Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 463/7631/19
провадження № 61-293св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про виділення Ѕ ідеальної частки у спільній сумісній власності, визнання права власності на Ѕ ідеальну частку в квартирі, припинення права спільної сумісної власності на це майно та залишення іншої Ѕ ідеальної частки у квартирі у власності відповідача.
Позов мотивовано тим, що з 19 липня 2003 року ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 04 вересня 2012 року. Під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя придбало квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 73,9 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Вона зверталася в суд з позовом про поділ майна подружжя, а саме спірної квартири, і рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2016 року, вказана квартира визнана об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Рішення суду в цій частині набрало законної сили. Незважаючи на це, вона позбавлена можливості зареєструвати своє право власності через відсутність виділених часток у квартирі. Крім того, рішенням суду визнано право спільної сумісної власності подружжя, що в свою чергу, без визначення її ідеальної частки, виключає можливість реєстрацію за нею права власності на Ѕ частку квартири. Маючи намір зареєструвати своє право власності, вона звернулася з відповідною заявою до реєстратора, однак отримала відмову у реєстрації права власності через те, що з поданих документів, а саме з рішення Апеляційного суду Львівської області, неможливо встановити набуття речових прав на нерухоме майно, а саме на Ѕ ідеальну частку в квартирі.
ОСОБА_1 просила виділити їй Ѕ ідеальну частку в квартирі, визнавши за нею право власності на таку, після чого припинити право спільної сумісної власності на це майно, залишивши іншу частку у власності відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 07 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права і відповідач не є особою, яка порушила права позивача, зокрема, право зареєструвати своє право власності.
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визначено, що частка ОСОБА_1 у майні - квартирі
АДРЕСА_1 , становить Ѕ ідеальну частку від усієї квартири.
Визнано право власності ОСОБА_1 на Ѕ ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , залишивши
Ѕ ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 500,00 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки вимог про поділ майна (квартири) на підставі положень статті 372 ЦК України позивачка не заявляла, а тому єдиний спосіб захисту порушеного права власності ОСОБА_1 є визначення її частки у майні - Ѕ ідеальної частки квартири
АДРЕСА_1 , а відтак і припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на цю квартиру, залишивши іншу Ѕ ідеальну частку цієї квартири у власності ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 грудня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Личаківського районного суду міста Львова від
07 червня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано наявність іншої судової справи № 463/6557/13 між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих же самих підстав. Апеляційний суд вийшов за межі заявлених вимог. ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі. Позивачкою пропущено строк позовної давності.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Личаківського районного суду м. Львова.
Зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 02 грудня
2021 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 в розмірі 2 500,00 грн, а в іншій частині - зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
29 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, встановлено, що 19 липня 2003 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який розірвано 04 вересня 2012 року.
Після розірвання шлюбу, позивач звернулася до відповідача з відповідним позовом про поділ майна подружжя, зокрема, квартири АДРЕСА_1 . Просила поділити квартиру у спосіб передачі її в приватну власність ОСОБА_2 , стягнувши з нього на її користь компенсацію Ѕ частини вартості квартири у розмірі 660 444,50 грн (справа № 463/6557/13). В межах цієї справи ОСОБА_2 подав зустрічний позов та просив ухвалити рішення, яким квартиру
АДРЕСА_1 визнати його особистою приватною власністю.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2016 року, первісний позов задоволено. В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передано в особисту приватну власність
ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію Ѕ частини вартості квартири АДРЕСА_1 , у розмірі 660 444,50 грн. Вирішено питання судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання спірної квартири його особистою приватною власністю відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації Ѕ частини квартири та передачу в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири
АДРЕСА_1 ; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації Ѕ частини вартості квартири АДРЕСА_1 у розмірі 660 444,50 грн; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4
229,40 грн судового збору скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Також скасовано додаткове рішення від
31 березня 2016 року та вирішено питання судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року, рішення апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року та рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2016 року в його незміненій рішенням апеляційного суду частині, залишено без змін.
Вказаними судовими рішення встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
На підставі вказаних рішень, позивач мала намір зареєструвати своє право власності, однак рішенням державного реєстратора № 42018338 від 12 липня 2018 року, їй відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень з тих підстав, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Факт того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , встановлено судовими рішеннями у справі № 463/6557/13, а відтак згідно правил частини четвертої статті 82 ЦПК України вказане не підлягає доказуванню.
Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Установивши, що позивачка фактично просила здійснити підтвердження розміру її частки у праві спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру, оскільки такий не визнається відповідачем, який вважає що квартира в цілому є його власністю, апеляційний суд зробив правильний висновок про можливість часткового задоволення цієї позовної вимоги, а саме, у спосіб визначення, а не виділу, частки у квартирі, і такий спосіб, з огляду на положення статті 16 ЦК України, за обставин цієї цивільної справи є належним та ефективним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання та дію постанови Львівського апеляційного суду
від 02 грудня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов