповідно до наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 28 березня 2016 року № 184-к «Датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати 22 січня 2016 року. Період із 05 січня 2016 року по 22 січня 2016 року слід вважати періодом відсторонення від роботи, Згідно з заключним актом за результатами періодичного медичного огляду працівників підприємства від 27 листопада 2015 року та наказу «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 05 січня 2016 року № 02. Внести зміни в трудову книжку ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 даного наказу».
Повідомлення про необхідність внесення змін у трудову книжку ЛМКП «Львівтеплоенерго» направило ОСОБА_1 листом від 30 березня 2016 року, який отриманий останнім 08 квітня 2016 року
Згідно з актом від 02 квітня 2016 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом від 28 березня 2016 року № 184-к, але надати трудову книжку для внесення змін відмовився.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року зупинено провадження в справі та надіслано запит до первинної профспілки про надання згоди або відмови в наданні згоди щодо розірвання трудового договору зі ОСОБА_1 .
Згідно з листом голови первинної профспілки від 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 первинна профспілка позбавлена можливості розглянути питання «про надання згоди щодо звільнення з роботи 05 січня 2016 року старшого машиніста турбінного відділення котлотурбінного цеху Теплоелектроцентралі-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» ОСОБА_1.».
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року первинну профспілку та Львівську обласну організацію профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України (далі - вищий виборний орган профспілки) зобов`язано розглянути питання щодо надання згоди або відмови в наданні згоди на звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України з посади машиніста турбінного відділення ТЕЦ-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» ОСОБА_1 , який є головою первинної профспілкової організації.
На виконання вимог указаної ухвали вищий виборний орган профспілки нава копію витягу з протоколу засідання Львівської обласної галузевої ради від 27 грудня 2017 року про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 та протокол засідання первинної профспілки від 08 січня 2017 року про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1
Вищий виборний орган профспілки, обґрунтовуючи ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, зазначив, що звільнення голови первинної профспілкової організації допускається лише «за наявності попередньої згоди виборчих органів членами яких вони є, а також вищих виборних органів цієї профспілки», однак відповідна первинна профспілка відповідну попередню згоду не надала.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно зі статтею 169 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний за свої кошти органiзувати проведення попереднього (при прийняттi на роботу) i перiодичних (протягом трудової дiяльностi) медичних оглядiв працiвникiв, зайнятих на важких роботах, роботах iз шкiдливими чи небезпечними умовами працi або таких, де є потреба у професiйному доборi, а також щорiчного обов`язкового медичного огляду осiб вiком до 21 року.
Статтею 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про охорону праці» працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я.
Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, та в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Аналіз указаних норм свідчить, що єдиною підставою звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є незгода останнього на його переведення на іншу запропоновану відповідачем легшу роботу, яка відповідає його кваліфікації та стану здоров`я.
Установивши, що роботодавець запропонував працівникові переведення на інші посади, які відповідають його стану здоров`я, суди зробили правильний висновок, що роботодавець дотримався вимог статті 169 КЗпП України, однак працівник відмовився від переведення.
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Частиною сьомою статті 43 КЗпП України передбачено, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Відповідно до пункту 10 статті 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом.
Пунктом 10 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Установивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) міститься висновок, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
У разі встановлення факту звільнення працівника без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення.
В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України, частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням зазначеного висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відсутність обґрунтування профспілковим комітетом відмови в наданні згоди на звільненні дає право власнику на звільнення працівника без згоди виборного органу профспілки, в зв`язку з чим суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору.
Установивши, що вищий виборний орган профспілки без відповідного обґрунтування відмовив у наданні згоди на звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_1 без згоди профспілки, наданої відповідно до вимог трудового законодавства, та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 389, 400 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженнюне підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
М. М. Русинчук