№ 463/166/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 463/166/19

провадження № 61-7558св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Грицка Р. Р., та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 .

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року задоволено заяву про забезпечення позову усправі № 463/5622/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до неї про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном, визнання правочину недійсним та відшкодування завданої шкоди. На забезпечення позову їй заборонено проводити будівельні та ремонтні роботи у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 до ухвалення рішення у справі.

11 червня 2018 року Личаківським районним судом м. Львова у справі № 463/5622/16-ц постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в частині вимог позивачів про визнання недійсним одностороннього правочину - згоди позивачів на проведення надбудови відповідачем; усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачами належним їм на праві власності майном у будинку АДРЕСА_4 шляхом знесення або приведення у відповідність до вимог проектної документації в частині збудованої квартири АДРЕСА_2 .

27 листопада 2018 року ухвалою Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/5622/16-ц скасовано заходи забезпечення позову, вжиті судом відповідно до ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року в частині заборони відповідачу вчиняти певні дії, а саме: проводити будівельні та ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_5 .

Вказувала на те, що 03 жовтня 2016 року між нею та ОСОБА_7 (далі - наймач) укладений договір найму квартири АДРЕСА_5 , строком на 11 місяців, який починає свою дію з 25 грудня 2016 року.

Згідно з умовами цього договору вона до 25 грудня 2016 року зобов`язана облаштувати всі приміщення житлових кімнат та кухні квартири системою кондиціювання та вмонтувати душову кабіну у ванній кімнаті, а у разі невиконання умов договору - повернути наймачу всі сплачені кошти наймачем у подвійному розмірі.

Плата за найм квартир складала 20 750,00 грн на місяць. В момент підписання договору наймач сплатив їй плату за найм квартири у розмірі 124 500,00 грн

У зв`язку із застосуванням заходів забезпечення позову вона не змогла виконати умов договору найму щодо облаштування квартири системою кондиціювання та душовою кабіною у ванній кімнаті, оскільки такі зобов`язання передбачали проведення ремонтних та будівельних робіт, які були заборонені ухвалою суду від 07 грудня 2016 року.

На виконання договору від 03 жовтня 2016 року наймач отримав від неї суму коштів у розмірі 249 000,00 грн як відшкодування збитків, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 14 грудня 2018 року.

Зазначала, що внаслідок застосування заходів забезпечення позову вона недоотримала кошти у розмірі 228 250,00 грн, що становить упущену вигоду, які б вона могла отримати за одинадцять місяців (20 750,0 грн у місяць) найму квартири АДРЕСА_5 .

Також вона понесла прямі збитки в сумі 124 000,00 грн, які вона отримала від наймача за найм квартири та внаслідок дії ухвали змушена була їх повернути. Загальна сума збитків становить 352 250,00 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів на її користь суму збитків у розмірі 352 250,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела, що забезпеченням позову їй заподіяно збитків.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки облаштування душової кабіни, системи кондиціонування у квартирі не відносилося до ремонтно-будівельних робіт, які були заборонені ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року про забезпечення позову у справі № 463/5622/16-ц. Зазначені роботи є внутрішнім покращенням житлово-побутових умов та ОСОБА_1 могла такі облаштовувати.

При цьому апеляційний суд врахував, що відповідачі при пред`явленні позову та поданні заяви про забезпечення позову у справі № 463/5622/16-ц дотримались принципу добросовісності та з боку відповідачів відсутні зловживання процесуальними правами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, не врахували, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду із завідомо безпідставним позовом та заявили безпідставну вимогу про забезпечення позову у справі № 463/5622/16-ц, що свідчить про недобросовісність дій відповідачів.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що та обставина, що вона не оскаржувала ухвалу суду про забезпечення позову, не спростовує протиправність поведінки та дій відповідачів, за клопотанням яких вжито заходи забезпечення позову.

Також суди не врахували, що відмова ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від частини позовних вимог у справі № 463/5622/16-ц, які містять вимоги щодо квартири АДРЕСА_2 , підтверджує неправомірність дій останніх, які визнали факт необґрунтованості своїх вимог.

Крім того, суди не врахували, що відповідачі (позивачі у справі № 463/5622/16-ц) у заяві про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи у квартирі АДРЕСА_6 не порушували питання щодо квартири АДРЕСА_2 , що також підтверджує необґрунтованість вимог про забезпечення позову щодо квартири АДРЕСА_2 .

Посилання апеляційного суду на те, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року про забезпечення позову у справі № 463/5622/16-ц не було заборонено облаштування душової кабіни та системи кондиціонування, є припущенням суду. Вказаною ухвалою суду заборонено проводити будівельні та ремонтні роботи, а облаштування квартири системою кондиціювання та вмонтування душової кабіни у ванній кімнаті передбачає проведення ремонтно-будівельних робіт.

Підставами касаційного оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18 (провадження № 61-22785св19).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності від 03 березня 2010 року ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_5 на підставі наказу Управління комунальної власності № 318-Ж-Л від 03 березня 2010 року.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е. В. на підставі договору про визначення часток в праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , а саме 1/2 частка майна зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 та 1/2 частка майна зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_8

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_7 .

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є співвласниками квартири АДРЕСА_8 .

ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_9 .

ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_10 .

ОСОБА_5 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_11 , яка належить її чоловіку ОСОБА_12 .

Відповідно до договору найму квартири від 03 жовтня 2016 року, укладеного у м. Львові між наймодавцем ОСОБА_1 та наймачем ОСОБА_7 , наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування (найм) для проживання трикімнатну квартиру АДРЕСА_12 . Строк дії договору 11 місяців та починає свою дію з 25 грудня 2016 року. Крім цього, сторони погодили, що наймодавець до 25 грудня 2016 року зобов`язаний облаштувати всі приміщення житлових кімнат та кухні квартири системою кондиціювання та вмонтувати душову кабіну у ванній кімнаті.

У грудні 2016 році ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину - згоди позивачів на проведення надбудови відповідачем, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачам належним їм на праві приватної власності майном у будинку АДРЕСА_4 шляхом знесення або приведення у відповідність до вимог проектної документації збудованих квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , виконання вимог проекту щодо ремонту під`їзду та фасаду будинку, зобов`язання відповідача у випадку використання належного на праві власності житла як об`єкта оренди, дотримуватись вимог правил проживання у багатоквартирному будинку та укладати договори відповідно до вимог закону, стягнення матеріальних збитків, понесених позивачами протягом 2013-2016 років у сумі 60 000,00 грн (по 10 000,00 грн кожному позивачу), стягнення з відповідача завданої позивачам моральної шкоди в сумі 120 000,00 грн (по 20 000,00 грн кожному позивачу), стягнення судових витрат.

Позовні вимоги мотивували тим, що ОСОБА_1 здійснила надбудову квартири АДРЕСА_2 на 4 поверсі та квартири АДРЕСА_3 , отримавши згоду позивачів на проведення реконструкції.

За змістом дозволу ОСОБА_1 зобов`язувалась здійснити будівельні роботи згідно з проектною документацією, провести оздоблювальні роботи на фасаді у надбудованих поверхах, привести його у відповідність до фасаду всього будинку, провести ремонт в під`їзді на новозбудованих сходових клітках, сходах. Проте ОСОБА_1 вказані вимоги не виконала, допустила аварійні ситуації.

Після прийняття квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 в експлуатацію відповідач у встановленому законом порядку не зареєструвала нерухомість, у зв`язку із чим право власності на новостворене майно у ОСОБА_1 не виникло. Незважаючи на це, ОСОБА_1 почала здавати вказані квартири в оренду, розмістила оголошення у пресі, влаштувала у квартирах хостел, внаслідок чого для позивачів створені незручності у проживанні і користуванні своєю власністю.

Крім того, відповідач не сплачує комунальні послуги, отримує прибуток від оренди приміщень.

Зазначали, що такі дії ОСОБА_1 створюють перешкоди у користуванні власним житлом.

Також у листопаді 2016 року ОСОБА_1 без дозволу, самовільно розпочала будівельні роботи з реконструкції квартир, внаслідок чого у стіні будинку утворилась тріщина, завалено приміщення загального користування першого поверху будівельними матеріалами та сміттям, пошкоджено майно позивачів, створено незручності у пересуванні у під`їзді.

Зазначали, що квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 не відповідають проектній документації, змінено розміщення капітальних несучих стін, якість матеріалів, конструкцію даху, водостічних труб, конструкцію та розташування коминів, тобто змінено окремі конструктивні елементи житлової будівлі, що впливає на її міцність і безпечність, ринкову вартість квартир позивачів. Здійснюючи будівельні роботи, які є самочинним будівництвом, в багатоквартирному житловому будинку, відповідач діяла без дозволу місцевого органу влади та порушуючи інтереси позивачів.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року у справі № 463/5622/16-ц задоволено заяву позивачів про забезпечення позову. На забезпечення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, заборонено ОСОБА_1 вчиняти певні дії, а саме проводити будівельні та ремонтні роботи у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 до ухвалення рішення у справі.

Відповідно до постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 53090420 від 09 грудня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/5622/16-ц, виданої 07 грудня 2016 року про заборону ОСОБА_1 вчиняти певні дії, а саме: проводити будівельні та ремонтні роботи у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 до ухвалення рішення у справі.

Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53090420 від 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримала 12 грудня 2016 року.

ОСОБА_1 не оскаржувала ухвалу суду про забезпечення позову в апеляційному порядку, з заявою про скасування заходів забезпечення позову до суду не зверталась.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про заміну заходу забезпечення позову.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2017 року у справі № 463/5622/16-ц, залишеною без змін ухвалою постановою Апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про заміну заходу забезпечення позову.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року у справі № 463/5622/16-ц закрито провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, в частині визнання недійсним одностороннього правочину згоди позивачів на проведення надбудови відповідачем; усунення перешкод в користуванні та розпорядженні позивачами належним їм на праві приватної власності майном в будинку АДРЕСА_4 шляхом знесення або приведення у відповідність до вимог проектної документації, в частині збудованої квартири АДРЕСА_2 . Підставою закриття провадження у справі була відмова позивачів від частини позовних вимог.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року у справі № 463/5622/16-ц позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у користуванні та розпорядженні позивачами належним їм на праві приватної власності майном в будинку АДРЕСА_4 шляхом демонтажу самочинно реконструйованої частини приміщень мансардного поверху квартири АДРЕСА_3 , привівши квартиру АДРЕСА_13 у відповідність до робочого проекту «Проект реконструкції квартири АДРЕСА_1 з будівництвом квартир на 4-тому та мансардному поверхах за рахунок горища в житловому будинку АДРЕСА_4 ».

У решті позовних вимог відмовлено.

Окремою ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року у справі № 463/5622/16-ц про виявлені порушення законодавства та недоліки в діяльності юридичних та фізичних осіб при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні позивачами належним їм на праві приватної власності майном в будинку АДРЕСА_4 шляхом знесення або приведення у відповідність до вимог проектної документації в частині збудованої квартири АДРЕСА_6 повідомлено Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради та Личаківську об`єднану Державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області для усунення виявлених судом недоліків та порушень законодавства з метою запобігти їх повторенню.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2018 року у справі № 463/5622/16-ц скасовано заходи забезпечення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном та відшкодування завданої шкоди в частині заборони відповідачу вчиняти певні дії, а саме проводити будівельні та ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_5 до ухвалення рішення у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень Рекомендації R (84) 5 Комітету міністрів державам - членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 року (принцип № 2), коли сторона порушує явно необґрунтований позов, суд повинен мати повноваження приймати рішення у справі на основі спрощеної процедури і, якщо це необхідно, накладати на цю сторону штраф або ухвалити рішення про відшкодування збитків іншій стороні.

За положеннями частини 1 статті 159 ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу, підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Положеннями статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (частина друга статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та друга статті 22 ЦК України).

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.

При цьому в усіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди.

У зв`язку з цим до предмета доказування у цих правовідносинах і, відповідно, до предмета оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а саме умови і підстави застосування частини першої статті 159 ЦПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за основним позовом) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.

Скористатися цим правом він може, якщо вимоги позивача (за основним позовом) не будуть задоволені (повністю або частково) судом (третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем), у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших підстав, ніж зазначені у частині першій статті 155 ЦПК України.

При цьому до предмета доказування не входить безумовне встановлення вини особи, яка ініціювала застосування заходів забезпечення позову.

Право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, ґрунтуються на прямій вказівці закону (частина перша статті 159 ЦПК України).

У цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка з огляду на конкретні обставини могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Безпідставна відмова у відшкодуванні таких збитків означає відсутність необхідного попереджувального впливу на осіб, які заявили безпідставну вимогу про забезпечення позову.

До підстав та умов застосування частини першої статті 159 ЦПК України належать:

1) добросовістність/недобросовістність дій особи (відповідача) при заявленні клопотань про забезпечення позову;

2) зловживання/незловживання правом;

3) підстави відмови (відповідачу у спірних правовідносинах) у пред`явленому ним позові до позивача, підстави закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду, чи було зловживання при заявленні клопотання про забезпечення позову.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у основному спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів. Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчинені такі дії.

При з`ясуванні, чи є доведеним причинний зв`язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб`єктивного процесуального права на позов була протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, оскільки учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України), а до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Отже, для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки.

Вказаний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18-ц (провадження № 61-22785св19), від 02 березня 2021 року у справі № 922/1742/20 та від 09 лютого 2022 року у справі № 200/10900/18 (провадження № 61-1624св21).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій дослідили підстави й умови застосування частини першої статті 159 ЦПК України, а саме: добросовістність/недобросовістність дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 при заявленні клопотання про забезпечення позову; зловживання/незловживання правом, а також, чи був намір завдати збитки ОСОБА_1 , чи було зловживання при заявленні клопотання про забезпечення позову.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 збитків, заподіяних забезпеченням позову, на підставі частини першої статті 159 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як власники квартир у будинку АДРЕСА_4 , у зв`язку із побоюванням за цілісність власного житла, звертаючись до суду із позовом у справі № 463/5622/16-ц, діяли добросовісно, у передбачений законом спосіб, на захист своїх прав та законних інтересів, дотримались при поданні заяви про забезпечення позову у справі № 463/5622/16-ц принципу добросовісності, з їхнього боку відсутні зловживання процесуальними правами, а також наявні об`єктивно існуючі наміри ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на реалізацію своїх прав щодо судового захисту (стаття 4 ЦПК України).

Висновки судів в цій справі не протирічать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18 (провадження № 61-22785св19), на яку посилається заявник.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та зводяться до неправильного їх тлумачення, незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець