Постанова
Іменем України
17 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 463/6203/17
провадження № 61-17663св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каверіна Сергія Миколайовича на рішення Личаківського районного суду міста Львова
від 17 січня 2019 року у складі судді Мармаша В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі ЗхРУ ДПСУ ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України, про зобов`язання до вчинення дій, виселення з службового житлового приміщення та зняття з реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 в період з 30 квітня 2010 року по
22 жовтня 2011 року проходив військову службу в ЗхРУ на посаді заступника начальника регіонального управління з тилу начальника тилу. Під час проходження військової служби його було зараховано на квартирний облік для отримання житлової площі у місті Львові зі складом сім`ї одна особа (протокол
№ 7 від 10 вересня 2010 року). За вказаним місцем проходження служби на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , 2006 року народження) рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ у відповідності до протоколу № 9 від 28 жовтня
2010 року ОСОБА_1 був забезпечений службовим житловим приміщенням, а саме трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 . Наказом директора департаменту ЖГ № 671 від 26 грудня 2011 року зазначену службову квартиру закріплено за ОСОБА_1 та вищезазначеними членами його сім`ї з видачею 11 січня 2012 року службового ордеру № 000369 на всіх членів сім`ї.
У відповідності до наказу Голови Держприкордонслужби України № 467-ос
від 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 вибув для подальшого проходження військової служби у Східне Регіональне Управління (військова частина НОМЕР_2 ). Рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ протоколом № 8 від 15 листопада 2011 року
ОСОБА_1 був знятий із квартирного обліку з усіма членами сім`ї, однак утримуване службове житлове приміщення не здав, хоч неодноразово повідомлявся про необхідність здачі службової житлової площі за попереднім місцем проходження служби у місті Львові, а саме листом від 26 вересня 2017 року за № 721/6550 та від 28 листопада 2017 року за № 721/7690, але позитивного результату це не дало.
Під час проходження військової служби у Східному Регіональному Управлінні у місті Харкові на аналогічній посаді, як і у місті Львові, ОСОБА_1 отримав службове житлове приміщення в селищі Пісочин Харківського району Харківської області, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , разом з членами своєї сім`ї дружиною та сином.
Наказом начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби України від 07 серпня 2017 року № 398-ос, ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження військової служби у Південне Регіональне Управління (військова частина НОМЕР_3 ) міста Одеса. Аналогічно, як і у місті Львові, службове житлове приміщення в селищі Пісочин Харківського району Харківської області Харківському прикордонному загону він не здав.
За вказаних обставин, ОСОБА_1 повинен був знятися сам та зняти з реєстрації всіх осіб, які були з ним зареєстровані в службовому житловому приміщенні у місті Львові, та здати дане службове житло Західному Регіональному Управлінню до
21 грудня 2011 року для повторного заселення військовослужбовцями Держприкордонслужби. З реєстрації він зняв себе та всіх осіб, які були з ним зареєстровані, при цьому службової квартири ЗхРУ не здав. Після вибуття у Східне регіональне управління ОСОБА_1 із врахуванням наказу Голови ДПСУ № 604-ос від 25 листопада 2011 року про включення членом його сім`ї матері ОСОБА_2 та те, що його мати ОСОБА_2 записана в його особову справу як член сім`ї, проживає разом із його сім`єю, веде разом з ним спільне господарство та одержує від нього матеріальну допомогу, він повинен був забрати її з собою до нового місця служби й в подальшому отримати службове чи постійне житло не тільки на себе, свою дружину та сина, а й на матір ОСОБА_2 .
Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію Ф-2 № 00127 від 12 жовтня 2017 року, виданої ОСББ «Наш Оберіг», у квартирі на АДРЕСА_3 зареєстрована за місцем поживання матір ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 .
На квартирному обліку у Львівській загальногарнізонній черзі ОСОБА_1 та члени його сім`ї не перебувають. ОСОБА_2 у трудових відносинах з ДПСУ не перебуває, проживати та розпоряджатись даним службовим житловим приміщенням вона не має. Незаконно зареєстрована у спірній квартирі ОСОБА_2 не може підтвердити право проживання в службовій квартирі у місті Львові, оскільки згідно ордеру службова квартира надавалась на інший склад сім`ї ОСОБА_1 (він, дружина, син). На момент її реєстрації у квартирі ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 вже проходив військову службу у Східному Регіональному Управлінні, вказану квартиру зобов`язаний був здати у зв`язку з переїздом на інше місце для проходження військової служби. Про безпідставну реєстрацію члена сім`ї ОСОБА_1 , а саме його матері ОСОБА_2 , позивачу Західному регіональному управлінню стало відомо 12 жовтня 2017 року з довідки № 00127 ОСББ «Наш Оберіг».
Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) просила зобов`язати ОСОБА_1 здати Західному регіональному управлінню службове житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 , виселити з службової житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 без надання їй іншого житлового приміщення та зняти її з реєстраційного обліку місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Виселено ОСОБА_2 зі службового житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , без надання їй іншого житлового приміщення.
У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 800,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з припиненням проходження служби в місті Львові та вибуттям до нового місця проходження служби у місто Харків ОСОБА_1 він та його матір ОСОБА_2 втратили право користування службовою квартирою у місті Львові. Оскільки ордер на користування службовою квартирою в місті Львові видавався лише на ОСОБА_1 , його матір ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру як член сім`ї наймача, у трудових відносинах з установою, якою надавалось це службове житло, вона не перебувала, у власності чоловіка ОСОБА_2 ОСОБА_5 є квартира та житловий будинок у Львівській області, а тому прийшов до висновку про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому апеляційний суд вказав, що виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Каверін С. М. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова
від 17 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення. яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірним житлом ОСОБА_1 забезпечений відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» і на даний час, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби не втратив право користування спірним житловим приміщенням.
ОСОБА_1 та члени його сім`ї ОСОБА_2 , не можуть бути виселені із службового житла, без надання іншого житла, так як до даного часу ОСОБА_1 не припенив правовідносин з проходження віськової служби в Державній прикордоній службі України, а спірне житло є єдиноим житлом на час пред`явлення позову.
Ані ОСОБА_1 , ані його мати ОСОБА_2 , не мають прав на нерухоме майно, що підтверджено відсутністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо останніх.
Оскільки ОСОБА_1 вселився у службове житло на підставі спеціального ордеру, а мати, як член сім`ї на відповідних правових підставах, постійно проживає у ньому, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, є підстави стверджувати, що вони мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене службове житло є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Доводи інших учасників справи
22 жовтня 2019 року Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) в особі ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каверіна С. М. залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.
Додаткові аргументи заявника
07 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Каверін С. М. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відповідь на відзив, який мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 не припинив службові відносини з позивачем, продовжує проходити військову службу, а тому згідно законодавства він не втратив право користування спірною квартирою, а відтак його мати теж має право на користування спірною квартирою.
Додаткові аргументи інших учасників справи
13 грудня 2019 року адміністрація Державної прикордонної служби через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду письмові пояснення щодо касаційної скарги, в яких просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каверіна С. М. залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року про виправлення описки, поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін С. М., строк на касаційне оскарження рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня
2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року.
Звільнено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін С. М., від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Личаківського районного суду міста Львова.
Зупинено виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова
від 17 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням від 06 лютого 2020 року № 339/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-17663св19 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 06 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Каверіна С. М. на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи наведені у відповіді на відзив, врахувавши аргументи, наведені у поясненнях щодо касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 із службового житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , без надання їй іншого житлового приміщення.
В іншій частині рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється.
Обставини справи, встановлені судами
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до наказу Голови Держприкордонслужби України № 183-ос від 30 квітня 2010 року полковник
ОСОБА_1 в період з 30 квітня 2010 року по 22 жовтня 2011 року, проходив військову службу в ЗхРУ на посаді заступника начальника регіонального управління з тилу начальника тилу.
Під час проходження військової служби у ЗхРУ (військова частина НОМЕР_1 ) місто Львів, ОСОБА_1 , був зарахований на квартирний облік для отримання житлової площі в місті Львові зі складом сім`ї одна особа (протокол № 7 від 10 вересня
2010 року).
За вказаним місцем проходження служби на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_8 , син ОСОБА_9 , 2006 року народження), рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ у відповідності до протоколу № 9 від 28 жовтня 2010 року ОСОБА_1 , був забезпечений службовим житловим приміщенням, а саме: трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 , житловою площею 38,4 кв.м та наказом директора департаменту ЖГ № 671 від 26 грудня 2011 року, зазначену службову квартиру закріплено за ОСОБА_1 та вищезазначеними членами його сім`ї з видачею 11 січня 2012 року службового ордеру № 000369 на всіх членів сім`ї.
У відповідності до наказу Голови Держприкордонслужби України № 467-ос
від 15 вересня 2011 року полковник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 вибув для подальшого проходження військової служби у Східне Регіональне Управління (військова частина НОМЕР_2 ).
Рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ, протокол № 8 від 15 листопада 2011 року, ОСОБА_1 був знятий із квартирного обліку з усіма членами сім`ї у місті Львові у зв`язку з переміщенням до нового місця служби в інший населений пункт.
У зв`язку з проходженням військової служби у Східному Регіональному Управлінні у місті Харкові ОСОБА_1 , отримав службове житлове приміщення в селищі Пісочин Харківського району Харківської області, а саме двокімнатну квартиру
АДРЕСА_4 , разом з членами своєї сім`ї: дружиною та сином (протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03 вересня 2015 року № 9, ордер № 26 від 23 грудня 2015 року). 15 січня 2016 року ОСОБА_1 був зареєстрований за місцем проживання та проживав із членами своєї сім`ї у вказаній квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби України від 07 серпня 2017 року № 398-ос. ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження військової служби у Південне Регіональне Управління (військова частина НОМЕР_3 ) міста Одеса. Його облікову житлову справу направлено до військової частини НОМЕР_3 у місті Одеса, у зв`язку з чим, рішенням спільного засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону СхРУ, протокол № 5 від 05 вересня 2017 року, ОСОБА_1 був знятий із квартирного обліку з усіма членами сім`ї у місті Харкові.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвався за місцем проживання у
АДРЕСА_5 , по місцю проходження служби.
Проте, у квартирі АДРЕСА_2 залишилась проживати його колишня дружина
ОСОБА_3 , та неповнолітній син ОСОБА_4 , 2006 року народження.
Спірна квартира АДРЕСА_6 знаходиться на обслуговуванні у ОСББ «Наш оберіг».
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 949 від 11 листопада 2011 року квартиру АДРЕСА_1 включено до складу службового житла Західного регіонального управління ДПСУ, й така перебуває на обліку ЗхРУ ДПСУ на балансовому рахунку 021 «Активи на відповідальному зберіганні розпорядників бюджетних коштів».
Згідно довідки № 00127 від 12 жовтня 2015 року, виданою ОСББ «Наш оберіг», в квартирі АДРЕСА_1 станом на
12 жовтня 2015 року зареєстрована ОСОБА_2 з 08 вересня 2012 року.
ОСОБА_2 перебуває у дійсному шлюбі з ОСОБА_5 , є співвласником нежитлової будівлі у місті Мостиська Львівської області, в той час як її чоловік ОСОБА_5 є власником будинку загальною площею 127,9 кв.м на АДРЕСА_7 у тому ж населеному пункті та власником квартири на АДРЕСА_8 загальною площею 29,1 кв.м у місті Золочів Львівської області.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК Української РСР, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання укористування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановленихЖК Українськи та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006року №1081 (далі Порядок), військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного зпереїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Відповідно до частини першоїстатті 118 ЖК України службові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно з пунктами 2.1, 2.6 Інструкції військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби за місцем проходження ними військової служби за рішенням начальника органу Державної прикордонної служби за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби України.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті.
Згідно з пунктами 2.15, 2.16 Інструкції наймач службового житлового приміщення має проживати в ньому разом з членами своєї сім`ї.
Відповідно до пункту 2.21 Інструкції у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (частина друга статті 64 ЖК України).
Системний аналіз наведених вище норм права, дає підстави дійти висновку про те, що права членів сім?ї військовослужбовця є похідними від права останнього на користування службовим житловим приміщенням. За таких обставин, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у службовому приміщенні, яке надано військовослужбовцю на час виконання ним обов`язків військової служби за місцем проходження ним військової служби, у разі переміщення такого військовослужбовця по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, зобов?язані також звільнити службові житлові приміщення, які вони займали разом з військовослужбовцем за попереднім місцем служби.
Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв?язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК України.
Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v.UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому Верховний Суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідача з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом». Згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК України «виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. … Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду».
Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.
За змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання в право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, §44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).
Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Щодо наявності нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачів суди першої та апеляційної інстанцій висловилися, вказавши, що існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.
Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК).
Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.
Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Встановивши, що ОСОБА_1 військову службу проходить в іншому підрозділу Державної прикордонної служби України, при виїзді до іншого місця проживання узв`язку з переведенням для проходження військової служби в інший підрозділ спірне службове жиле приміщення звільнив, проте у ньому зареєстрована мати ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка була вселена у спірне житло в якості члена сім?ї, не була включена в ордер на право проживання у спірній квартирі та яка перебуває у дійсному шлюбі з ОСОБА_5 , та є співвласником нежитлової будівлі у місті Мостиська Львівської області, в той час як її чоловік ОСОБА_5 є власником будинку загальною площею 127,9 кв.м на АДРЕСА_7 у тому ж населеному пункті та власником квартири на АДРЕСА_8 загальною площею 29,1 кв.м у місті Золочів Львівської області. Суди дійшли обґрунтованого висновку про виселення ОСОБА_2 із спірної службової квартири, оскільки обов?язок ОСОБА_2 звільнити службове житлове приміщення є похідним від такого обов?язку ОСОБА_1 , який у зв?язку із службою переведений до іншої місцевості, права на отримання спірного житла вона не має, а тому підлягає виселенню. При цьому судами було враховано нагальну суспільну необхідність для виселення, а саме: наявність черги працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 із спірної квартири без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.
Щодо виконання судового рішення
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Каверіна С. М.підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року.
Щодо судових витрат
Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, то витрати за подання касаційної скарги слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 141 ЦПК України).
Керуючись статтями 141 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каверіна Сергія Миколайовичазалишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України, про виселення з службового житлового приміщення залишити без змін.
Компенсувати витрати за подання касаційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Поновити виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова
від 17 січня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко