№ 462/5971/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 462/5971/19

провадження № 61-9870св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державний нотаріус Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року у складі судді Гедз Б. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання недійсними довіреності та договору дарування, визнання права власності у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 жовтня 2001 року йому належить на праві власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - 2/3 частини даної квартири на підставі договору дарування від 13 червня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А.

Про набуття відповідачем права власності на 2/3 частини спірної квартири, він дізнався в серпні 2019 року, коли відповідач змінив замки в квартирі, приховав правовстановлюючі документи на квартиру, квитанції про оплату комунальних послуг, медичну документацію його матері ОСОБА_4 та став чинити йому перешкоди у користуванні квартирою.

Позивач вважав довіреність, видану на ім`я ОСОБА_3 , та договір дарування 2/3 частини квартири недійсними, позаяк вчинені під впливом обману та за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_4 , оскільки його мати ніколи не подарувала б внукові ОСОБА_2 2/3 частини квартири з огляду на те, що він не брав жодної участі в її утриманні, не сплачував комунальних послуг, ніколи не допомагав матеріально.

Натомість він, займаючись підриємницькою діяльністю, постійно надавав матері допомогу, за власні кошти здійснив її поховання та організував поминальний обід.

Зазначав, що мати повідомляла, що квартира буде належати тільки йому, оскільки його рідний брат - батько відповідача ОСОБА_2 , помер задовго до смерті своєї матері, тому йому невідомо, як відповідач заволодів 2/3 частинами спірної квартири.

На його переконання, якби мати бажала подарувати ОСОБА_2 2/3 частин квартири, то безпосередньо підписала б договір дарування.

З огляду на зазначене, відповідач ввів в оману ОСОБА_3 , який представляв інтереси ОСОБА_4 на підставі оспорюваної довіреності у правовідносинах з ОСОБА_2 під час укладення договору дарування спірної частки в квартирі, оскільки ОСОБА_3 думав, що є поручителем відповідача, як той йому про це повідомляв.

Посилається на те, що він є єдиним спадкоємцем за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 та за ним слід визнати право власності на 2/3 частини спірної квартири в порядку спадкування після смерті матері.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- усунути перешкоди в користуванні 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсними довіреність від 10 травня 2017 року, видану ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., зареєстровану в реєстрі за № 3-130,

- визнати недійсним договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 2017 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А.;

- визнати за ним право власності на 2/3 частини даної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що, як встановлено під час розгляду справи, волевиявлення ОСОБА_4 на розпорядження своєю частиною квартири на користь саме внука ОСОБА_2 було вільним, відповідало її внутрішній волі.

Водночас суд зазначив, що не відповідають дійсності викладені позивачем в позовній заяві такі обставини: що позивач заховав медичну документацію, оскільки судом така витребовувалася не у відповідача, а саме у комунального некомерційного підприємства «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» і на виконання ухвали скерована до суду; що ОСОБА_2 вмовив свого знайомого ОСОБА_3 аби він став поручителем. Також неправдивими визнано повідомлення позивача про те, що у 2017 році його мати приходила до нього в магазин у центральній частині міста, оскільки такі спростовані інформацією про те, що до 2016 року році матір позивача вже три роки не виходила на вулицю, мала надмірну вагу, страждала рядом захворювань.

Районний суд вважав, що позивачем не доведено факту обману, умислу в діях відповідача ОСОБА_2 на вчинення обману та не спростовано належними та допустимими доказами презумпції правомірності договору. За такої умови ОСОБА_3 , підписуючи договір дарування, діяв в межах наданих йому довіреністю повноважень, усвідомлював значення своїх дій, зміст договору йому було роз`яснено нотаріусом, що підтверджується пунктом 10 договору дарування частини квартири.

Водночас суд першої інстанції взяв до уваги висновок експерта за результатами судової почеркознавчої експертизи № 5750 від 18 грудня 2020 року, відповідно до якого запис «ОСОБА_1» та підпис від імені ОСОБА_4 , розташовані в лінійці після слова «ПІДПИС»: довіреності ОСОБА_4 про уповноваження ОСОБА_3 подарувати належні їй на праві власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 онукові ОСОБА_2 , складеної і нотаріально засвідченої 10 травня 2017 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А. /реєстр. № 3-130/, виконані ОСОБА_4 під дією незвичних чинників природного характеру, якими могли бути як поважний вік і загальний хворобливий, так і надмірний психоемоційний стан особи в момент їх виконання.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не довів факту чинення перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою, оскільки суду не надано доказів на підтвердження наведеної обставини та відсутні будь-які звернення в правоохоронні органи з приводу чинення перешкод у користуванні власністю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, під час розгляду справи не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, відтак висновки про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованими.

Заразом суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_4 за життя не скасовувала у встановленому законом порядку видані нею довіреності та нотаріально посвідчений заповіт на користь свого внука - відповідача ОСОБА_2 , що підтверджує її волевиявлення на розпорядження належним їй майном саме на користь відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність та безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання недійсними довіреності та договору дарування скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 2/3 частини квартири в порядку спадкування ОСОБА_1 у касаційному порядку не оспорює, а тому Верховний Суд у цій частині судові рішення не переглядає.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції у судовому рішенні процитував висновок експерта за результатами судової почеркознавчої експертизи № 5750 від 18 грудня 2020 року, однак витлумачив його на сторону відповідача ОСОБА_2 та не надав правової оцінки, що означає виконання підпису ОСОБА_4 «під дією незвичних чинників природнього характеру».

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 521/18161/15-ц (провадження № 61-47884св18), від 11 лютого 2019 року у справі № 712/1936/16 (провадження № 61-29843св18), від 26 березня 2020 року у справі № 641/7213/18 (провадження № 61-22188св19), від 08 червня 2022 року у справі № 643/14414/16-ц (провадження № 61-9359св20) та від 08 липня 2022 року у справі № 674/1613/20 (провадження № 61-15877св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 07 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 жовтня 2001 року належало, відповідно, 2/3 частини та 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 6, 7).

10 травня 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., згідно з яким все своє майно, в тому числі 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 заповіла внукові ОСОБА_2 (том 1, а. с. 37).

10 травня 2017 року ОСОБА_4 також видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена державним нотаріусом Цікало О. А., відповідно до якої уповноважила ОСОБА_2 подавати та отримувати від її імені необхідні заяви, в тому числі заяви, що стосуються її особистої власності, документи та довідки у відповідні установи та організації, отримувати правовстановлюючі документи на будь-яке належне їй майно та реєструвати їх у відповідних органах, отримувати дублікати документів, тощо (том 1, а. с. 38, 39).

10 травня 2017 року державним нотаріусом була посвідчена довіреність, зареєстрована у реєстрі за № 3-130, згідно з якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 , відповідно до договору доручення, укладеного між ними в усній формі, подарувати ОСОБА_2 , належні їй на праві власності 2/3 частини спірної квартири (том 1, а. с. 56).

13 червня 2017 року державним нотаріусом Цікало О. А. посвідчено договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_4 , від імені якої, на підставі виданої нею довіреності від 10 травня 2017 року діяв ОСОБА_3 , подарувала ОСОБА_2 2/3 частини спірної квартири. Зазначений договір зареєстрований в реєстрі за № 3-201, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в присутності нотаріуса, особи встановлено, дієздатність та повноваження ОСОБА_3 та належність ОСОБА_4 відчужуваних 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 нотаріусом було перевірено.

В цей же день нотаріусом було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (том 1, а. с. 40, 41).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 14 вересня 2019 року, ОСОБА_2 набув у спільну часткову власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13 червня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А. (том 1, а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 15 травня 2018 року (том 1, а. с. 9).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення в частині, що оскаржується, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Судами встановлено, що 13 червня 2017 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 10 травня 2017 року, та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у дар зазначене нерухоме майно.

Підставою визнання недійсним оскаржуваного договору дарування позивач вказував, що оскаржувані довіреність та договір дарування вчинені під впливом обману та за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_4 на набуття ОСОБА_2 права власності на належне ОСОБА_4 майно.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки його доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз`яснено, що особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є, насамперед, сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За наявними у матеріалах справи документами встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після видачі 10 травня 2017 року довіреності на ім`я ОСОБА_2 , довіреності на ім`я ОСОБА_3 та складення заповіту на користь ОСОБА_2 .

Водночас у момент складення зазначених документів державним нотаріусом Цікало О. А. особу ОСОБА_4 встановлено та перевірено її дієздатність.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про наявність у ОСОБА_4 волевиявлення на розпорядження належним їй спірним майном на користь ОСОБА_2 , оскільки з моменту посвідчення оспорюваних довіреностей й заповіту та до смерті вона не скасувала у встановленому порядку зазначених документів.

Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що його мати ОСОБА_4 ніколи не подарувала б внукові ОСОБА_2 2/3 частини квартири з огляду на те, що він не брав жодної участі в її утриманні, не сплачував комунальних послуг, ніколи не допомагав матеріально, не підтвердилися під час перегляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що під час укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_3 діяв в межах наданих йому довіреністю від 10 травня 2017 року повноважень. Порушень закону нотаріусом під час нотаріального посвідчення зазначеного договору дарування не встановлено.

Під час вирішення справи суди попередніх інстанцій врахували висновок експерта за результатами судової почеркознавчої експертизи № 5750 від 18 грудня 2020 року, у якому зазначено, що запис «ОСОБА_1» та підпис від імені ОСОБА_4 , розташовані в лінійці після слова «ПІДПИС»: довіреності ОСОБА_4 про уповноваження ОСОБА_3 подарувати належні їй на праві власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 онукові ОСОБА_2 , складеної і нотаріально засвідченої 10 травня 2017 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А. /реєстр. № 3-130/, виконані ОСОБА_4 під дією незвичних чинників природного характеру, якими могли бути як поважний вік і загальний хворобливий, так і надмірний психоемоційний стан особи в момент їх виконання.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Посилання касаційної скарги на неправильне тлумачення судом висновку експерта є необґрунтованими та не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.

Посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 521/18161/15-ц (провадження № 61-47884св18), від 11 лютого 2019 року у справі № 712/1936/16 (провадження № 61-29843св18), від 26 березня 2020 року у справі № 641/7213/18 (провадження № 61-22188св19) зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у зазначених справах та справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довів факту чинення перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою, оскільки суду не надано доказів на підтвердження наведеної обставини.

Доводи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 643/14414/16-ц (провадження № 61-9359св20) та від 08 липня 2022 року у справі № 674/1613/20 (провадження № 61-15877св21) зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання недійсними довіреності та договору дарування залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Д. Д. Луспеник