Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 462/7357/15-ц

провадження № 61-4393св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез участі учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., від 11 квітня 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У жовтні 2015 року АТ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачами порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту за кредитним договором № 11252549000 від 19 листопада 2007 року та сплати відсотків за користування цим кредитом.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути із відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року у розмірі 30 392, 80 доларів США, а також судові витрати.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Бориславського Ю. Л. від 19 квітня 2021 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року у розмірі 30 392, 80 доларів США.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умов кредитного договору № 11252549000 від 19 листопада 2007 року та договору поруки від 19 листопада 2007 року не виконали, допустили порушення строків повернення кредитних коштів, встановлених кредитним договором. На вимогу банку про повернення заборгованості від 18 травня 2022 року відповідачі не відреагували.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» її розмір становить 30 392, 80 доларів США, з яких: 22 603, 62 доларів США - заборгованість за кредитом (основний борг); 601, 14 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 19 лютого 2015 року по 25 червня 2015 року; 7 188, 04 доларів США - заборгованість за процентами згідно зі статтею 625 ЦК України станом на 27 січня 2020 року. Підстав для припинення поруки судом першої інстанції не встановлено.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 . Резолютивну частину рішення суду першої інстанції викладено у новій редакції з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково задовольнив позовні вимоги до ОСОБА_2 , оскільки позивач звернувся з цим позовом до поручителя ( ОСОБА_2 ) лише 09 жовтня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов`язання з урахуванням пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань, а тому порука за договором поруки № 158791 від 19 листопада 2007 року є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року і залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 квітня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»стверджує, що порука

ОСОБА_2 є дійною, не припиненою. Вказані обставини були встановлені рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 лютого 2016 року у справі № 461/12203/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2016 року, однак апеляційний суд не врахував обставини, встановлені у справі № 461/12203/15-ц, у якій ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до кредитора про визнання договору поруки припиненим. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Заявник також вказує на те, що за умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання. Банк звернувся до суду із цим позовом (05 жовтня 2015 року) в межах шестимісячного строку, враховуючи дату отримання (25 травня 2015 року) боржником та поручителем вимоги про дострокове виконання вимоги кредитора щодо повернення усієї суми заборгованості.

Також апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що рішенням Залізничного районного сулу м. Львова від 22 січня 2021 року у справі № 462/1688/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року був укладений позивачкою та отриманні за вказаним договором кошти були використані саме в інтересах сім`ї, а тому борг, який виник із вказаного договору, є спільним боргом колишнього подружжя. Тобто окрім статусу поручителя, ОСОБА_2 є ще й співборжником за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 462/7357/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу за позовом

ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договоромпризначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість, вказуючи, що апеляційний суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги, пред`явленні до поручителя, до задоволення не підлягають, оскільки позивач звернувся до поручителя із цим позовом поза межами шестимісячного строку. Доводи касаційної скарги вважає такими, що не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду.

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, посилаючись на її незаконність, вказує, що відповідачі мають нести солідарну відповідальність за укладеним кредитним договором. Також ОСОБА_1 вказує на недобросовісну поведінку її колишнього чоловіка ОСОБА_2 , який намагається ухилитися від взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, які нею було взято в інтересах сім`ї.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 листопада 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11252549000, на підставі якого банк надав відповідачці кредит в іноземній валюті у розмірі 54 000, 00 доларів США, а відповідачка зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 17 листопада 2017 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 9 % річних.

Пунктом 12.1 договору визначено, що у випадку настання визначених договором обставин та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 158791 від 19 листопада 2007 року, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Заначено, що відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором.

Згідно із заявою на видачу готівки № 46 від 20 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримала від АКФБ «Укрсиббанк» 54 000, 00 доларів США, що підтверджується її особистим підписом та не заперечувалося ОСОБА_5

19 листопада 2007 року між банком (як іпотекодержателем) та ОСОБА_5 , а також ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (як іпотекодавцями) в порядку забезпечення вищезгаданого договору про надання споживчого кредиту було укладено іпотечний договір, на підставі якого згадані іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру

АДРЕСА_1 . Цей договір за згодою сторін розірвано 14 грудня 2020 року.

Всупереч умовам кредитного договору та договору поруки відповідачі своєчасно не здійснювали платежі для погашення заборгованості по кредиту, чим порушили взяті на себе зобов`язання.

Банк направив рекомендованим повідомленням з повідомленням про вручення відповідачам вимоги від 18 травня 2015 року щодо повернення заборгованості за кредитом, які були отримані відповідачами 26 травня 2015 року.

05 жовтня 2015 року банк звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року у справі № 462/2702/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, змінено прізвище ОСОБА_1 на її дошлюбне - ОСОБА_1 .

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 лютого 2016 року у справі № 461/12203/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим. Судом встановлено, що:

- останній платіж за користування кредитом, отриманим на підставі вищезгаданого договору про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року, позичальниця ОСОБА_1 здійснила 19 лютого

2015 року;

- 18 травня 2015 року банк надіслав боржнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 письмову вимогу про погашення заборгованості по кредиту та по процентах.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 січня 2021 року у справі № 462/1688/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя у частині визнання за нею та ОСОБА_2 по 50 % боргових зобов`язань, які виникли з договору споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року, що становить по 11 494,275 доларів США

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Також слід звернути увагу на частину четверту статті 65 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Вимога статті 526 ЦК України щодо обов`язку виконувати зобов`язання належним чином поширюється і на акцесорні (забезпечувальні) договори та сторони таких договорів.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних зобов`язань) порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У підпункті 12.1 договору про надання споживчого кредиту сторони передбачили право банку вимагати дострокового повернення кредит.

Всупереч умовам кредитного договору позичальник перестала з лютого 2015 року здійснювати платежі на погашення заборгованості, порушила взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим банк направив відповідачам рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимоги від 18 травня 2015 року щодо дострокове повернення кредиту, які відповідачі отримали 26 травня 2015 року.

Звернувшись до боржника і поручителя із вимогою про дострокове погашення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

Укладеним кредитним договором передбачений порядок зміни строку виконання основного зобов`язання, обов`язковою умовою виникнення зобов`язання з дострокового повернення кредиту є збіг 31 календарного дня після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

26 червня 2015 року настав строк дострокового повернення кредиту, а тому звернувшись до суду із цим позовом 05 жовтня 2015 року банк не пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимог до поручителя щодо дострокового повернення кредиту.

Ця обставина також підтверджена рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 лютого 2016 року у справі № 461/12203/15-ц.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, слід визначати за датою сплати останніх платежів за кредитними договорами.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (див. пункти 41, 42 постанови).

При цьому у випадку, якщо порядок виконання зобов`язання визначено періодичними платежами, строк чинності поруки слід обраховувати за кожним із таких платежів.

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було, зокрема предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та у справі № 920/23028/17, за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 червня 2018 року, 31 жовтня 2018 року і 19 травня 2020 року вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальниця була зобов`язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц).

Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про повне припинення поруки ОСОБА_2 за зобов`язання ОСОБА_1 , які виникли з договору про надання споживчого кредиту, є таким, що не узгоджується із положеннями вищевказаних норм матеріального права.

Суд першої інстанції вважав, що внаслідок неналежного виконання позичальницею умов кредитного договору, несвоєчасного повернення кредиту та процентів за кредитом поручитель має нести відповідальність перед позивачем за невиконання всіх прострочених платежів.

Розмір заборгованості боржника, який підлягає стягненню солідарно із поручителем, слід обраховувати в межах шестимісячного строку, який передував зверненню кредитора до суду із цим позовом.

Банк звернувся до суду із цим позовом 09 жовтня 2015 року, а тому, враховуючи шестимісячний строк, який передував зверненню до суду з позовом, сума заборгованості (виходячи із наданого банком розрахунку - т . 1, а. с. 197-209), нарахована станом на 19 березня 2015 року у розмірі 2 808, 94 доларів США не підлягає стягненню з поручителя, оскільки перебуває поза межами шестимісячного строку чинності поруки. Солідарному стягненню з боржника і поручителя підлягає сума основного боргу за кредитом у розмірі 19 794, 68 доларів США (22 603, 62 - 2 808, 94 = 19 794, 68).

Також банком було нараховано 148,72 доларів США процентів за користування кредитом поза межами шестимісячного строку чинності поруки, а тому розмір процентів, які підлягають до стягнення солідарно із боржника і поручителя, становить 452, 42 доларів США (601,14 - 148,72 = 452, 42).

Саме із зазначеної суми боргу у розмірі 20 247, 10 (19 794, 68 + 452, 42) слід обраховувати 3 % річних за статтею 625 ЦК України, які підлягають стягненню із поручителя, сума яких станом на 27 січня 2020 року складає: 2 955, 52 доларів США (20 247,10 х 3 % х (1776 кількість днів) / 365 / 100 = 2 955, 52).

Таким чином, враховуючи підстави заявленого позову, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню у солідарному порядку із боржника та поручителя, складає 23 219, 26 доларів США.

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржувала, отже вони не є предметом касаційного провадження у частині стягнення з неї на користь позивача заборгованості у розмірі 30 392, 80 доларів США. З вказаної суми з ОСОБА_1 солідарно із ОСОБА_2 підлягає стягненню 23 219, 26 доларів США.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке необхідно змінити у частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя солідарно із позичальником.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не оскаржувала судові рішення, а також часткове задоволення касаційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» слід стягнути 23 158,52 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 402 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року скасувати.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 квітня

2021 року у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 залишити в силі, змінивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт».

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ 41153878) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року у розмірі 23 219 (двадцять три тисячі двісті дев`ятнадцять) доларів США 26центів.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (ЄДРПОУ 41153878) витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у розмірі 23 158 (двадцять три тисячі сто п`ятдесят вісім) грн 52 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович