Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 463/844/13-ц
провадження № 61-16862св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Лариса Григорівна,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслана Василівна,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року, ухвалене під головуванням судді Нор Н.В., та на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року , ухвалену у складі колегії суддів Шеремети Н.О., Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Лариса Григорівна, про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , посвідченого 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г ( том 1, а.с.1-3).
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Лариса Григорівна, про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 572 ( том 2, а.с.2-4).
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту та договору дарування були об`єднані в одне провадження ( том 1, а.с.66).
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслана Василівна, про визнання недійсною довіреності, виданої ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , посвідченої 20.01.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за №46; про визнання недійсною довіреності, виданої ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , посвідченої 29.06.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за №424; про визнання недійсним усного договору доручення, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 20.01.2011 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на депозитному рахунку ОСОБА_5 , про визнання недійсним усного договору доручення, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 29.06.2010 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на рахунках ОСОБА_5 ( том 1, а.с.68-70).
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів доручень та довіреностей були об`єднані з її позовними вимогами про визнання недійсними заповіту та договору ( том 1, а.с.150).
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що Позивач ОСОБА_1 являється донькою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі права власності батькові позивачки ОСОБА_5 належала квартира за адресою АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 проживав до своєї смерті у м. Львів, а брат ОСОБА_1 - ОСОБА_6 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 проживали в сусідній від батька позивача квартирі АДРЕСА_1 .
Батько позивачки був важко хворим, переніс два інсульти, мав численні діагнози, був паралізований, самостійно не пересувався, практично не розмовляв, нікого не впізнавав, у нього були розлади психіки, галюцинації, він не сприймав адекватно реальності, а тому він був фактично недієздатним та не міг приймати адекватних рішень щодо розпорядження своїм майном.
Після смерті брата, ОСОБА_6 , за батьком позивача доглядала дружина брата, ОСОБА_3 , яка шляхом обману змусила батька оформити довіреність на отримання пенсії, усне доручення на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на рахунках ОСОБА_5 , а також скласти на її ім`я заповіт, а в подальшому, договір дарування вказаної квартири.
Позивачка вважає, що усні договори доручення, довіреності, заповіт, договір дарування квартири, складені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 слід визнати недійсними з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 в момент складання довіреностей, доручень, заповіту та договору дарування не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Окрім того, оспорюваний заповіт підлягає визнанню недійсним і з підстав, передбачених ч. 2 ст.1257 ЦК України, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
З урахуванням об`єднаних позовних вимог та уточнень до них, позивач остаточно просила суд:
- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , посвідчений 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г.;
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 572;
- визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , посвідчену 20 січня 2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №46;
- визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , посвідчену 29 червня 2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №424;
- визнати недійсним усний договір доручення, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 20 січня 2011 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на депозитному рахунку ОСОБА_5 ,
- визнати недійсним усний договір доручення, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 29 червня 2010 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на рахунках ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено ( том 3, а.с.68; том 4, а.с.41-50).
Судові рішення мотивовано тим, що твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_5 під час складання оспорюваних нею правочинів хворів психічним захворюванням, а саме, «деменцією», є лише її припущенням, оскільки такі твердження не підтверджені ні медичною документацією, ні висновками експертів, а тому факт нерозуміння значення своїх дій та невміння керувати ними ОСОБА_5 під час укладання спірних правочинів позивачем не доведено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10 вересня 2019 року представником ОСОБА_2 , діючим в інтересах ОСОБА_7 , засобами поштового зв`язку було подано касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і витребувано із Личаківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи №463/844/13-ц.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було взято до уваги те, що в матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_5 на момент укладення оспорюваних документів не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, відповідач по справі використала безпомічність ОСОБА_5 та здійснила переоформлення майна останнього на себе шахрайським шляхом.
При проведенні експертизи експертом були враховані не всі докази, а ті які були враховані самі по собі були надуманими та нормативно не підтвердженими. Зокрема, експерт не врахував наявність психіатричного діагнозу ОСОБА_5 F 06.8 та його неспроможність самостійно задовольнити свої життєві потреби через паралізованість, що встановлено МСЕК.
Експертом було помилково взято до уваги довідку клінічного госпіталю ДПС України від 31 серпня 2012 року, яка не була зареєстрована у діловодстві госпіталю, підстав її видачі не було.
Окрім того, судами не було надано оцінку тому факту, що паралізований ОСОБА_5 з тяжкими порушеннями мови, пам`яті та ходи та залежний від сторонніх осіб, сам звернутись до нотаріуса не міг, а за нього це зробила відповідач в своїх інтересах.
Нотаріус мала витребувати довідку від психіатра, що ОСОБА_5 на момент вчинення правочинів був у ясному розумі та міг керувати своїми діями, чого не було зроблено.
Також у самому заповіті існують суперечності, у вступній частині заповіту нотаріус вказує, що ОСОБА_5 не може сам вголос прочитати заповіт та підписати його, а наприкінці заповіту вказує, що заповіт повністю прочитано уголос заповідачем до його підписання. Також в такому стані здоров`я, ОСОБА_5 самостійно прочитав та підписав договір дарування.
Доводи інших у часників справи
Учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 29 червня 2010 року ОСОБА_5 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №424, якою уповноважив ОСОБА_3 отримувати належну йому пенсію з усіма додатками до неї у відділенні №6319/06 ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Львова у сумі згідно нарахувань, котрі знаходяться на рахунку, відкритому на його ім`я, в отриманні грошових коштів за нього розписуватись ( том 1, а.с.72).
20 січня 2011 року, ОСОБА_5 видав довіреність, посвідчену 20 січня 2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №46, якою уповноважив ОСОБА_3 , бути його представником у відділенні №6319/06 ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Львова з питання користування (зняття з рахунку) належних йому грошових коштів з відсотками до суми вкладів, які знаходяться на депозитному рахунку, відкритому на його ім`я, отримувати на його ім`я грошові кошти, в отриманні грошей за нього розписуватися ( том 1, а.с.71).
20 серпня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г. за яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на випадок смерті буде йому належати і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_3 .
01 жовтня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 572, за умовами якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 ( том 1, а.с.14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
Згідно з висновком посмертної судово - психіатричної експертизи від 21 серпня 2015 року №630, проведеної експертами Львівської обласної державної клінічно - психіатричної лікарні, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в момент видачі довіреностей від свого імені на ім`я ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 29 червня 2010 року та 20 січня 2011 року хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Встановити, чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання заповіту 20 серпня 2012 року та в момент укладення договору дарування квартири, укладеного 01 жовтня 2012 року, не представляється можливим (том 3, а.с.129-132).
Згідно з висновком додаткової комісійної посмертної судово - психіатричної експертизи від 02 червня 2017 року №21, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в момент складання заповіту, 20 серпня 2012 року виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок дисциркуляторної, атеросклеротичної енцефалопатії, церебрального атеросклерозу, ішемічних інсультів у 2006, 2010 рр.) у вигляді психоорганічного синдрому, що не досягав ступеню деменції, тому міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за своїм психічним станом 01 жовтня 2012 року в момент укладання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (том 4, а.с.83-94).
Зокрема, у висновку зазначено, що « ОСОБА_5 за життя не перебував на обліку у лікарів - наркологів та психіатрів, за психіатричною допомогою не звертався, стаціонарно чи амбулаторно в психо - наркологічних медичних закладах не лікувався. Відомо, що ОСОБА_5 багато років хворів на церебро - васкулярну хворобу, дисциркуляторну та атеросклеротичну енцефалопатію, які ускладнились інсультами у 2006 та 2010 роках. З цими діагнозами підекспертний постійно спостерігався лікарями, багаторазово лікувався стаціонарно. Скаржився на головний біль, запаморочення, головокружіння, порушення пам`яті, мови внаслідок моторної афазії, обмеження рухових функцій через правосторонній геміпарез, слабкість. За періоди 2006р - 27 квітня 2012 р. лікарі зазначали в історіях хвороби, що ОСОБА_5 бував емоційно лабільним, виявляв порушення пам`яті, контакт з ним був утруднений через елементи моторної афазії, на питання відповідав із затримкою, був астенізованим, адекватним, у ясній свідомості, орієнтованим. Його скарги на опис психо - неврологічного статусу відображають ознаки органічних психічних розладів з порушенням емоцій, пам`яті, мислення і цілком відповідають вищезазначеній патології та встановленим діагнозом. Однак не досягають ступеню деменції.
В експертному висновку зазначено, що результати вищенаведеного аналізу матеріалів цивільної справи, медичної документації, співставлення отриманих даних з діагностичними стандартами та діючою в Україні міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10), свідчать про те, що ОСОБА_5 , в момент здійснення правочинів 20 серпня 2012 року та 01 жовтня 2012 року виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок дисциркуляторної, атеросклеротичної енцефалопатії, церебрального атеросклерозу, ішемічних інсультів у 2006, 2010 роках) у вигляді психоорганічного синдрому, що не досягав ступеню деменції, і за своїм психічним станом ОСОБА_5 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання 20 серпня 2012 року та договору дарування квартири 01 жовтня 2012 року.
Судом апеляційної інстанції задоволено клопотання ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_8 про виклик та допит у судовому засіданні експертів Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, членів комісії, які проводили судово - психіатричну експертизу ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_1 не погодилася з таким висновком, заперечувала його, категорично стверджувала, що висновок експертизи є неправильним, таким, що суперечить наявним у справі доказам, які підтверджують те, що в момент укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Експерт, член комісії Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, яка проводила посмертну судово - психіатричну експертизу ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , в судовому засіданні заперечила те, що ОСОБА_5 страждав на судинну деменцію, яка є тяжким незворотнім психічним захворюванням, ствердила, що як вбачається з долученої до матеріалів справи медичної документації лікарем - психіатром він не оглядався, а лише психіатрична комісія може встановити цей діагноз, маючи беззаперечні докази такого захворювання, а відтак встановлення діагнозу «деменція» без огляду лікаря - психіатра свідчить про порушення вимог закону. Якщо у хворого є розлади психіки і лікуючий лікар чи лікар, який спостерігає за хворим, це бачить, то обов`язково призначає консультацію лікаря - психіатра. Оскільки в історії хвороби ОСОБА_5 про це не зазначено, то за станом здоров`я не було необхідності у призначенні консультації лікаря - психіатра. В медичній картці відсутні записи щодо наявності психічних розладів в ОСОБА_5 , лікарем - психіатром він не оглядався. Експертами під час проведення експертизи проаналізовано, що ОСОБА_5 був орієнтований, адекватним, не було глибокого порушення пам`яті, його висловлювання зі збереженням критики, що свідчить про відсутність деменції, контакт був утруднений через моторну афазію (повна або часткова втрата мови). Внаслідок паралічу він не міг виконувати всі рухові функції, і це не є наслідком психічного захворювання. Експерт ствердила, що у ОСОБА_5 була моторна афазія, яка є неврологічним, а не психічним захворюванням. Аналізуючи долучені до матеріалів справи докази, медичну документацію, які були предметом експертного дослідження, експерти дійшли висновку про відсутність доказів на підтвердження у ОСОБА_5 такого захворювання, як «деменція», глибоких психічних розладів, відсутність у нього ознак психічних уражень після перенесених інсультів, розвитку судинної деменції після перенесених двох інсультів, і помер ОСОБА_5 не внаслідок психічних розладів. Експерт пояснила, що, як вбачається з акту огляду МСЕК до довідки ЛВА -1 №322663, ОСОБА_5 у зв`язку із захворюванням потребує стороннього догляду, а не нагляду, що також свідчить про відсутність в ОСОБА_5 психічного захворювання, оскільки особи з психічним захворюванням потребують нагляду, і це обов`язково зазначається у висновку ЛКК і в акті огляду.
Експерт ОСОБА_9 в судовому засіданні категорично заперечила те, що ОСОБА_5 в момент складання оспорюваних правочинів хворів таким психічним захворюванням, як «деменція», внаслідок якого не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Належних та допустимих доказів на спростування висновків посмертної судово - психіатричної експертизи від 21 серпня 2015 року №630, посмертної комісійної судово - психіатричної експертизи від 02 червня 2017 року №21 , пояснень експерта, члена комісії, ОСОБА_9 , позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, судам не надала.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, висновок якого доповнив суд апеляційної інстанції, виходив з того, що твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_5 під час складання оспорюваних нею правочинів хворів психічним захворюванням, а саме, «деменцією», є лише її припущенням, оскільки такі твердження не підтверджені ні медичною документацією, ні висновками експертів, а тому факт нерозуміння значення своїх дій та невміння керувати ними ОСОБА_5 під час укладання спірних правочинів позивачем не доведено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частинами першої, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди він (або інша особа) не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Обов`язковість вимог статті 145 ЦПК України 2004 року щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України .
Крім того, статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, а саме, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину робиться, насамперед, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
До аналогічної правової позиція дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2019 року у справі № 183/6027/14.
Встановивши зазначені обставини, дослідивши всі зібрані докази у їх сукупності та виходячи з презумпції психічного здоров`я фізичної особи, а також враховуючи висновки посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 серпня 2015 року № 630, висновки посмертної судово-психіатричної комісійної експертизи від 02 червня 2017 року № 21, а також роз`яснення комісійної експертизи експерта, члена комісії Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, яка проводила посмертну судово - психіатричну експертизу ОСОБА_9 , що підтверджують те, що ОСОБА_5 в момент складання оспорюваних правочинів не хворів таким психічним захворюванням, як «деменція», суди дійшли правильного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки позивач не довела те, що ОСОБА_5 під час укладення спірних правочинів не усвідомлював значення своїх дій та або не міг керувати ними.
Таким чином, судами було встановлено, що волевиявлення ОСОБА_5 на момент складання та посвідчення оспорюваних правочинів було вільним і відповідало його внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину відповідно до положень статей 203 215 ЦК України.
Доводи касаційної скарги відносно того, що судами не було взято до уваги те, що в матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_5 на момент укладення оспорюваних документів не міг розуміти значення свої дій та керувати ними, а відповідач по справі використала безпомічність ОСОБА_5 та здійснила переоформлення майна останнього на себе шахрайським шляхом не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, оскільки під час розгляду справи було встановлено те, що ОСОБА_5 в момент вчинення оспорюваних правочинів розумів значення своїх дій та міг ним керувати.
Доводи касаційної скарги відносно того, що при проведенні експертизи не всі докази експертом були враховані, зокрема, експерт не врахував наявність психіатричного діагнозу ОСОБА_5 F 06.8 та його неспроможність самостійно задовольнити свої життєві потреби через паралізованість, що встановлено МСЕК, а також експертом було помилково взято до уваги довідку клінічного госпіталю ДПС України від 31 серпня 2012 року, не заслуговують на увагу, оскільки експертизи проводились з урахуванням наданих матеріалів справи, медичних документів, а судом не було встановлено те, що експертиза була проведена лише на підставі однієї довідки від 31 серпня 2012 року.
Також зводяться до переоцінки та ґрунтуються на припущеннях доводи касаційної скарги відносно того, що паралізований ОСОБА_5 з тяжкими порушеннями мови, пам`яті та ходи та залежний від сторонніх осіб, сам звернутись до нотаріуса не міг, а за нього це зробила відповідач в своїх інтересах.
Доводи касаційної скарги відносно того, що нотаріус мала витребувати довідку від психіатра, що ОСОБА_5 на момент вчинення правочинів був у ясному розумі та міг керувати своїми діями, чого не було зроблено не заслуговують на увагу, оскільки такий обов`язок нотаріуса передбачено лише у разі наявності сумнівів у нотаріуса щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.
Доводи касаційної скарги про наявність суперечностей у заповіті яке полягає у зазначенні у вступній частині заповіту, що ОСОБА_5 не міг сам вголос прочитати заповіт та підписати його, а наприкінці зазначено, що заповіт повністю прочитано уголос заповідачем до його підписання не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з відповідними позовами, як на підставу визнання недійсними вказаних правочинів, позивач посилалась на ст. 225 ЦК України, тобто укладення таких правочинів з підстав дефекту волі.
Позов про визнання недійсними вищевказаних правочинів, зокрема і заповіту, з підстав дефекту його форми, тобто невідповідності ст. 207 ЦК України (вимог до письмової форми) позивач не заявляла.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції, як суд права, не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків рішення суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
В. М. Сімоненко
С. П. Штелик