№ 462/6946/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 462/6946/23

провадження № 61-9057св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення порядку володіння та користування будинком.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі договору дарування, укладеного 04 травня 2023 року зі ОСОБА_6 , належить на праві власності 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частина житлового будинку належить ОСОБА_5 . Зазначала, що у вказаному будинку проживає лише син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , який, зловживаючи алкоголем, довів увесь житловий будинок до занедбаного стану, не придатного для проживання. Вона неодноразово намагалася домовитися зі ОСОБА_5 щодо спільного продажу вказаного будинку третім особам, оскільки проживання разом з її сином, який веде аморальний спосіб життя, є неможливим. ОСОБА_5 не заперечувала можливості спільного продажу будинку, проте згоди щодо такого продажу у подальшому так і не надала. На цей час син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 продовжує здійснювати у будинку антисанітарію, безлад, створює нові борги за комунальні послуги. Позивачка вказувала, що зазначеним порушуються її право на володіння та користування майном, що є у спільній часткові власності.

Згідно з технічної документації житлового будинку АДРЕСА_1 , такий складається з чотирьох житлових кімнат, площею: 11,5 кв. м, 19,4 кв. м, 19,0 кв. м, та 11,3 кв. м; коридора, площею 3,4 кв. м; коридора, площею 4,7 кв. м; кухні, площею 5,6 кв. м; санвузла, площею 5,7 кв. м; підвала І, площею 9,0 кв. м; підвала II, площею 10,8 кв. м. До зазначеного житлового будинку відносяться наступні господарські будівлі: сарай, позначений у технічній документації під літ. «Б», гараж, позначений у технічній документації під літ. «В», навіс, позначений у технічній документації під літ. «Г», вбиральня, позначена під літ. «У», ворота, позначені у технічній документації під № 1, хвіртка, позначена в технічній документації під № 1,2, та огорожа, позначена під номером № 4,5.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд встановити порядок володіння та користування будинком АДРЕСА_1 , загальною площею 100,4 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, таким чином:

- виділити їй, ОСОБА_9 , у користування житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-2, площею 11,5 кв. м, житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-3, площею 19,4 кв. м та господарську будівлю: гараж, позначений у технічній документації під літ. «В»;

- виділити ОСОБА_5 у користування житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-5, площею 11,3 кв. м, житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-4, площею 19,0 кв. м та господарські будівлі: сарай, позначений у технічній документації під літ. «Б», вбиральня, позначена в технічній документації під літ. «У» та навіс, позначений у технічній документації під літ. «Г»;

- залишити в загальному (спільному) користуванні: коридор, позначений у технічній документації під № 1-7, площею 4,7 кв. м, коридор, позначений у технічній документації під № 1-1, площею 3,40 кв. м, кухню, позначену в технічній документації під № 1-8, площею 5,6 кв. м, санвузол, позначений у технічній документації під № 1-6, площею 5,7 кв. м, підвал, позначений у технічній документації на плані під №№ І, II, площами 10,8 кв. м, 9,0 кв. м, ворота, позначені в технічній документації під № 1, хвіртка, позначені в технічній документації під № 2,3, огорожа позначена в технічній документації під № 4,5.

У жовтні 2023 року ОСОБА_5 подала до суду заяву, в якій вказувала, що вона є неналежним відповідачем у вказаній справі, так як 04 серпня 2023 року за договором дарування відчужила належну їй 1/2 частину житлового будинку ОСОБА_2 .

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 подала до суду клопотання про заміну первісного відповідача - ОСОБА_5 належним відповідачем - ОСОБА_2 , оскільки 04 серпня 2023 року за договором дарування ОСОБА_5 відчужила належну їй 1/2 частину житлового будинку ОСОБА_2 .

Протокольною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2023 року клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 задоволено, замінено первісного відповідача - ОСОБА_5 належним відповідачем - ОСОБА_2 .

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 , в якому просила встановити порядок володіння та користування будинком АДРЕСА_1 , загальною площею 100,4 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, таким чином:

- виділити їй, ОСОБА_2 , у користування житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-2, площею 11,5 кв. м, житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-3, площею 19,4 кв. м та господарську будівлю: гараж, позначений у технічній документації під літ. «В»;

- виділити ОСОБА_9 у користування житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-5, площею 11,3 кв. м, житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-4, площею 19,0 кв. м та господарські будівлі: сарай, позначений у технічній документації під літ. «Б», вбиральня, позначена в технічній документації під літ. «У» та навіс, позначений у технічній документації під літ. «Г»;

Зустрічний позов мотивований тим, що їй на підставі договору дарування, укладеного 04 серпня 2023 року зі ОСОБА_5 належить на праві власності 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному будинку вона разом зі ОСОБА_7 , сином ОСОБА_5 , проживала без реєстрації шлюбу з 2009 року по 2017 рік. З ними також проживали їх троє дітей. Вони займали 1/2 частину будинку, а в іншій 1/2 частині проживала баба ОСОБА_7 - ОСОБА_11 . За цей час вони доглядали за будинком, сплачували за комунальні послуги. Інші співвласники будинку там не проживали і догляду за будинком не здійснювали. У зв`язку з аморальним способом життя ОСОБА_7 , вона була вимушена покинути його і разом з дітьми виїхати з будинку. На цей час вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 , однак має намір повернутися у спірний будинок.

Із запропонованим позивачкою варіантом користування будинком вона не погоджується, так як ОСОБА_9 пропонує надати їй з трьома дітьми кімнати, які після пожежі є непридатними для проживання. Фінансової змоги зробити ремонт у цих кімнатах вона не має, а тому такі вимоги ОСОБА_9 порушують права її дітей на нормальні умови проживання. Іншого житла вона у власності не має, а тому просить суд зустрічний позов задовольнити і визначити порядок користування будинком запропонований нею, оскільки до 2017 року вона з чоловіком і дітьми проживала саме у визначених нею кімнатах, не пошкоджених пожежою.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , третя особа - орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення порядку володіння та користування будинком прийнято до спільного розгляду та об`єднано із позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення порядку володіння та користування будинком в одне провадження.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2024 року у складі судді Постигач О. Б. у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Виділено ОСОБА_2 у користування житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-2, площею 11,5 кв. м, житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-3, площею 19,4 кв. м, а також гараж, позначений у технічній документації під літ. «В».

Виділено ОСОБА_9 у користування житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-5, площею 11,3 кв. м, житлову кімнату, позначену в технічній документації під № 1-4, площею 19,0 кв. м, а також сарай, позначений у технічній документації під літ. «Б», вбиральню, позначену у технічній документації під літ. «У», навіс, позначений у технічній документації під літ. «Г».

У загальному (спільному) користуванні сторін залишено коридор, позначений у технічній документації під № 1-7, площею 4,7 кв. м, коридор, позначений у технічній документації під № 1-1, площею 3,4 кв. м, кухню, позначену у технічній документації під № 1-8, площею 5,6 кв. м, санвузол, позначений у технічній документації під № 1-6, площею 5,7 кв. м, підвал, позначений у технічній документації на плані під №№ І, ІІ, площею 10,8 кв. м, 9,0 кв. м, ворота, позначені у технічній документації під № 1, хвіртку, позначену у технічній документації під № 2,3, огорожу, позначену у технічній документації під № 4,5.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_9 , як співвласник будинку, має рівне з ОСОБА_2 право користування ним. Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо порядку володіння та користування будинком, а також враховуючи ту обставину, що ОСОБА_9 з дітьми ніколи не проживала у цьому будинку і намірів проживати у ньому не мала, будинок не доглядала, а зареєструвала свої місце поживання і своїх дітей лише після пред`явлення позову до суду, суд вважав за можливе встановити порядок володіння та користування будинком запропонований ОСОБА_2 , так як вона проживала у цьому будинку з чоловіком та дітьми понад 10 років, не має іншого житла для проживання і має намір повернутися проживати у спірний будинок.

Суд першої інстанції зазначив, що встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

Суд відхилив доводи ОСОБА_9 про те, що з вини відповідачки та її чоловіка сталася пожежа, так само з їх вини будинок став непридатним для проживання, а тому саме їй, ОСОБА_9 , належить виділити вцілілі від пожежі кімнати, оскільки зазначені обставини не впливають на порядок володіння та користування будинком. Суд виходив із того, що ОСОБА_2 проживала постійно в цьому будинку разом із чоловіком та дітьми понад 10 років, ним користувалася і жодних заперечень щодо цього зі сторони ОСОБА_9 чи її членів родини не надходило.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10 задоволено. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2024 року скасовано. Позов ОСОБА_9 задоволено.

Встановлено порядок володіння та користування будинком АДРЕСА_1 , загальною площею 100,4 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, виділено у користування:

- ОСОБА_9 житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-2, площею 11,5 кв. м, житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-3, площею 19,4 кв. м, та господарську будівлю: гараж, позначений у технічній документації під літ. «В»;

- ОСОБА_2 житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-5, площею 11,3 кв. м, житлову кімнату, позначену у технічній документації під № 1-4, площею 19,0 кв. м, та господарські будівлі: сарай, позначений у технічній документації під літ. «Б», вбиральня, позначена у технічній документації під літ. «У», та навіс, позначений у технічній документації під літ. «»Г»;

- залишено у загальному (спільному) користуванні: коридор, позначений у технічній документації під № 1-7, площею 4,7 кв. м, коридор, позначений у технічній документації під № 1-1, площею 3,40 кв. м, кухню, позначену у технічній документації під № 1-8, площею 5,6 кв. м, санвузол, позначений у технічній документації під № 1-6, площею 5,7 кв. м, підвал, позначений у технічній документації на плані під №№ І, II, площами 10,8 кв. м, 9,0 кв. м, ворота, позначені у технічній документації під № 1, хвіртка, позначені у технічній документації під № 2,3, огорожа, позначена у технічній документації під № 4,5.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний будинок належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності - по 1/2 частині кожному, а встановлення запропонованого ОСОБА_9 порядку користування будинком із незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників, із урахуванням його планування, а також того, що частина будинку, яку запропоновано виділити ОСОБА_2 , була пошкоджена внаслідок пожежі, спричиненої її цивільним чоловіком, який також є сином попередньої співвласниці цього будинку, яка і подарувала свою частку ОСОБА_2 , з огляду на встановлений порядок користування будинком його попередніми власниками, жодним чином не порушує права ОСОБА_2 .

Сам по собі факт непроживання ОСОБА_9 та членів її сім`ї у спірному будинку, а також реєстрація свого місця проживання у ньому після подання позову, не свідчить, що вона у зв`язку із цим позбавлена прав власника у такому житлі та не надає переваги проживаючому у ньому іншому співвласнику, зокрема, у праві вибору порядку користування будинком. При цьому, ОСОБА_9 стала співвласником спірного будинку 04 травня 2023 року, а ОСОБА_2 - 04 серпня 2023 року. Сторонами не заперечується та обставина, що будинок побудовано дідом та бабою ОСОБА_9 і остання з народження і до свого одруження проживала у спірному будинку з батьками, а до пошкодження внаслідок пожежі двох кімнат у цьому будинку відношення не має.

Висновки суду першої інстанції про те, що спричинена відповідачкою та її чоловіком пожежа у спірному будинку не впливає на порядок володіння та користування будинком, є помилковими, оскільки саме такий співвласник повинен нести тягар спричинених майну пошкоджень та вчинити дії на їх усунення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити у силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Залізничного районного суду м. Львова.Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_9 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки не врахував та не дослідив усіх обставин справи. Суд не встановив дійсну мету пред`явленого ОСОБА_9 позову, враховуючи те, що вона разом з дітьми у будинку не проживає та не має наміру у ньому проживати. ОСОБА_9 як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції підтвердила, що метою пред`явленого нею позову є спонукання іншого співвласника продати весь будинок третім особам. Зазначене свідчить про те, що позов ОСОБА_9 мав на меті не захист порушеного права щодо користування будинком. Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_9 належить виділити вцілілі внаслідок пожежі кімнати ґрунтується на припущеннях. Позивачка не надала суду відповідний висновок експертизи щодо можливих варіантів користування будинком виходячи із рівності часток сторін у справі. Також апеляційний суд зазначив, що відзив на апеляційну скаргу не надходив, тоді як у матеріалах справи міститься такий, а також письмові пояснення. Таким чином, апеляційний суд взагалі не врахував доводи ОСОБА_2 щодо обставин справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_9 на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому зазначено, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Апеляційним судом вірно враховано порядок користування житловим будинком, встановлений його попередніми власниками. У виділених її кімнатах вона проживала разом зі своїми батьками та бабою, яка і подарувала належну їй частину житлового будинку. Інші кімнати займала мати ОСОБА_5 , в яких вона проживала до дня свої смерті. Пізніше, набувши право власності на 1/2 частину будинку, ОСОБА_5 вселила у будинок свого сина - ОСОБА_7 , який разом з ОСОБА_2 займали саме ті кімнати, які позначені у технічному паспорті під № 1-5, площею 11,3 кв. м, та під № 1-4, площею 19,0 кв. м. Вказані обставини також підтверджуються тим, що саме в цих кімнатах відбулася пожежа внаслідок необережного поводження вогнем ОСОБА_7 , який заснув з цигаркою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 від 29 березня 2023 року житловий будинок складається з: 1-1 - коридор, площею 3,4 кв. м, 1-2 - житлова кімната, площею 11,5 кв. м, 1-3 - житлова кімната, площею 19,4 кв. м, 1-4 - житлова кімната, площею 19,0 кв. м, 1-5 - житлова кімната, площею 11,3 кв. м, 1-6 - санвузол, площею 5,7 кв. м, 1-7 - коридор, площею 4,7 кв. м, 1-8 - кухня, площею 5,6 кв. м, I - підвал, площею 9,0 кв. м, II - підвал, площею 10,8 кв. м. Крім житлового будинку за вказаною адресою також розташовані: а-1 - прибудова; Б - сарай, В - гараж, Г - навіс, У - вбиральня, № 1 - ворота, № 2,3 - хвіртка, № 4,5 - огорожа.

У будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її діти: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її діти: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Оскільки спірні правовідносини у цій справі не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності - по 1/2 частині кожному. Встановлення запропонованого ОСОБА_9 порядку користування будинком із незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників, із урахуванням його планування, а також того, що частина будинку, яку запропоновано виділити ОСОБА_2 , була пошкоджена внаслідок пожежі, спричиненої її цивільним чоловіком, який також є сином попередньої співвласниці цього будинку, яка і подарувала свою частку ОСОБА_2 , з огляду на встановлений порядок користування будинком його попередніми власниками, жодним чином не порушує права ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_9 не надала суду відповідний висновок експертизи щодо можливих варіантів користування будинком виходячи із рівності часток сторін у справі, є безпідставними, оскільки ОСОБА_9 не ставилося перед судом питання про виділення належної її частки майна в натурі, що в такому випадку потребує відповідного висновку експертизи, а просила суд, так само як і ОСОБА_2 , про встановлення порядку володіння та користування будинком. Крім того, заперечуючи проти позову ОСОБА_9 і пред`являючи зустрічний позов з такими самими вимогами, ОСОБА_2 також не надала суду відповідний висновок експертизи щодо можливих варіантів користування будинком.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник