Постанова

Іменем України

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 463/9055/19-ц

провадження № 61-7191св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

третя особа - голова первинної профспілкової організації Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Держко Ігор Зеновійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня

2020 року у складі судді Гриновця М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів:

Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, третя особа - голова первинної профспілкової організації Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Держко Ігор Зеновійович, про визнання незаконним

і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 07 вересня 2009 року він працював

у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького на різних посадах. Наказом відповідача від 13 вересня

2019 року № 424кз його було звільнено з 16 вересня 2019 року з посади завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважав його звільнення незаконним, оскільки, зокрема: відсутнє повідомлення його про скорочення штату працівників у порядку статті 49-2 КЗпП України; не дотримано порядок вивільнення працівників - реорганізація відбулась 15 вересня 2019 року, що був вихідним днем,

а звільнення відбулось 16 вересня 2019 року; не дотримано вимогу переведення на іншу посаду при вивільненні працівників, а саме йому

не було запропоновано жодних інших посад; не дотримано вимоги щодо переважного права на залишення при вивільненні працівників відповідно до вимог статей 42 49-2 КЗпП України, оскільки він має на утриманні двох дітей, тривалий безперервний стаж роботи, навчається на магістратурі заочної форми навчання, є співавтором у патенті на корисну модель.

Зазначав, що відсутнє проведення відповідачем оцінки кваліфікації

та продуктивності працівників перед скороченням, а також повідомлення про відсутність вакантних посад. У наказі відповідача від 11 липня

2019 року № 2246-з про реорганізацію, економічному відділу доручено внести зміни у штатний розпис університету, проте не зазначено, які саме зміни потрібно внести у штатний розпис.

Разом із тим зазначав, що на офіційному веб-сайті відповідача відсутній штатний розпис, в якому можна було б встановити, чи внесені зміни

у штатний розпис та чи затверджені вони у встановленому законодавством порядку Міністерством охорони здоров`я України відповідно до статуту відповідача.

Крім цього позивач вважав, що перелік посад, які скорочуювалися,

не відповідав наказу про реорганізацію, оскільки у службовій записці зазначалося про скорочення посади завідувача відділу, а в наказі

від 11 липня 2019 року № 2246-з про реорганізацію зазначалося скорочення посади завідувача відділу та адміністратора.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 13 вересня 2019 року № 424кз; зобов`язати Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького поновити його на посаді завідувача відділу бібліотеки; визнати незаконним запис в трудовій книжці про звільнення з посади провідного інженера бібліотеки за сумісництвом; зобов`язати Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького поновити його на посаді провідного інженера бібліотеки за сумісництвом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ректора Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

від 13 вересня 2019 року № 424кз про звільнення ОСОБА_1

від займаної посади завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки з 16 вересня 2019 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 16 вересня 2019 року.

Визнано незаконним запис від 01 лютого 2019 року № 16 у трудовій книжці від 04 березня 2008 року серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 про припинення сумісництва провідного інженера бібліотеки у зв`язку із переведенням

на штатну посаду завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького за сумісництвом.

Стягнуто з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 131 896,91 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 5 139,65 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено

з роботи з порушенням норм трудового законодавства, зокрема: його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України за відсутності факту зміни в організації виробництва; відповідач не виконав свого обов`язку щодо подальшого працевлаштування позивача; засідання профспілкового комітету відбулось у відсутності позивача; без врахування переважного права на залишення на роботі, правовими наслідками чого є поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивача було звільнено з роботи з порушенням норм трудового законодавства, зокрема: його було звільнено з роботи

на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за відсутності факту зміни в організації виробництва; відповідач не виконав свого обов`язку щодо подальшого працевлаштування позивача; засідання профспілкового комітету відбулось у відсутності позивача; без врахування переважного права на залишення на роботі, правовими наслідками чого

є поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції

та постанову суду апеляційної інстанції й справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої

та апеляційної інстанцій заявник зазначив неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 461/10303/15-ц (провадження

№ 61-18794св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц (провадження № 61-11414св18), від 09 грудня 2020 року у справі

№ 759/19492/18 (провадження № 61-19982св19) та від 10 лютого 2021 року

у справі № 199/7979/18 (провадження № 61-9500св19), а також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та суди встановили обставини,

що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

(пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України,

пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

ОСОБА_1 вважає, що оскільки судами попередніх інстанцій

не виконано процесуального обов`язку дослідження доказів на предмет

їх допустимості, ухвалено судове рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у зазначених постановах Верховного Суду, а також судами попередніх інстанцій не виконано вимогу статті 237 КЗпП України щодо покладення відповідальності на службову особу обов`язку відшкодувати завдану шкоду, яка є обов`язком суду та елементом ефективного захисту порушеного його права, тому справа підлягає поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 463/9055/19-ц із Личаківського районного суду м. Львова.

У червні 2021 року матеріали справи № 463/9055/19-ц надійшли

до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 вересня 2009 року ОСОБА_1 було прийнято до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на посаду техніка відділу гуманітарної політики на підставі наказу від 07 вересня

2009 року № 381к, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці (а. с. 38-40, т. 1).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 та витягу з наказу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 24 січня 2019 року № 25-к, ОСОБА_1 було переведено з посади провідного інженера відділу гуманітарної освіти і виховання з 01 лютого 2019 року

по 01 лютого 2021 року на посаду завідувача відділу бібліотеки (відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів) (а. с. 95, 96, т. 1).

Наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 11 липня 2019 року № 2246-з «Про скорочення чисельності працівників бібліотеки» з 15 вересня 2019 року реорганізовувався відділ автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки університету, проведено скорочення чисельності працівників, відділом кадрів здійснено вивільнення працівників посади завідувача, адміністратора відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів з подальшим працевлаштуванням на запропоновані вакантні посади, здійснено зміни

в штатний розпис університету (а. с. 16, т. 1).

Наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 26 квітня 2019 року № 1486-з «Про створення комісії», було створено комісію для проведення засідання та підготовки техніко-економічного обґрунтування доцільності функціонування відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів (а. с. 68, т. 1).

Протоколом засідання комісії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 07 травня 2019 року вирішено,

що відділ автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки потрібно ліквідувати, у зв`язку із тим, що робота відділу дублювала функції інших служб університету (а. с. 69, т. 1).

На зворотній стороні наказу від 11 липня 2019 року № 2246-з «Про скорочення чисельності працівників бібліотеки» здійснено запис

від 12 липня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 ознайомлений із цим наказом, проте вважав, що він його не стосується, оскільки відповідно до наявних документів, його посада завідувача відділу бібліотеки не стосується перелічених у цьому наказі посад (а. с. 73, т. 1).

21 серпня 2019 року Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького винесено наказ № 2770-з «Про внесення змін

до наказу від 11 липня 2019 року № 2246-з», відповідно до якого

пункт 1 наказу від 11 липня 2019 року № 2246-з викладено в новій редакції, а саме: зобов`язано провести реорганізацію бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького шляхом ліквідації відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів,

з подальшим скороченням чисельності працівників цього відділу

(а. с. 74, т. 1).

Наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 11 липня 2019 року № 2247-з створено комісію для вирішення питання щодо переважного права на залишення на роботі працівників бібліотеки (а. с. 79, т. 1).

11 липня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про реорганізацію відділу та запропоновано вакантну посаду, а саме: посаду інженера відділу технічного обслуговування лабораторного і медичного обладнання

(а. с. 90, т. 1).

Відповідно до звіту та порівняльної характеристики кваліфікації

та продуктивності праці працівників комісії від 12 липня 2019 року

у результаті здійснення аналізу жоден працівник не має переважного права на залишення на роботі, тому можуть бути звільненні за скорочення чисельності працівників у зв`язку із ліквідацією відділу, відповідно

до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 76-84, т. 1).

12 липня 2019 року було складено акт «Про відмову працівника

від запропонованої посади» відповідно до якого з повідомленням

від 11 липня 2019 року про вакантні посади ОСОБА_1 ознайомлений, проте від запропонованих посад та від проставлення особистого підпису про ознайомлення з повідомленням він відмовився (а. с. 91, т. 1).

12 липня 2019 року ОСОБА_1 письмово повідомлено про реорганізацію відділу з 15 вересня 2019 року та відсутністю вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації, а тому він буде звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З цим повідомленням ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його підпис на цьому повідомленні, проте останній не згодний, оскільки посаду, яку він обіймав у бібліотеці не стосувалася перелічених

у повідомленні (а. с. 88, т. 1).

12 липня 2019 року на ім`я голови первинної профспілкової організації працівників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького ОСОБА_2 було направлено подання про надання згоди профспілкового комітету на звільнення працівників відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки (а. с. 92, т. 1).

Відповідно до витягу з протоколу № 14 засідання первинної профспілкової організації працівників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 30 серпня 2019 року було надано згоду

на реорганізацію бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького шляхом ліквідації відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів із подальшим скороченням чисельності працівників, серед яких зазначено ОСОБА_1 , який з повідомленням про реорганізацію бібліотеки з подальшим скороченням був ознайомлений, від запропонованої посади відмовився. Зачитано акт про відмову від 12 липня 2019 року (а. с. 93, т. 1).

Згідно із запрошенням первинної профспілкової організації працівників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 27 серпня 2019 року № 15 профспілковий комітет повідомив ОСОБА_1 про те, що питання про надання згоди на його звільнення розглядатиметься 29 серпня 2019 року о 10:30 год (а. с. 160, т. 1).

Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 зазначеного повідомлення.

Згідно витягу з протоколу від 30 серпня 2019 року № 14, засідання профспілкового комітету відбулось на наступний день - 30 серпня

2019 року. Доказів про запрошення ОСОБА_1 на повторне засідання матеріали справи не містять. ОСОБА_3 на таке засідання, виходячи

зі змісту протоколу, запрошений не був, проте саме на такому засіданні профспілковий комітет надав згоду на його звільнення (а. с. 93, т. 1).

Наказом ректора Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 13 вересня 2019 року № 424-кз, ОСОБА_1 звільнено від займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України та зобов`язано виплатити йому вихідну допомогу

в розмірі середньомісячної заробітної плати (а. с. 94, т. 1).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , зокрема, перебування

на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки, враховуючи коефіцієнт коригування підвищення

(1,0 ставки) складала: у 2019 році - 363,42 грн; з 01 січня по 31 серпня

2020 року - 397,66 грн; з 01 вересня по 29 вересня 2020 року - 420,93 грн.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 під час перебування

на посаді провідного інженера бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького за сумісництвом, враховуючи коефіцієнт коригування підвищення (0,5 ставки), відповідно

до розрахункових періодів, складала: у 2019 році - 104,05 грн; з 01 січня

по 31 серпня 2020 року - 113,85 грн; з 01 вересня по 29 вересня 2020 року - 120,52 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадянин на працю

є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частин першої, третьої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5 статті 40 КЗпП України та пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника,

на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року

№ 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,

що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100із змінами.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши, що відповідачем було звільнено з роботи позивача

на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за відсутності факту зміни в організації виробництва, відповідач не виконав свого обов`язку щодо подальшого працевлаштування позивача, засідання профспілкового комітету відбулось у відсутності позивача без належного сповіщення останнього про це, а також без врахування переважного права

на залишення позивача на роботі, дійшов правильного висновку про те,

що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, що є підставою для поновлення позивача на посаді

та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм матеріального й процесуального права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 461/10303/15-ц (провадження № 61-18794св18), від 04 грудня 2019 року

у справі № 635/8395/15-ц (провадження № 61-11414св18), від 09 грудня

2020 року у справі № 759/19492/18 (провадження № 61-19982св19)

та від 10 лютого 2021 року у справі № 199/7979/18 (провадження

№ 61-9500св19), а також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої

та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо

їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший

статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень,

але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь

на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно

від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд,

та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,

№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення

у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович