ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 463/6631/22
провадження № 61-7597св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки житлового будинку, загальною площею 102,4 кв. м, розташованого на земельній
ділянці площею 0,0631 га, кадастровий номер 4610137200:07:006:0063,
цільове призначення для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за дідом позивачки ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно
від 21 березня 2014 року № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки житлового будинку, однак не є власницею відповідної частки земельної ділянки, яка призначена для його обслуговування.
На час отримання свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0631 га, кадастровий номер 610137200:07:006:0063, яка призначена для обслуговування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 (1/2 частка), ОСОБА_2 (1/4 частка) та ОСОБА_3 (1/4 частка), вони були співвласниками зазначеного будинку, а отже їх частки у праві спільної сумісної власності на зазначену земельну ділянку були пропорційними їхнім часткам у будинку, тобто, 1/2 частка земельної ділянки належала ОСОБА_4 , а відповідачкам - по 1/4 частці кожній.
26 червня 2015 року ОСОБА_4 подарував належну йому 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , своєму сину ОСОБА_5 (батько позивачки), який надалі подарував 1/4 частку зазначеного будинку ОСОБА_1 , а іншу, належну йому 1/4 частку цього будинку, вона успадкувала після його смерті.
Посилаючись на те, що разом з переходом права власності на 1/2 частку у будинку до ОСОБА_1 перейшло і право власності на відповідну частку земельної ділянки, яка призначена для обслуговування будинку, однак таке право за нею не зареєстроване, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки, загальною площею 0,0631 га, кадастровий номер 46010137200:07:006:0063, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,0631 га, кадастровий номер 46010137200:07:006:0063, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі договору дарування від 26 червня 2015 року позивачка отримала в дар від свого батька 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 вересня 2022 року отримала ще 1/4 частку зазначеного будинку. Однак за життя її діду
ОСОБА_4 належала 1/3 частка земельної ділянки, кадастровий номер 4610137200:07:006:0063, для обслуговування зазначеного житлового будинку, а тому їй (позивачці) не може належати 1/2 частка спірної земельної ділянки.
Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка 21 березня 2014 року передана у спільну сумісну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . ОСОБА_3 і за домовленістю між ними, не визначено конкретні частки співвласників, суд дійшов висновку про те, що частки всіх співвласників були рівними, тобто, кожному із них належало по 1/3 частці спірної земельної ділянки.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2023 року змінено.
Позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0631 га, кадастровий номер 46010137200:07:006:0063, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції, чинній на час набуття у власність житлового будинку) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
На час набуття первісними співвласниками ОСОБА_7 та ОСОБА_4 по 1/2 частці житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , кожен із співвласників отримав рівні права і щодо земельної ділянки для обслуговування зазначеного будинку.
Крім того, згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчуження (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених ЗК України.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин частину другу статті 372 ЦК України щодо рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, оскільки частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
З огляду на те, що ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки будинку та фактично користується 1/2 часткою земельної ділянки, яка розділена парканом на дві окремі земельні ділянки, то їй пропорційно має належати 1/2 частка спірної земельної ділянки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 травня 2023 року у справі № 203/3204/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 та постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що із набуттям позивачкою права власності на частку житлового будинку, що розташований на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , до неї, як нової власниці нерухомого майна відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки, оскільки попередній власник не мав у власності такої частки на час її відчуження.
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Приймак В. О., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між
суддями Верховного Суду від 24 травня 2025 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Личаківського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 463/6631/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У липні 2024 року матеріали справи № 463/6631/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з наказом Управління комунальної власності Львівської міської ради від 18 липня 2011 року вирішено оформити право спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 (батько відповідачок) - на 1/2 ідеальну частку житлового будинку та за ОСОБА_4 (дід позивачки) - на 1/2 ідеальну частину житлового будинку.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 березня 2014 року земельна ділянка площею 0,0631 га, кадастровий номер 46010137200:07:006:0063, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної (спільної сумісної) власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Згідно з договором дарування від 26 червня 2015 року ОСОБА_9 передав безоплатно у власність ОСОБА_5 належну йому 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Того ж дня за договором дарування ОСОБА_5 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 належну йому 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яку прийняла ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н. М. 06 вересня 2022 року.
Таким чином, ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки житлового будинку, загальною площею 102,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласницями зазначеного житлового будинку та мають у власності по 1/4 частці кожна.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_7 (батько відповідачок) та ОСОБА_4 (дід позивачки) права власності на житловий будинок) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_7 та ОСОБА_4 права власності на житловий будинок) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з частиною першою статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до частини другої статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників житлового будинку.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 (провадження № 61-12-143гс18)).
Вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , як первісні набувачі права спільної часткової власності (по 1/2 частці кожний) на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0631 га, кадастровий номер 46010137200:07:006:0063, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), мали право на зазначену земельну ділянку пропорційно до їх часток у праві власності зазначеного жилого будинку.
Оскільки право власності на частку ОСОБА_9 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 ( 1/2 частки), а право ОСОБА_7 - до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( по 1/4 частці), то їх право на земельну ділянку, на якій розташований зазначений будинок, визначається пропорційно їх часткам у будинку.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має право на 1/2 частку спірної земельної ділянки.
У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що до ОСОБА_1 не перейшло право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки, оскільки попередній власник не мав у власності такої частки на час її відчуження, не знайшли свого підтвердження.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 203/3204/17, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України, у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
У постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі
№ 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі
статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах
статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».
Заявниця не належно не обґрунтувала, в чому полягає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, з огляду на неврахування зазначених висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, а лише процитувала їх у касаційній скарзі.
Водночас, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, оскаржуване судове рішення згаданим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду не суперечить.
Узагальнюючи наведене необхідно дійти висновку про те, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, фактично зводяться до незгоди заявниці із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник