№ 463/680/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 463/680/19

провадження № 61-6597св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

відповідач - Концерн «Військторгсервіс»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Концерна «Військторгсервіс» на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року в складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Концерна «Військторгсервіс» про визнання права на користування квартирою.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що10 лютого 1982 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у Львівську окружну майстерню по ремонту мехагрегатів продовольчої служби ПрикВО, яка в подальшому перейменована в ремонтну майстерню техніки продовольчої служби ПрикВО, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. З цього часу він проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

28 вересня 1990 року на підставі спільного рішення РТК і профспілкового комітету Ремонтної майстерні техніки продовольчої служби ПрикВО ОСОБА_1 було надано житлове приміщення площею 18 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 . 14 лютого 1994 року на засіданні профспілкового комітету РМТП ПрикВО для покращення житлових умов ОСОБА_1 вирішено надати додатково суміжну кімнату площею 26,1 кв. м в якості житла.

Наказом Міністерства оборони України від 05 квітня 2007 року № 123 припинено діяльність ДП «Львівська ремонтна майстерня техніки продовольчої служби» та реорганізовано підприємство шляхом приєднання до Концерна «Військторгсервіс», який став правонаступником усіх майнових прав та обов`язків ДП «Львівська ремонтна майстерня техніки продовольчої служби», на баланс якого передано, зокрема, будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , яка в подальшому передана на баланс філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерна «Військторгсервіс». У передавальному акті вказано, що будівля-контора, другий поверх якої використовується як гуртожиток, де проживає чотири сім`ї.

На цей час позивачі займають житло площею 43,9 кв. м згідно з планом частини площі другого поверху будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , що затверджений начальником філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до технічного паспорта на будівлю за вказаною адресою приміщення, які використовують позивачі як житло, позначені номерами: 19 (площа 6,4 кв. м), 20 (площа 11,4 кв. м), 21 (площа 26,1 кв. м) і складають кімнату/квартиру № 6 . Разом із позивачем ОСОБА_1 у спірних приміщеннях проживає його дружина ОСОБА_2 та їхня донька ОСОБА_1 . Всі вони є зареєстрованими у вказаних приміщеннях.

Позивач ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_2 є особами із інвалідністю третьої групи, вносять плату за користування спірними приміщеннями, однак їхнє право на користування приміщеннями не визнається відповідачем, що підтверджується фактом відключення з 01 червня 2009 року будинку АДРЕСА_2 від газо-, електро- та водопостачання, внаслідок чого вони не мають доступу до користування цими послугами.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просили визнати за ними право на користування квартирою АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_4 , загальною площею 43,9 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задоволення позову мотивовано тим, що ОСОБА_1 отримав у користування як житло спірні приміщення, в яких проживає з 1990 року. Після одруження із ОСОБА_2 остання проживає в спірних приміщеннях з чоловіком. Після народження їх спільної дитини ОСОБА_1 вона також проживає разом із батьками. Позивачі є зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_2 . Відкрито користуються спірними приміщеннями, за що сплачують відповідну плату. Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_1 не мають у власності іншого нерухомого майна. Позивач ОСОБА_2 у власності іншого нерухомого майна в місті Львові також не має, має частку в квартирі в смт Поморяни Золочівського району Львівської області. Позивачі використовують спірні приміщення для свого проживання та, не маючи згоди відповідача, не можуть забезпечити собі належних умов для цього без отримання належних комунальних послуг (водо-, газопостачання). Відповідачем не надано належних і допустимих доказів, що позивачі незаконно отримали для проживання спірні приміщення. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу Концерна «Військторгсервіс» залишено без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання. Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 за місцем роботи були надані спірні приміщення для проживання, в яких він разом із членами своєї сім`ї зареєстрований і вже тривалий час проживає, використовуючи приміщення, як житло, позивачі вносять відповідну плату за користування цими приміщеннями та оплачують надані комунальні послуги, а доказів, які б підтверджували незаконне використання ним спірних приміщень, не надано, в колегії суддів не має правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, задовольнивши вимогу позивачів про визнання за ними права на користування спірними приміщеннями квартири.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

19 квітня 2021 року Концерн «Військторгсервіс» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник Концерн «Військторгсервіс» зазначає, що:

- позов подано до Концерна «Військторгсервіс», при цьому до участі у справі судом не залучено Міністерство оборони України, як орган управління майном. Тому оскаржені рішення стосуються прав та інтересів Міністерства оборони України. Майно Концерна «Військторгсервіс» закріплено за ним на праві господарського відання;

- позивачі посилаються на передавальний акт від 29 листопада 2009 року, яким на баланс філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерна «Військторгсервіс» було передано будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на балансі якої він перебуває і до цього часу. Разом із тим, зазначення в передавальному акті, що «будівля контора, другий поверх використовується як гуртожиток, де проживає 4 сім`ї», за адресою: АДРЕСА_2 , не надає правового режиму цій будівлі, як гуртожитку, та не визначає будівлю взагалі, як житлову. Тому у позивачів відсутнє право на проживання у приміщеннях за вказаною адресою, оскільки такі приміщення не належать до житлового фонду;

- позивачі не надали доказів на підтвердження того, чи мало право ДП «Львівська ремонтна майстерня техніки продовольчої служби» та його профспілкові органи приймати рішення про надання ОСОБА_1 приміщень для проживання за зазначеною, чи одержувало це підприємство відповідну попередню згоду на виділення вказаного приміщення для проживання від органу управління майном - Міністерства оборони України;

- приміщення, зайняте позивачами, не є житловим і не є гуртожитком;

- реєстрація місця проживання фізичної особи за адресою нежитлового приміщення є неправомірною.

Короткий зміст відзиву

У травні 2021 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

У відзиві представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- ОСОБА_1 разом із сім`єю вселився у займане житло законно, не займав його самоправно. Позивачі користуються ним відкрито протягом багатьох років, вносять плату за проживання на користь Концерну «Військторгсервіс», постійно дбають про належні житлові умови у квартирі. Іншого житла у позивачів немає. До відключення електроенергії позивачі також належно сплачували відповідні рахунки, оплачують послуги з водопостачання;

- спірне приміщення відповідають категорії «житло»;

- відповідач безпідставно посилається на статтю 58 ЖК УРСР, оскільки ОСОБА_1 разом із дружиною та донькою були законно вселені на підставі спільного рішення органу відповідної організації та її профспілкового комітету, що відповідало нормам статті 53 ЖК УРСР.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року касаційну скаргу Концерна «Військторгсервіс» (в частині підстави касаційного оскарження - неврахування в оскарженому судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 405/344/15-ц) визнано неподаною та повернуто скаржнику.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 8 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 13 липня 2001 року, є особами із інвалідністю третьої групи, що підтверджується копіями пенсійних посвідчень. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є їхньою донькою.

З 10 лютого 1982 року до 15 вересня 2008 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у Львівській окружній майстерні по ремонту мехагрегатів продовольчої служби ПрикВО, в подальшому - філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача.

Наказом міністра оборони України від 05 квітня 2007 року № 123 припинено діяльність Львівської ремонтної майстерні техніки продовольчої служби, реорганізовано її шляхом приєднання до концерна «Військторгсервіс».

На баланс концерну було передано, в тому числі, приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідними передавальними актами.

Відповідно до виписки з протоколу засідання від 28 вересня 1990 року № 8 спільного засідання РТК і профкому РМТПС ПрикВО встановлено, що ОСОБА_1 надано в житлово-адміністративній будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , житлову площу 18 кв. м.

14 лютого 1994 року на засіданні профспілкового комітету РМТП ПрикВО для покращення житлових умов ОСОБА_1 вирішено надати додатково суміжну кімнату площею 26,1 кв. м у якості житла, що підтверджується випискою з протоколу.

На цей час позивачі займають загальну площу 43,9 кв. м згідно з планом частини площі другого поверху будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , що затверджений начальником філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до технічного паспорта на будівлю за вказаною адресою, приміщення, які використовують позивачі як житло, позначені номерами: 19 (площа 6,4 кв. м), 20 (площа 11,4 кв. м), 21 (площа 26,1 кв. м).

Позивачі зареєстровані у встановленому законом порядку у спірних приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема: ОСОБА_1 - з 04 жовтня 1990 року, ОСОБА_2 - з 28 лютого 2002 року, а їхня донька ОСОБА_1 - з 03 серпня 2005 року, що підтверджується копією будинкової книги та їхніми паспортами.

ОСОБА_1 здійснював оплату за користування спірними приміщеннями та наданими комунальними послугами, що підтверджується відповідними копіями квитанцій.

Згідно інформаційних довідок від 17 жовтня 2019 року № 185068041 та № 185069813 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у власності ОСОБА_1 і ОСОБА_1 відсутнє нерухоме майно.

Відповідно до інформаційної довідки від 17 жовтня 2019 року № 185068896 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_5 , загальна площа квартири 56,7 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Щодо посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У справі, що переглядається позивачі звернулися з позовом про визнання права на користування квартирою. Встановлені фактичні обставини: з 10 лютого 1982 року до 15 вересня 2008 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у Львівській окружній майстерні по ремонту мехагрегатів продовольчої служби ПрикВО, в подальшому - філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс»; Заяць В. В. надано в житлово-адміністративній будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , житлову площу 18 кв. м., а також суміжну кімнату площею 26,1 кв. м у якості житла; позивачі займають загальну площу 43,9 кв. м; позивачі зареєстровані у встановленому законом порядку у спірних приміщеннях; ОСОБА_1 здійснював оплату за користування спірними приміщеннями та наданими комунальними послугами; у власності ОСОБА_1 і ОСОБА_1 відсутнє нерухоме майно.

У справі № 910/12224/17 (постанова Верховного Суду від 22 січня 2019 року) прокуратура міста Києва звернулася із позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення міськради від 23 лютого 2017 року № 946/1950. Встановлені фактичні обставини: рішенням міськради від 23 червня 2011 року № 276/5663 передано до сфери управління прокуратури міста Києва нежилий будинок АДРЕСА_6 загальною площею 1 338,1 кв. м. Рішенням міськради від 10 листопада 2011 року № 619/6855 передано до сфери управління прокуратури нежилі будинки та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва. Рішенням міськради від 26 квітня 2012 року № 497/7834 передано до сфери управління прокуратури Дніпровського району міста Києва нежитлові приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва загальною площею 1 008,4 кв. м у нежитловому будинку на АДРЕСА_7 . Рішенням міськради від 02 жовтня 2013 року № 62/9650 передано до сфери управління прокуратури нежилі приміщення загальною площею 525,7 кв. м на другому поверсі у будинку АДРЕСА_8 . Рішенням міськради від 02 жовтня 2013 року № 60/9648 передано до сфери управління прокуратури нежиле приміщення загальною площею 269,7 кв. м у будинку АДРЕСА_9 для розміщення Прокуратури Голосіївського району міста Києва. У подальшому рішенням міськради від 23 лютого 2017 року № 946/1950 визнано такими, що втратили чинність з 01 березня 2017 року, рішення міськради, зокрема від 23 червня 2011 року № 276/5663; від 10 листопада 2011 року № 619/6855; від 02 жовтня 2013 року № 62/9650; від 26 квітня 2012 року № 497/7834; від 02 жовтня 2013 року № 60/9648. Пунктом 2 оскаржуваного рішення встановлено, що приміщення, зазначені у додатку 2 до цього рішення, які належать територіальній громаді міста Києва і які були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями міськради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 01 березня 2017 року, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку. Пунктом 3 цього рішення нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у додатку 2 до цього рішення, закріплено за КП «Київжитлоспецексплуатація». Позов мотивований тим, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Оскільки рішення є ненормативним актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання. Крім цього, прокуратура стверджувала, що спірним рішенням відповідач незаконно, всупереч вимогам статті 19 Конституції України, фактично скасував власні рішення, незважаючи на те, що у позивача виникло право оперативного управління на нерухоме майно, а також на те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією права оперативного управління майном, зокрема, користування ним.

У справі № 598/175/15-ц (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року) ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міносвіти, Вишнівецької ради, Збаразького БТІ, Вишнівецького ліцея, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Вишнівецької ради про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, свідоцтво про право власності та державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління Професійно-технічного училища № 5 смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області (далі - ПТУ № 5) на спірні підвальні приміщення, а також скасувати державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ № 5 на спірні підвальні приміщення. Фактичні обставини: з 16 грудня 2003 року ОСОБА_3 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_10 , право власності на яку набуто в порядку приватизації відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII). Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок на майдані АДРЕСА_11 , виготовленого станом на 29 грудня 2010 року, вказана будівля має підвал площею 219,2 кв. м. Згідно з відомостями Збаразького БТІ від 06 жовтня 2016 року у житловому будинку АДРЕСА_11 , крім підвального приміщення, яке перебуває у власності держави в особі Міносвіти, знаходяться інші підвальні приміщення, але інформація про те, кому належать (перебувають у користуванні) ці приміщення, відсутня. Спірне підвальне приміщення перебуває на балансі ПТУ № 5. Рішенням виконкому Вишнівецької ради від 23 грудня 2011 року № 142 оформлено право власності на підвальне приміщення (літ. «Пд»), в яке входять приміщення: І площею 2,5 кв. м, літ. «П» площею 49,1 кв. м., ХІ площею 12,4 кв. м, ХІІ площею 9,3 кв. м, ХІІІ площею 2,5 кв. м, загальною площею 75,8 кв. м та яке знаходиться на майдані АДРЕСА_11 , за державою Україною в особі Міносвіти. Рішенням виконкому Вишнівецької ради від 30 березня 2016 року № 23 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по майдану АДРЕСА_11 за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» вирішено пункт 1 рішення виконкому від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по майдану Шевченка, 35 за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» викласти в такій редакції: «Оформити право власності на цокольне приміщення, яке знаходиться по майдану АДРЕСА_11 , за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України і перебуває на балансі та в оперативному управлінні ДНЗ «Вишнівецький професійний ліцей». Позов мотивований тим, що винесенням оспорюваного рішення про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, видачею оспорюваного свідоцтва про право власності та реєстрацією речового права на вказані підвальні приміщення за державою в особі Міносвіти порушено його права володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, оскільки підвальні приміщення є власністю співвласників багатоквартирного будинку, тому що є допоміжними приміщеннями.

Висновки Верховного Суду у справі № 910/12224/17 стосуються того, що у прокуратури право оперативного управління щодо спірних приміщень, які є об`єктом комунальної власності, не виникло і не могло виникнути (незалежно від того чи було воно зареєстровано, чи ні), у справі № 598/175/15-ц - стосуються того, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проєктування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним.

Втім, у зазначених справах не є тотожними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також є різним матеріально-правове регулювання спірних відносин зі справою, що переглядається.

Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду: від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається.

Тому касаційне провадження зпідстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки Верховний Суд зробив висновок про закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, також підлягає закриттю.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Щодо посилання на пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України

У касаційній скарзі Концерн «Військторгсервіс» із посиланням на пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України також вказує про те, що оскаржені рішення стосуються прав та інтересів Міністерства оборони України.

Згідно пункту 1) частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскарженими судовими рішеннями вирішено питання про права і обов`язки Міністерства оборони України, оскільки останнє судові рішення не оскаржувало, тобто не ініціювало касаційний перегляд судових рішень з підстав того, що ними вирішено питання про його права в обов`язки, у зв`язку з чим у суду касаційної інстанції немає підстав ревізувати ухвалені у справі рішення під таким кутом за касаційною скаргою іншої особи, зокрема, Концерна «Військторгсервіс», яка не має процесуального статусу представника Міністерства оборони України. Тому означені посилання відповідача у справі є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду: від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу у частині посилання на пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 396 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 463/680/19 за касаційною скаргою Концерна «Військторгсервіс» на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, а також з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційну скаргу Концерна «Військторгсервіс» залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук