Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 462/527/19

провадження № 61-3535св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» (далі - ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 15 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення наглядової ради ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», оформлене протоколом засідання наглядової ради № 16/2018 від 22 грудня 2018 року, про припинення повноважень голови правління ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» ОСОБА_1 , звільнення його із займаної посади за пунктом 2 статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) з 25 грудня 2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді голови правління ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 25 грудня 2018 року.

Стягнуто з ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 323 952,08,08 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць.

Стягнуто з ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційні скарги ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 травня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 25 грудня 2018 року на 30 грудня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, на користь ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» у розмірі 1 152,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, на користь ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» у розмірі 14 407,50 грн.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення та додаткової постанови суду апеляційної інстанцїі

14 грудня 2020 року ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» звернулося із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій зазначило, що приймаючи постанову від 08 грудня 2020 року, Львівським апеляційним судом не вирішено питання щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат, понесених ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року заяву ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц);

- 22 березня 2019 року між відповідачем у справі та адвокатом Дубовиком А. А. укладено договір про надання правничої допомоги у цій справі, належне виконання якого підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг та платіжними доручення про перерахування коштів адвокату. Також матеріалами справи підтверджується безпосередня участь адвоката Дубовика А. А. під час розгляду справи судами обох інстанцій;

- суд апеляційної інстанції погодився із тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу, понесений відповідачем справі в судах обох інстанцій в розмірі 147 000,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами;

- однак, ураховуючи заперечення позивача проти ухвалення додаткового рішення про стягнення вказаних витрат, колегія суддів зробила висновок про зменшення їх розміру до 30 000,00 грн. Апеляційний суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у судах першої та апеляційної інстанцій, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з їх вартості.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року до Верховного Суду від ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити вимоги заяви ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» про ухвалення додаткового рішення; стягнути на користь ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» судові витрати за подання касаційної скарги.

У касаційній скарзі представник ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» зазначає, що:

- додаткова постанова суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;

- до матеріалів справи долучено договір № 22/03/19 (ВМТП-035/19) про надання правничої допомоги адвокатом Дубовиком А. А. щодо представництва інтересів ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» як відповідача у справі № 462/527/19, за умовами якого ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» зобов`язалося оплатити надану адвокатом правничу допомогу та інші витрати, необхідні для виконання умов договору. Додатковою угодою № 1 до договору № 22/03/19 (ВМТП-035/19) про надання правничої допомоги від 22 березня 2019 року сторони домовилися, що вартість послуг (гонорар) адвоката становить 7 000,00 грн за один судодень, а також витрати на проїзд. Судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір витрат на правову допомогу, понесений відповідачем становить 147 000,00 грн. Ці витрати є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у судах попередніх інстанцій, а також відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру;

- апеляційним судом не зазначено, які саме заперечення ОСОБА_1 вплинули на висновки щодо необхідності зменшення розміру витрат; суд не вказав, яким критеріям не відповідають понесені відповідачем судові витрати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15).

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що «обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10 11 12 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок, що «згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами».

У справі, що переглядається:

- суд апеляційної інстанції установив, що 22 березня 2019 року між відповідачем у справі та адвокатом Дубовиком А. А. було укладено договір про надання правничої допомоги у цій справі, належне виконання якого підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг та платіжними доручення про перерахування коштів адвокату. Також матеріалами справи підтверджується безпосередня участь адвоката Дубовика А. А. під час розгляду даної справи судами обох інстанцій. Загальний розмір витрат на правову допомогу, понесений відповідачем справі в судах обох інстанцій в сумі 147 000,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами;

- суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач заперечував проти ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу;

- аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 у запереченні на заяву про ухвалення додаткового рішення (т. 3, а. с. 134-136) посилався на те, що відповідачем не доведено: 1) реальність витрат на правову допомогу, оскільки у ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» має юридичний відділ, до якого входить чотири юристи, а тому у товариства була відсутня необхідність для здійснення витрат на правову допомогу адвоката; 2) розумність витрат на правову допомогу, оскільки ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» обрало адвоката, який знаходиться у місті Києві, а у вартість послуг окремо включено вартість на проїзд адвоката до Львова у розмірі 2 500,00 грн. Необґрунтовано завищеною є вартість витрат за 1 судодень у розмірі 7 000,00 грн, оскільки така сума очевидно перевищує вартість середньоринкових аналогічних послуг (надання пояснень у судових засіданнях). У судовому засіданні ОСОБА_2 стверджував, що оригінали документів ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», які витребовував суд і які товариство надіслало на його ( ОСОБА_2 ) адресу, були отримані його дружиною та втрачені. Ця справа розглядалася у спрощеному порядку, що свідчить про її незначну складність.

За таких обставин, урахувавши заперечення позивача на заяву про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, заявлені відповідачем до відшкодування судові витрати у розмірі 147000 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у судах першої та апеляційної інстанцій, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» залишити без задоволення.

Додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар