№ 464/10112/14-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 464/10112/14-ц

провадження № 61-14249 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Львівська міська рада,

треті особи: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Сихівського районного суду

м. Львова від 29 серпня 2019 року у складі судді Мички Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

про визнання незаконним та скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом № 3 від 15 квітня 2016 року, у частині скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформленого протоколом № 125 від 05 вересня 2014 року,

про погодження меж між земельними ділянками на

АДРЕСА_1 (по лінії Д-Е) згідно з актом обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_2 , виготовленого 12 липня 2013 року Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою».

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 відхилено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 27 жовтня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року залишено без змін (провадження

№ 61-34205св18).

У грудні 2018 року ОСОБА_6 (третя особа) звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 27 жовтня 2016 року за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України.

Нововиявленою обставиною вважав скасування постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 2-962/2009 (провадження

№ 61-33701св18) рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 07 липня 2009 року у цій справі.

Зазначав, що цією постановою Верховного Суду задоволено частково його касаційну скаргу, скасовано рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області

від 31 серпня 2017 року й ухвалено у справі нове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_9 , правонаступниками якого є

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації

та експертної оцінки», управління природних ресурсів та експертної оцінки, управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, управління архітектури та містобудування Львівської міської ради,

ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання права власності відмовлено.

У вказаній постанові, зокрема, зазначено наступне:

«У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, що позивач здійснив самочинне будівництво, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на житловий будинок відповідно

до положень частини третьої статті 376 ЦК України.

Суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_9 , здійснивши самочинне будівництво, до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не звертався, що свідчить про відсутність спору про право. Львівська міська рада не є особою,

яка порушила, не визнає чи оспорює права ОСОБА_9 .

Суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності

за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне, оскільки не можна вважати, що у цій справі суд діяв відповідно до завдань цивільного судочинства, а тому судові рішення у справі, яка переглядається, не можна визнати законним, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову».

Заявник зазначив, що рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 27 жовтня 2016 року, яке він просив переглянути за нововиявленими обставинами, обґрунтовано тим, що суд першої інстанції врахував вищевказане судове рішення про визнання права власності

за ОСОБА_9 , проте воно було скасовано Верховним Судом 19 вересня 2018 року.

У зв`язку з цим, вважав необґрунтованими наступні висновки, зроблені судом першої інстанції у рішенні від 27 жовтня 2016 року:

«На підставі наведеного суд приходить до висновку, що на земельній ділянці, яка була виділена в користування ОСОБА_9 , згідно схеми розподілу земельної ділянки по висновку судової будівельно-технічної експертизи № 464 від 04 серпня 2006 року, на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року, було розміщено два належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1

та житловий будинок АДРЕСА_2 .

Квартира АДРЕСА_1 була ОСОБА_9 подарована своєму синові ОСОБА_8 відповідно

до договору дарування від 16 лютого 2008 року (т. 3, а. с. 172), а житловий будинок АДРЕСА_2 було ОСОБА_9 подаровано своїм малолітнім дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 05 жовтня 2011 року (т. 4, а. с. 109).

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває

у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача».

З урахуванням наведеного, ОСОБА_6 вважав, що правонаступники ОСОБА_9 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не є власниками нерухомого майна, що було взято до уваги судом при вирішенні спору, а тому посилання суду на положення частини другої статті 120 ЗК України

є необґрунтованими, а рішення суду підлягає перегляду за нововиявленими обставинами й скасуванню за наслідками такого перегляду, з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 29 серпня 2019 року

у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що скасування рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року

у справі № 2-962/2009 не змінює висновку суду про те, що на земельній ділянці, яка була виділена у користування ОСОБА_9 , згідно зі схемою розподілу земельної ділянки по висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04 серпня 2006 року № 464 на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року, було розміщено два належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1

та житловий будинок АДРЕСА_2 , які були

у подальшому відчужені ним своїм дітям: ОСОБА_8 , ОСОБА_2

та ОСОБА_3 , до яких на підставі частини другої статті 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах

і в тому самому обсязі, що були у ОСОБА_9 , тобто у тих межах, які були визначені для попереднього власника нерухомого майна.

Суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи № 2-962/2009 районним судом постановлено окрему ухвалу від 07 липня 2009 року, направлену для відома та виконання ОСОБА_9 , Сихівській районній адміністрації, Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Державній архітектурно-будівельній інспекції у Львівській області, зі змісту якої вбачається, що у користуванні ОСОБА_9 відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року перебуває земельна ділянка при будинку по АДРЕСА_2 ,

площею 300,00 кв. м. У цій окремій ухвалі суд зобов`язав ОСОБА_9 дотриматися вимог законодавства щодо прийняття новоствореного ним будівництва в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Крім того, управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу № 1285-Ж-С

від 26 липня 2011 року ОСОБА_9 видано свідоцтво НОМЕР_3

від 26 липня 2011 року про право власності на житловий будинок садибного типу, загальною площею 119 кв. м, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції не знайшов підстав для зміни свого висновку про те, що, вирішуючи у межах своєї компетенції земельний спір між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах своїх малолітніх дітей: ОСОБА_2

та ОСОБА_3 , з однієї сторони та ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 із другої сторони, узгоджувальна комісія по вирішенню земельних спорів Львівської міської ради зобов`язана була приймати рішення відповідно до обставин, встановлених судовими рішеннями,

що набрали законної сили, та, незалежно від згоди ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , погодити спірну межу між земельними ділянками, яка була встановлена у процесі виконання рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 01 червня 2007 року.

При цьому відкликання у подальшому ОСОБА_8 свого підпису на акті встановлення меж земельних ділянок від 12 липня 2013 року має значення лише для встановлення межі між земельними ділянками 1-г та 1-б та між земельними ділянками АДРЕСА_2 .

Районний суд не знайшов підстав для зміни свого висновку про те,

що рішення узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради № 125 від 05 вересня 2014 року у частині погодження меж між земельними ділянками по АДРЕСА_1 було прийнято в межах компетенції, відповідно до вимог закону та судових рішень, які набрали законної сили.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 серпня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції вказав, що районний суд при вирішенні спору правильно виходив

із того, що ОСОБА_9 набув право власності на житловий будинок,

який побудований на земельній ділянці, що перебувала у його законному користуванні, не на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року, а в результаті того, що виконав вимоги окремої ухвали цього суду щодо виготовлення документації на будівництво житлового будинку, погодив таку відповідними службами і здав будинок

в експлуатацію. У подальшому ОСОБА_9 відчужив спірний житловий будинок, що підтверджується укладеними правочинами, на підставі яких видано правовстановлюючі документи новим власникам та визначено порядок користування земельною ділянкою відповідно до статті 120

ЗК України у межах, якими користувався попередній власник ( ОСОБА_9 ). Указаному житловому будинку присвоєно поштовий номер

АДРЕСА_2 .

Сихівський районний суд м. Львова при ухваленні рішення від 27 жовтня 2016 року про скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом № 3

від 15 квітня 2016 року, у частині скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформленого протоколом № 125 від 05 вересня 2014 року, про погодження меж між земельними ділянками по АДРЕСА_1 (по лінії Д-Е)

згідно з актом обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_2 , виготовленого 12 липня 2013 року Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою», не керувався рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року у справі № 2-962/2009, яке є скасованим, та не є підставою для скасування рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року, оскільки лінія Д-Е, відповідає схемі розподілу земельної ділянки по висновку судової будівельно-технічної експертизи № 464 від 04 серпня 2006 року на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 01 червня 2007 року.

Зазначені судові рішення набрали законної сили, між суміжними землекористувачами визначені межі, склався тривалий (понад 10 років)

й усталений порядок користування земельними ділянками. ОСОБА_9

на час прийняття постанови Верховного Суду від 19 вересня 2018 року

не був власником житлового будинку, помер, а правовстановлюючі документи щодо інших власників чинні, ніким не скасовані. При цьому визнання права власності на житловий будинок і визначення порядку користування земельною ділянкою не є похідними та залежними один

від одного. Розподіл земельної ділянки проведено по межі, визначеній висновком судової будівельно-технічної експертизи № 464 від 04 серпня 2006 року на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 01 червня 2007 року.

Апеляційний суд вказав, що зазначені заявником обставини

не є нововиявленими відповідно до вимог частини першої статті 423

ЦПК Українита спрямовані на переоцінку доказів.

Заявник перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами - ОСОБА_6 ухвалу районного суду в апеляційному порядку не оскаржив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву

про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами задовольнити.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 07 вересня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу

ОСОБА_6 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня

2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки

її невиконання.

У наданий судом строк заявником надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у вищевказаній ухвалі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Витребувано з Сихівського районного суду м. Львова цивільну справу № 464/10112/14-ц. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд, вирішуючи спір у справі про визнання незаконним та скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради (справа

№ 464/10112/14-ц), керувався рішенням суду, ухваленим за результатами розгляду справи про визнання права власності за ОСОБА_9 (справа

№ 2-962/2009), яке скасовано судом касаційної інстанції (провадження

№ 61-33701св18), а тому наявні підстави для перегляду рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року за нововиявленими обставинами.

Указує, що суд першої інстанції у мотивувальній частині судового рішення

не послався на окрему ухвалу від 07 липня 2009 року у справі № 2-962/2009, а отже, не вважав її належним та допустимим доказом. При цьому дії, вчинені на виконання цієї ухвали, випливають з обставин, встановлених судовим рішенням у вказаній справі і є похідними від судового рішення. Окрема ухвала не має правового значення при умові скасування судового рішення.

Крім того, у заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заявник посилався на іншу підставу перегляду - скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду (пункт 3 частини другої статті 423 ЦПК України),

проте як районний суд, так і суд апеляційної інстанції, застосували

до спірних правовідносин пункт 1 частини другої статті 423 ЦПК України - істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були

і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року

у справі № 2-962/2009 визнано за ОСОБА_9 право власності

на новостворене нерухоме майно - житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 115, т. 4).

Окремою ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня

2009 року у справі № 2-962/2009, направлену для відома та виконання ОСОБА_9 , Сихівській районній адміністрації, Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Державній архітектурно-будівельній інспекції у Львівській області, зобов`язано ОСОБА_9 дотриматися вимог законодавства щодо прийняття новоствореного ним будівництва

в експлуатацію у встановленому законом порядку (а. с. 116, т. 4).

Розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 342 від 06 липня 2011 року указаному житловому будинку присвоєно поштовий номер АДРЕСА_2

(а. с. 113, т. 4).

Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу № 1285-Ж-С від 26 липня

2011 року видано ОСОБА_9 свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності

на житловий будинок садибного типу, загальною площею 119 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с.105, т. 4).

Указане свідоцтво було зареєстровано обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації

та експертної оцінки», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 30808504 від 01 серпня 2011 року (а. с. 104, т. 4).

25 жовтня 2011 року ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , яка діяла в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , уклали договір дарування, за яким ОСОБА_9 подарував дітям спірний житловий будинок

(а. с. 109, т.4).

Право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на частки будинку зареєстровано обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», що підтверджено витягами про державну реєстрацію прав від 28 жовтня 2011 року:

№ 31832325 та № 31832389 (а. с. 107, 108, т. 4).

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року

у справі № 464/10112/14-ц позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

та ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом № 3 від 15 квітня 2016 року, у частині скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформленого протоколом № 125 від 05 вересня 2014 року, про погодження меж між земельними ділянками

на АДРЕСА_1 (по лінії Д-Е) згідно

з актом обстеження та показу меж земельної ділянки у

АДРЕСА_2 , виготовленого 12 липня 2013 року Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою».

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відхилено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року залишено без змін.

№ 61-34205св18).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 07 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року (справа № 2-962/2009) скасовано

та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_9 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», управління природних ресурсів та експертної оцінки, управління природних ресурсів

та регулювання земельних відносин, управління архітектури

та містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (провадження

№ 61-33701св18).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права

на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -

на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2

розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає

у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої

та апеляційної інстанцій.

Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

На вказаному судам роз`яснено у пункті 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами».

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною другою статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували

на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь

у справі.

Для визначених пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявлених обставин необхідними умовами є те, що вони існували

на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення

у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суду слід виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частини четверта, п`ята статті 423 ЦПК України).

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, надавши належну оцінку поданим сторонам доказам й врахувавши всі обставини справи,

правильно виходили із того, що підставою виникнення права власності ОСОБА_9 на спірний житловий будинок є свідоцтво № НОМЕР_2

від 26 липня 2011 року, а не рішення районного суду.

Тобто ОСОБА_9 набув право власності на житловий будинок, який побудований на земельній ділянці, що перебувала у його законному користуванні не на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року, він виконав вимоги окремої ухвали цього суду щодо виготовлення документації на будівництво житлового будинку, погодив таку відповідними службами і здав будинок в експлуатацію, а в подальшому відчужив спірний житловий будинок, на підставі чого видано правовстановлюючі документи новим власникам та визначено порядок користування земельною ділянкою відповідно до статті 120 ЗК України

у межах, якими користувався попередній власник.

Судами обґрунтовано встановлено, що Сихівський районний суд м. Львова, вирішуючи спір у справі № 464/10112/14-ц, фактично не керувався рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року у справі № 2-962/2009, яке скасовано та не є підставою для скасування рішення районного суду у справі № 464/10112/14-ц, оскільки лінія Д-Е, відповідає схемі розподілу земельної ділянки по висновку судової будівельно-технічної експертизи № 464 від 04 серпня 2006 року на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року.

При цьому зазначені судові рішення набрали законної сили, між суміжними землекористувачами визначено межі, склався тривалий (понад 10 років) порядок користування земельними ділянками.

Крім того, обґрунтовано зазначено й про те, що ОСОБА_9 на час прийняття постанови Верховного Суду від 19 вересня 2018 року не був власником нерухомого майна, помер, а правовстановлюючі документи щодо інших власників чинні, їх не скасовано.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для скасування рішення районного суду

від 27 жовтня 2016 року за нововиявленими обставинами.

При цьому, як вірно вказано апеляційним судом, питання визнання права власності на житловий будинок і визначення порядку користування земельною ділянкою не є похідними та взаємозалежними.

Судами встановлено, що у спірних правовідносинах розподіл земельної ділянки проведено по межі, визначеній на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи № 464 від 04 серпня 2006 року, проведеної

на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року. Спірне нерухоме майно є предметом різних судових спорів

між сторонами з 2007 року.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначені заявником обставини, як нововиявлені, не є такими відповідно до статті 423 ЦПК, а фактично зводяться до його незгоди з ухваленими судовими рішеннями та спрямовані на переоцінку доказів.

Указане стосується й посилань заявника на неправильну оцінку судами окремої ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня

2009 року.

Скасоване касаційним судом судове рішення, на що посилається заявник, не впливає на юридичну оцінку обставин у справі, яка переглядається.

При цьому суд не уповноважений здійснювати повторну оцінку фактичних даних, на які посилається заявник як на підставу для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, які вже були предметом судового розгляду, перевірені та належним чином оцінені.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те,

що апеляційний суд застосував до спірних правовідносин не ті норми процесуального права, на які у заяві про перегляд рішення

за нововиявленими обставинами посилався заявник, оскільки хоча суди попередніх інстанцій послалися на загальну статтю 423 ЦПК України,

яка передбачає перелік підстав, за якими судові рішення переглядаються

за нововиявленими обставинами, проте, виходячи зі змісту судових рішень, чітко вбачається, що суди аналізували саме пункт 3 частини другої

статті 423 ЦПК України, на який й посилався заявник.

У зв'язку з цим, невиправданим є скасування законних і обґрунтованих судових рішень лише з формальних підстав (частина друга статті 410

ЦПК України).

У частині четвертій статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку

із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити

без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 серпня 2019 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець