ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 463/756/23

провадження № 61-13999св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2024 року у складі судді Нора Н. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року, укладеного між ним та кредитною спілкою «Либідь», в особі Львівської філії, до нього, як до нового кредитора, перейшло право вимоги за кредитним договором

№ 22/2008 ЛФ від 04 квітня 2008 року, укладеним між КС «Либідь», в особі Львівської філії, та ОСОБА_2 (позичальником).

3. Зазначав, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області

від 12 лютого 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором про надання кредиту № 22/2008ЛФ від 04 квітня 2008 року на суму 45 972,25 грн, з яких: 12 500,00 грн - тіло кредиту; 20 972,25 грн - проценти за користування кредитом; 12 500,00 грн - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

4. Зазначене рішення суду звернуто до примусового виконання і органами Державної виконавчої служби відкрито виконавчі провадження: ВП НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_2 ; ВП № НОМЕР_2 щодо боржника ОСОБА_4 ; ВП № НОМЕР_3 щодо боржника ОСОБА_3 . Однак відповідачі ухиляються від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

5. Посилався на те, що умовами кредитного договору (пункт 4.3) передбачено, що в разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати, наведеної у пункті 5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що за своєю правовою природою є неустойкою.

6. Враховуючи, що згідно з пунктом 9.1 кредитного договору строк дії договору діє до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, зазначав, що неустойка може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, починаючи з першого дня прострочення й доти, поки зобов`язання не буде виконане.

7. Крім того, посилався на завдання йому моральної шкоди, оскільки він є особою з інвалідністю другої групи, потребує оперативного лікування, однак з жовтня місяця 2014 року не має доступу до свого майна (грошових коштів), не може ним вільно розпоряджатись. Грошові кошти, які він довгий час заощаджував та накопичував для проведення операції, стали недоступними внаслідок протиправних дій відповідачів щодо неповернення його грошових коштів.

8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за лютий місяць 2022 року у розмірі 10 500,00 грн та моральну шкоду в розмірі 977 531,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня

2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки строк дії кредитного договору №22/2008ЛФ від 04 квітня 2008 року закінчився 04 квітня 2010 року, судовим рішенням, яке набрало законної сили, з відповідачів на користь позивача вже було стягнуто розмір заборгованості за договором, відсутні правові підстави для стягнення передбаченої пунктом 4.3 договору пені (додаткових процентів) за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за лютий 2022 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2024 року залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (04 квітня 2010 року). Крім того, з огляду на те, що позивач безпосередньо не надавав відповідачам кредит, а набув таке право згідно з договором про відступлення права вимоги, розуміючи, що діє в такому випадку на власний ризик, тому неповернення йому відповідачами кредитних коштів, навіть після ухвалення судового рішення про їх стягнення, саме по собі не свідчить про спричинення йому такими діями моральної шкоди.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі № 722/594/22, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінкита встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Зазначає, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно з пунктом 9.1 кредитного договору він діє до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Вимог про дострокове розірвання договору він не заявляв, а тому кредитний договір не було розірвано.

16. Посилається на те, що набрання законної сили рішенням суду про присудження коштів не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання якого зобов`язаний боржник. Період, за який нараховується пеня, не обмежується.

17. Суди попередніх інстанцій не врахували, що положення пункту 4.3 кредитного договору є мірою відповідальності за порушення зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).

18. Вважає, що мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень не містять обґрунтувань відхилення поданих ним доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди.

19. Крім того, посилається на помилковий розгляд судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/756/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

21. 11 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. 04 квітня 2008 року між КС «Либідь», в особі Львівської філії, та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №22/2008ЛФ, за умовами якого позичальнику надано кредит на суму 20 000,00 грн на строк до 04 квітня 2010 року зі сплатою за користування кредитними коштами 0,13699 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування.

23. Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору, в разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати, наведеної в пункті 5.1 цього договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

24. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачений графік погашення кредиту та процентів за користування ним.

25. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

04 квітня 2008 року між КС «Либідь», в особі Львівської філії, та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки №22/2008ЛФ/1 та №22/2008ЛФ/2, за умовами яких поручителі зобов`язались відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору. У разі невиконання позичальником зобов`язань за договором, позичальник та поручителі відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники.

26. Згідно з договором про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року, до ОСОБА_1 перейшло право вимоги до боржників за згаданим вище кредитним договором.

27. Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав (12 500,00 грн тіла кредиту та 11 453,53 грн процентів), а також ті, які в подальшому будуть виникати на підставі основного договору.

28. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008ЛФ про надання кредиту від 04 квітня

2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972,25 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором №22/2008ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972,25 грн.

29. Виконавчі листи, видані на виконання зазначеного судового рішення, перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби. Судове рішення відповідачами не виконано.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

31. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

35. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

36. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

37. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

38. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

39. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

40. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

41. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

42. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

43. Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з невиконанням відповідачами своїх зобов`язань за договором кредиту №22/2008ЛФ від 04 квітня 2008 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня

2014 року у справі № 463/3808/14-ц, яке набрало законної сили, було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 972,25 грн.

45. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що відповідачами не виконується рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим, на підставі статей 549 551 624 ЦК України, він просив стягнути передбачену пунктом 4.3 договору кредиту пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами пункту 4.3 договору кредиту передбачено право кредитора на нарахування додаткових процентів за користування коштами у розмірі 3 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування кредитом. Сторонами погоджено, що зазначені проценти підлягають нарахуванню у разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати, наведеної в пункті 5.1 договору.

47. Разом з тим, у пункті 5.1 договору передбачений строк погашення кредиту до 04 квітня 2010 року, а у пункті 2.1 договору встановлений строк дії договору до 04 квітня 2010 року.

48. Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про відсутність підстав для стягнення грошових коштів після закінчення строку дії договору.

49. Верховний Суд неодноразово зауважував, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16, постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 754/5040/16-ц, від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22, від 09 вересня 2024 року у справі

№ 463/2517/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 760/4790/23,).

50. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

51. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

52. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника суми заборгованості фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

53. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 28 серпня 2024 року у справі № 459/3267/21, від 04 вересня 2024 року у справі № 755/3687/15-ц

54. Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц.

55. Позовних вимог про стягнення грошових сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, ОСОБА_1 у межах справи, яка переглядається в касаційному порядку, не заявляв. Більш того, у позовній заяві наголошував, що визначена пунктом 4.3 договору сума є саме неустойкою (пенею) та підлягає стягненню з огляду на те, що кредитні правовідносини між сторонами не припинилися, договір не розірвано, грошове зобов`язання не виконано.

56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

57. Колегія суддів зауважує, що передбачена пунктом 2.1 та 9.1 умова щодо дії договору до повного виконання зобов`язань, з урахуванням конкретно визначеного строку кредитування (до 04 квітня 2010 року) та реалізації позивачем у 2014 році свого права на стягнення усієї наявної заборгованості за кредитним договором у судовому порядку, не свідчить про наявність підстав для безстрокового нарахування кредитором пені за таким договором. З моменту спливу строку кредитування регулятивні відносини між кредитором і позичальником трансформуються в охоронні, зокрема, за нормою частини другої статті 625 ЦК України.

58. В частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх необґрунтованості.

59. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зауважувала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

60. Встановивши, що позивач не надавав відповідачам кредитні кошти безпосередньо, а набув права кредитора на підставі цивільно-правового договору та уже за простроченим зобов`язанням, розуміючи ризики неповернення таких сум, а також відсутності доказів спричинення негативних наслідків немайнового характеру, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для висновку про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок прострочення відповідачами повернення суми заборгованості за договором кредиту, укладеним між КС «Либідь» та ОСОБА_2 .

61. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

62. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

63. Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

64. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у справі обставин та наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

65. Доводи касаційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів не вважає такими, що вплинули на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та не призвели до порушення права позивача на доступ до правосуддя.

66. В аспекті дотримання завдань цивільного судочинства та його принципів колегія суддів звертає увагу на те, що позивач під час усього розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не заперечував проти визначеного судом порядку розгляду цієї справи. Більш того, подав заяву про розгляд справи без його участі та не з`являвся у жодне з п`яти судових засідань, які були проведені в суді першої інстанції з викликом сторін, не подавав жодних заяв чи клопотань під час їх проведення. Водночас, позивач скористався своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та згідно з доводами його апеляційної скарги не вважав розгляд справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного провадження таким порушенням, яке вплинуло на законність чи обґрунтованість судового рішення.

67. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

68. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

69. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

71. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400 403 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович