№ 463/1166/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 червня 2022 року

м. Київ

справа № 463/1166/19

провадження № 61-1684св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівський національний аграрний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року у складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського національного аграрного університету про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивувала тим, що з 15 листопада 2012 року працювала у Львівському національному аграрному університеті на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов і наказом ректора університету від 15 січня 2019 року № 07-к звільнена з роботи з 20 січня 2019 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (за закінченням терміну строкового трудового договору).

Позивач зазначала, що згідно із записом в трудовій книзі позивача від 23 серпня 2018 року № 37 їй продовжено термін роботи на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов на 0,75 окладу на умовах строкового трудового договору до 12 серпня 2019 року (наказ від 22 серпня 2018 року № 518-к).

Наступним записом у трудовій крижці за № 38 позивача переведено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов на 0,75 окладу на умовах строкового трудового договору до 12 серпня 2019 року (наказ від 10 вересня 2018 року № 566-к). Однак, фактично позивача звільнено з роботи на пів року раніше, а саме - 20 січня 2019 року. Крім цього, у день звільнення позивачу не видано копію наказу та не проведено розрахунок із заробітної плати. Звільнення з роботи позивач вважала незаконним, оскільки таке було проведено з рядом порушень.

Уточнивши позов, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ректора університету від 15 січня 2019 року № 07-к та поновити її на роботі на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов університету, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2019 року до часу ухвалення рішення суду у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 05 грудня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова позовні вимоги задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ ректора Львівського національного аграрного університету від 15 січня 2019 року № 07-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновив ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Львівського національного аграрного університету.

Стягнув з Львівського національного аграрного університету на користь ОСОБА_1 97 427,77 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Стягнув з Львівського національного аграрного університету на користь держави 768,40 грн судового збору.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що наказом відповідача від 10 вересня 2018 року № 566-к позивача переведено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов на умовах строкового трудового договору «на час частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною віком до трьох років ОСОБА_2 з 10 вересня 2018 року до 12 серпня 2019 року або до фактичного виходу її на роботу», хоча в заяві позивача від 03 вересня 2018 року (якою остання просила перевести її на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов з вересня 2018 року до 12 серпня 2019 року на умовах строкового трудового договору) не було зазначено «або до фактичного виходу її на роботу», а тому вихід на роботу з 21 січня 2019 року ОСОБА_2 не міг бути правовою підставою для звільнення позивача з роботи за закінченням терміну строкового трудового договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 07 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу Львівського національного аграрного університету задовольнив.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 05 грудня 2019 року скасував та ухвалив нову постанову, якою відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема, обіймання посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору.

Позивач у заяві про переведення її на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов, просила перевести її на посаду на час відпустки ОСОБА_2 для догляду за дитиною віком до трьох років та усвідомлювала те, що цією заявою вона дає свою згоду на укладення з нею трудового договору на визначений строк, а саме - на час перебування ОСОБА_2 у відпустці для догляду за дитиною, яку остання у будь-який час вправі перервати.

Відповідач вправі був звільнити позивача з роботи з підстав, що передбачені пунктом 2 статті 36 КЗпП України - у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

Суд поновив позивача на роботі на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Львівського національного аграрного університету на невизначений строк - не давши при цьому жодної оцінки тому, що чинним законодавством обіймання такої посади є можливим виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору, якого позивач не проходила.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 03 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що позивач надавала згоду на переведення на конкретний термін та не очікувала, що договір буде розірвано за ініціативою роботодавця посеред навчального року; припинення строкового трудового договору не пов`язувалось із днем виходу на роботу основного робітника та в заяві було зазначено лише дату - до 12 серпня 2019 року, проте в наказі про переведення було зазначено - або до фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 ; з наказом про переведення позивач не ознайомлена; у трудовій книжці позивача внесено запис про переведення до 12 серпня 2019 року без зазначення про фактичний вихід на роботу ОСОБА_2 ; відповідач надав до суду апеляційної інстанції оригінал наказу про переведення з підписом про ознайомлення, однак позивач не підписувала цей наказ та у листопаді 2019 року звернулася із заявою про вчинення злочину - підробки підпису; суду апеляційної інстанції не мав права за власною ініціативою витребовувати оригінал доказу; докази повинні бути надані до відзиву та надіслані іншим сторонам, а тому докази, які додані не до відзиву є неналежними та недопустимими.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач перебувала у трудових відносинах з Львівським національним аграрним університетом, що підтверджується записами в трудовій книжці (а. с. 8-9).

З долученої до справи заяви ОСОБА_1 від 03 вересня 2018 року (а. с. 59), вбачається, що позивач просила перевести її на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов з вересня 2018 року до 12 серпня 2019 року на умовах строкового трудового договору.

У заяві ОСОБА_1 від 03 вересня 2018 року не зазначила «або до фактичного виходу її на роботу».

Ця заява завірена підписами начальника відділу кадрів, завідуючого юридичним відділом, деканом та резолюцією ректора без жодних зауважень та застережень

Згідно з витягу з наказу від 10 вересня 2018 року № 566-к (а. с. 58) ОСОБА_1 переведено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов на умовах строкового трудового договору, на час частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною віком до трьох років ОСОБА_2 з 10 вересня 2018 року до 12 серпня 2019 року, або до фактичного виходу її на роботу.

Із вказаний наказом ОСОБА_1 не ознайомили, про що свідчить відсутність підпису про ознайомлення на наказі (а. с. 87-88) і на витягу з наказу (а. с. 58).

ОСОБА_2 13 грудня 2018 року подала заяву про свій вихід на роботу з 21 грудня 2018 року із оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Наказом від 15 січня 2019 року № 07-к ректор звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (за закінченням терміну строкового трудового договору, а. с. 87-88).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є: пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов`язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною).

Строк, на який працівник наймається на роботу, зазначається у наказі про прийняття на роботу, проте у трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

У частині третій статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Згідно з положеннями частин 9, 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

Пунктом 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, передбачено, що при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Таким чином, норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема, обіймання посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору.

За змістом положень статей 179 та 181 КЗпП України, жінка може за своїм розсудом у будь-який час перервати частково оплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, а потім знову зажадати надання такої відпустки.

При цьому, чинним законодавством обіймання посади старшого викладача кафедри іноземних мов є можливим виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору, якого позивач не проходила.

Щодо неналежності доказів

Пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Наведеним спростовуються доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції не мав права за власною ініціативою витребувати оригінал доказу; докази повинні бути надані до відзиву та надіслані іншим сторонам, а тому докази, які додані не до відзиву є неналежними та недопустимими.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, а саме встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська