Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 463/2566/19

провадження № 61-21320св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 (боржник), заступник начальника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Кушнір Світлана Тадеївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2019 року в складі судді Грицка Р. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою та просила скасувати рішення заступника начальника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Кушнір С. Т. у формі розрахунку заборгованості по аліментах від 04 березня 2019 року за період з липня 2018 року по лютий 2019 року та зобов`язати заступника начальника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Кушнір С. Т. здійснювати стягнення аліментів у виконавчому провадженні № 58208563 відповідно до резолютивної частини рішення Личаківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2018 року та на підставі виконавчого листа, виданого 12 листопада 2018 року в справі № 463/3841/18. Також просила поновити строк звернення зі скаргою до суду, оскільки вона отримала розрахунок заборгованості по аліментах, здійснений державним виконавцем 04 березня 2019 року, лише 25 березня 2019 року.

В обґрунтування скарги зазначала, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

28 січня 2019 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого 12 листопада 2018 року Личаківським районним судом м. Львова. У подальшому державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості за аліментами, згідно якого заборгованість за період з липень 2018 року по лютий 2019 року відсутня. Як вбачається із зазначеного розрахунку, державний виконавець розрахував аліменти, виходячи з ј середньої заробітної плати працівника для Львівської області у сумі 6 395грн, внаслідок чого щомісячний розмір аліментів склав 1 598,75 грн.

Проте державний виконавець не врахував, що середньоквартальний дохід ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, становить більше 300 000 грн. Вважає, що державним виконавцем помилково застосовано частину другу статті 195 СК України, оскільки з ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти, а не заборгованість за аліментами. Вказана норма є неконституційною, так як значно обмежує розмір аліментів, що підлягають стягненню на дитину, якщо платник займається підприємницькою діяльністю та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при проведенні розрахунку заборгованості за аліментами державний виконавець відповідно до частини другої статті 195 СК України виходив з розміру середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, оскільки боржник є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування. Враховуючи наведене, розрахунок є обґрунтованим, правильне застосовування державним виконавцем положень статті 195 СК України та Закону України «Про виконавче провадження» є очевидним і не викликає сумнівів щодо його застосування чи тлумачення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що державний виконавець помилково застосував положення частини другої статті 195 СК України та не врахував, що з ОСОБА_2 рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року стягнуто не заборгованість за аліментами, а аліменти у розмірі ј частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Чинне законодавство України розмежовує поняття «стягнення аліментів» та «стягнення заборгованості за аліментами».

Положення частини другої статті 195 СК України щодо визначення заборгованості за аліментами особи, яка має статус фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування, суперечить Конституції України та значно звужує обсяг прав отримувачів аліментів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 лютого 2020 року справа № 463/2566/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист, на підставі якого 28 січня 2019 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 58208563.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за аліментами від 04 березня 2019 року № 09-13/В-1/АСВП58208563, заборгованість зі сплати аліментів відповідно до виконавчого листа, виданого 12 листопада 2018 року Личаківським районним судом м. Львова, станом на 01 березня 2019 року відсутня. Розмір заборгованості визначався виходячи з ј частини середньої заробітної плати працівника для Львівської області (6 395 грн), оскільки боржник ОСОБА_2 є суб`єктом підприємницької діяльності та перебуває на спрощеній системі оподаткування. У період з липня 2018 року по лютий 2019 року боржник сплачував по 2 000 грн аліментів щомісячно, що підтверджується зазначеним розрахунком заборгованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Зі змісту скарги та заявлених вимог вбачається, що заявник не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами.

Частинами першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/2 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Таким чином, державний виконавець правомірно розрахував заборгованість за аліментами відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України з огляду на те, що боржник є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 01 квітня 2019 року у справі № 708/326/18 та постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18.

З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги на рішення державного виконавця є обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у скарзі на рішення державного виконавця та апеляційній скарзі, їм надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і передача цієї справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання обґрунтовував тим, що існує явна соціальна несправедливість щодо дітей, які отримують аліменти від батьків, які є фізичними особами-підприємцями та перебувають на спрощеній системі оподаткування, на відміну від дітей платників аліментів, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Питання про передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 403, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Ю. Тітов СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук