ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 463/4067/17

провадження № 61-10084св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Позовна заява мотивована тим, що 10 березня 2017 року він звернувся до відділу поліції Франківського району м. Львова із заявою про вчинення відносно нього ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а саме заволодіння шахрайським способом належними йому двома квартирами у м. Львові.30 березня 2017 року Франківським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140080001028 були внесені відомості за його заявою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вказував, що 09 жовтня 2015 року відповідач привіз його до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н. І., працівник якої ОСОБА_4 повідомив про необхідність підписати формальний документ, проте у подальшому виявилося, що це був договір купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 .

Спірна квартира належала йому на праві приватної власності з 16 січня 1995 року, він був зареєстрований у вказаній квартирі, а проживав у ній його син ОСОБА_5 .

Стверджував, що про вказаний договір купівлі-продажу квартири від 09 жовтня 2015 року йому нічого не було відомо до грудня 2016 року, оскільки відповідач разом з приватним нотаріусом ввели його в оману, скориставшись вкрай важким станом здоров`я, та шахрайським способом заволоділи його квартирою, не надавши йому копії даного договору, не передавши жодних коштів за продану квартиру. При цьому приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. не роз`яснила йому наслідків укладення договору, не поцікавилася причинами низької вартості двокімнатної квартири, вказаної в договорі, не прочитала йому зміст договору, не надала копії договору, не перевірила його дієздатність, не переконалася, що він перебуває у стані глибокої депресії та дуже погано бачить, будучи особою похилого віку.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина ОСОБА_6 та через деякий час після смерті дружини помер його брат ОСОБА_7 .

Вказував, що важко переніс смерть рідних, у зв`язку із чим у нього різко погіршився стан здоров`я, впав зір, він майже нічого не бачив та не розумів. У цей час до нього в довіру увійшов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка представилася племінницею його покійної дружини, вказували, що хочуть йому допомогти. Перебуваючи в безпорадному стані він повірив їм, тому що на той час потребував допомоги та підтримки.

Вважав, що відповідач ввів його в оману, відтак на підставі статті 230 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2015 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. за реєстровим № 904;

- визнати недійсними витяги про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2017 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його ввели в оману під час підписання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, а також невідповідності оспорюваного договору вимогам закону. Суд відхилив посилання позивача на те, що він не міг повністю розуміти юридичних тонкощів та істотних умов укладеного договору купівлі-продажу квартири, невідповідність змісту правочину волевиявленню продавця, а також на те, що нотаріус не зачитала договір купівлі-продажу квартири, не роз`яснила зміст договору.

Районним судом ураховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення стану здоров`я під час укладення оспорюваного договору. Щодо звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу неправовірних дій відповідача, суд вказав на відсутність обвинувального вироку суду, який би набрав законної сили, та яким би було встановлено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

При цьому суд першої інстанції відхилив показання свідка ОСОБА_8 , оскільки вона не була присутня під час укладення договору купівлі-продажу квартири та на даний час є дружиною ОСОБА_1 , відтак заінтересованою особою.

Оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири позивачем не доведена, районний суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсними витягів про реєстрацію права власності на спірну квартиру, як похідна від першої, також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що районним судом правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 , додатково зазначивши, що підписавши оспорюваний договір, сторони підтвердили факт здійснення повного розрахунку між ними за придбане нерухоме майно, а такий договір було посвідчено нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення, умов вчиненого правочину та його правових наслідків, при відповідності цього договору дійсним намірам сторін, про що зазначено в самому договорі, чого позивачем не спростовано.

Апеляційний суд вказав, що можливість визнання судом недійсним правочину у разі, якщо особа, яка вчинила такий, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, передбачено статтею 229 ЦК України. При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження укладення оспорюваного договору під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідача позивачем також не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року скасувати та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваних судових рішень та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зміст заявлених ним позовних вимог, оскільки при зверненні до суду з позовом у цій справі він зазначав про те, що спірний договір купівлі-продажу вчинявся ним під впливом обману, посилаючись на положення статті 230 ЦК України. Посилається на те, що він має поганий зір, а тому не міг проставити свій підпис у договорі.

Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит у якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , яка не у повному обсязі була допитана судом. Крім того, районний суд не допитав як свідка відповідача.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (стаття 202 ЦК України).

Згідно із частинами першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.

Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24006/17, від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15.

Якщо ж особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 16 січня 1995 року № НОМЕР_1 , виданого Виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів, належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 41 кв. м, з коморою в підвалі площею 4 кв. м (том 1, а. с. 68).

09 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. за реєстровим № 904 (том 1, а. с. 67-68).

Згідно з пунктом 3 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 299 956 грн, які покупець передав готівкою продавцю під час нотаріального оформлення договору, і підписи на цьому договорі свідчать про повний розрахунок між сторонами та відсутність фінансових, матеріальних та моральних претензій продавця до покупця.

Відповідно до пункту 8 договору відчужувана квартира була оглянута покупцем та недоліків, які перешкоджають використанню за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено. Претензій до продавця щодо характеристик такої у покупця не було.

Згідно з пунктом 9 договору вимоги законодавства щодо змісту, значення й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено, сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, тобто не є таким, що передбачено статтями 234 235 ЦК України.

В засвідчувальному написі приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. вказала, що договір підписано сторонами в її присутності, особу сторін встановлено, їх дієздатність та належність ОСОБА_1 відчужуваної квартири перевірено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, укладеного 09 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦПК України (навмисне введення іншою стороною правочину його в оману).

Встановивши обставини укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, погодження сторонами його умов, у тому числі щодо порядку розрахунку (пункт 3 договору), попередній огляд предмета продажу (пункт 8 договору), роз`яснення наслідків вчинення правочину (пункт 9 договору), а також надавши правову оцінку доводам позивача та наданим на їх підтвердження доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

При цьому судами надано оцінку як доводам позивача щодо умисних дій відповідача, який спонукав його укласти оспорюваний договір купівлі-продажу (стаття 230 ЦК України), так і його мотивів підписання такого правочину, з огляду на те, що в судах попередніх інстанцій ним не оспорювався факт проставлення продавцем підпису у тексті договору (стаття 229 ЦК України).

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо відсутності у заявника фізичної можливості, з огляду на вади зору, проставити свій підпис у оспорюваному договорі, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, позивач не заявляв указану обставину підставою недійсності правочину, більш того у касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що єдиною підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу є положення статті 230 ЦК України.

Доводи касаційної скарги, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків є безпідставними, оскільки у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначає які саме обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, мали підтвердити вказані ним свідки.

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що свідок ОСОБА_8 була допитана в судовому засіданні Личаківського районного суду м. Львова 28 липня 2022 року (том 2, а. с. 80-81).

В судовому засіданні Личаківського районного суду м. Львова 16 червня 2023 року представник позивача ОСОБА_10 від допиту інших заявлених стороною позивача свідків відмовився у зв`язку з неможливістю забезпечити їх явку (том 2, а. с. 217).

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 16 червня 2023 року відмовився бути допитаним як свідок, що не суперечить вимогам статті 234 ЦПК України.

Крім того, абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично, зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів у справі, неправильним, на його думку, встановленням обставин справи та не містять посилань на неправильне застосування норм матеріального права, що не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки є переоцінкою Верховним Судом доказів, яка у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник