Постанова

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 462/719/18

провадження № 61-2316св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасне виробничо-технічне об`єднання «Охорона»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2018 року у складі судді Палюх Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасне виробничо-технічне об`єднання «Охорона» (далі - ТОВ «СВТО «Охорона», товариство) про стягнення заборгованості із заробітної плати.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 лютого 2016 року він працює у ТОВ «СВТО «Охорона» на посаді заступника директора. Відповідно до наказу ТОВ «СВТО «Охорона» від 01 березня 2016 року № 3 на нього покладені обов'язки з організації охоронної діяльності.

Розмір його заробітної плати, з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», становив: з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2016 року -

1 378,00 грн; з 01 травня 2016 року по 30 листопада 2016 року - 1 450,00 грн;

з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 1 600,00 грн; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 3 200,00 грн, з 01 січня 2018 року - 3 723,00 грн.

Починаючи з лютого 2016 року відповідач не нараховував та не виплатив йому заробітну плату, чим допустив порушення гарантій та прав працівника, передбачених Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Неодноразові звернення до роботодавця про відновлення у позасудовому порядку його трудових прав залишилися без задоволення.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ТОВ «СВТО «Охорона» на його користь заборгованість із заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за період роботи з лютого 2016 року по січень 2018 року включно у розмірі 63 278,37 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач в установленому законом порядку не довів перебування його у трудових відносинах з ТОВ «СВТО «Охорона». Матеріали справи не містять трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника підприємства, трудової книжки, що містила б запис про прийняття ОСОБА_1 на роботу на посаду заступника директора ТОВ «СВТО «Охорона». Суду не надано доказів на підтвердження повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття позивача на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Аналізуючи наказ ТОВ «СВТО «Охорона» від 01 березня 2016 року № 3 про покладення на заступника директора Клименка О. К. обов'язку з організації охоронної діяльності, суд дійшов висновку, що він за своїм змістом та правовою природою не є трудовим договором та не є достатнім доказом на підтвердження перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період з лютого 2016 року по січень 2018 року, не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2018 року і постанову Львівського апеляційного суду

від 26 грудня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що встановивши факт наявності між ним та відповідачем трудових правовідносин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, безпідставно поставив конституційне права позивача на отримання винагороди за працю у формі заробітної плати у залежність від належного здійснення роботодавцем фінансово-господарської та організаційно-кадрової діяльності у період його роботи на посаді заступника директора ТОВ «СВТО «Охорона». Відповідач не заявляв та в матеріалах справи відсутні відомості/докази на підтвердження неналежного виконання позивачем посадових обов`язків, допущення порушень трудової дисципліни, прогулів, фактів притягнення до дисциплінарної відповідальності, фактів відсторонення його від виконання обов`язків, що свідчить про те, що роботодавець не мав законних підстав для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плату, а тому суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин у частині розрахунку розміру заборгованості із заробітної плати положення Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», що призвело до необгрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом ТОВ «СВТО «Охорона»

від 01 березня 2016 року № 3, за підписом директора Шишкова Д. О., на заступника директора Клименка О. К. покладено обов`язки з організації охоронної діяльності з 01 березня 2016 року. Саме на зазначений документ, як на доказ перебування його у трудових відносинах з ТОВ «СВТО «Охорона»

ОСОБА_1 посилається у позовній заяві.

Відповідно до довідки форма ОК-5 («Індивідуальні відомості про застраховану особу»), наданої Пенсійним фондом України, протягом звітного періоду (2016 рік) ОСОБА_1 не мав доходів, з яких було сплачено страхові внески.

Згідно з податковим деклараціями ТОВ «СВТО «Охорона» за звітний період

2016 року та за квітень, травень 2017 року, товариство господарської діяльності не проводило і доходу не отримувало.

Відповідно до штатного розпису ТОВ «СВТО «Охорона» станом на 01 червень 2017 року у товаристві була наявною одна штатна посада директора (оклад 3 200,00 грн). Згодом штатний розпис ТОВ «СВТО «Охорона» було розширено:

- з 01 липня 2017 року до чотирьох штатних посад: директор, два монтажники систем безпеки та інженер систем безпеки (оклади

3 200,00 грн);

- з 01 листопада 2017 року до п'яти штатних посад: директор, директор технічного відділу (оклади 3 300,00 грн); два монтажники систем безпеки та інженер систем безпеки (оклади 3 200,00 грн);

- з 01 грудня 2017 року до шести штатних посад: директор, директор технічного відділу (оклади 3 300,00 грн); заступник директора технічного відділу, два монтажники систем безпеки та інженер систем безпеки (оклади 3 200,00 грн);

Відповідно до табелів обліку використання робочого часу ТОВ «СВТО «Охорона» від 30 червня 2017 року, від 31 липня 2017 року, від 31 серпня 2017 року,

від 30 вересня 2017 року, від 31 жовтня 2017 року, від 30 листопада 2017 року, від 30 грудня 2017 року посаду директор товариства обіймав ОСОБА_2 , а з вересня 2017 року - ОСОБА_3 ; посади монтажників систем безпеки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; посаду інженера системи безпеки - ОСОБА_6 ; посаду директора технічного відділу - ОСОБА_7 , його заступника -

ОСОБА_8. Відомості про інших працівників відсутні й у табелях обліку використання робочого часу ТОВ «СВТО «Охорона» за період з 01 січня 2018 року по 30 квітня 2018 року.

Постановою слідчого слідчого відділу Шевченківського ВП ГУ Національної поліції у Харківській області від 19 серпня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016221090000210 від 27 жовтня 2016 року, за заявою ОСОБА_1 від 22 вересня 2016 року щодо невиплати ТОВ «СВТО «Охорона» заробітної плати, закрито у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 175 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ліцензійної справи ТОВ «СВТО «Охорона» на провадження охоронної діяльності, починаючи з 02 січня 2018 року обов`язки фахівця з організації заходів охорони виконує ОСОБА_3 , про що товариство довело до відома Управління ліцензування Міністерства внутрішніх справ України у повідомленні від 02 січня 2018 року (вх. № 37 від 04 січня 2018 року).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин є трудовий договір. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

За змістом частини першої статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми э обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Частиною третьою статті 24 КЗпП УКраїни, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленного наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин; до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами у справі. З ними закон не пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків, вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження перебування його у трудових відносинах з ТОВ «СВТО «Охорона». Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що сам по собі наказ ТОВ «СВТО «Охорона» від 01 березня 2016 року № 3 про покладення на ОСОБА_1 обов`язків з організації охоронної діяльності

з 01 березня 2016 року, не може бути достатнім доказом на підтвердження існування між сторонами трудових відносин, за відсутності належного їх оформлення, з визначенням посадових обов`язків позивача, розміру його заробітної плати, не доведення позивачем самого факту виконання роботи з підпорядкуванням його внутрішньому трудовому порядку. З огляду на наведене, та ураховуючи, що з у 2016 році та по травень 2017 року, ТОВ «СВТО «Охорона» взагалі не проводило ніякої господарської діяльності, у штатному розписі до травня 2017 року була лише одна штатна посада - директора, а в подальшому із збільшенням штату працівників, у штатному розписі була відсутня посада заступника директора з організації охоронної діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за їх недоведеністю.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди установивши факт наявності трудових правовідносин між сторонами, безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «СВТО «Охорона» заборгованості із заробітної плати є неспроможними, оскільки такі твердження не відповідають, ні встановленим судами фактичним обставинам, ні висновкам судів.

Доводи касаційної скарги містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, які їх обгрунтовано спростували. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скаргиОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак