Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 464/1328/18

провадження № 61-11050св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старенького Остапа Степановича на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Шандри М. М., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 10 квітня 2008 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено кредитний договір № 615/26-162, та з метою забезпечення вимог за кредитним договором того ж дня укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

11 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено оспорюваний виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 215, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат та кухні, житловою площею 41,8 кв. м, загальною площею 72,9 кв. м.

Вказувала на те, що ні банк, ні нотаріус, який вчинив виконавчий напис, не надсилали на її адресу письмові вимоги про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Зазначала, що заборгованість за кредитним договором є спірною, оскільки вона оплачувала платежі за кредитним договором в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, та не допускала порушення своїх зобов`язань.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 11 січня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за номером 215, таким, що не підлягає виконанню, а саме про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат та кухні, житловою площею 41,8 кв. м, загальною площею 72,9 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2018 року, ухваленим у складі судді Бойко О. М., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 11 січня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за номером 215, таким, що не підлягає виконанню.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та у дотриманні стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання вимоги про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення по кожному окремому щомісячному платежу, чим порушив положення статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залучено до участі у справі як правонаступника відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що доказом безспірності заборгованості можуть бути тільки первинні бухгалтерські документи, які стягувачем нотаріусу не подані.

Стягувачем дотримано необхідні умови для вчинення виконавчого напису, зокрема, на момент його вчинення заборгованість була безспірна, вимога про позасудове врегулювання надіслана боржнику, хоч ним і не отримана, але таке, на думку колегії мало місце з вини самого боржника (з огляду на те, що така надіслання за адресою, вказаною самим боржником у договорах, укладених з банком), розмір заборгованості на момент розгляду справи боржником не спростовано, а тому відсутні правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Старенький О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, прийнятою із порушенням норм процесуального права, а саме через неврахування преюдиції, безпідставне недослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, статті 88 Закону України «Про нотаріат», статей 628 629 651 1051 ЦК України.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором не є безспірною, так як станом на день вчинення напису нею не було допущено простроченої заборгованості. Вказана обставина є преюдиційною та встановлена постановою Львівського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/4824/18 за позовом АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, ОСОБА_1 згідно з умовами договору зобов`язана була згідно з графіком погашення кредиту щомісяця до 10 числа сплачувати кредиторові 5 933,55 грн без можливості дострокового погашення, окрім як за окремим письмовим договором.

Натомість ОСОБА_1 , не допускаючи прострочення виконання своїх зобов`язань, з дня укладення договору і до квітня 2017 року сплачувала банку грошові кошти у розмірі щонайменше по 7 400,00 грн щомісячно.

Враховуючи положення пунктів 1.1.1, 2.3.1, 2.3.2 кредитного договору, надлишково внесені позичальником кошти мали обліковуватися на окремому рахунку для зарахування плати ануїтентного платежу при настанні строку виконання зобов`язання.

Отже, станом на останній день заявленого у заяві на вчинення виконавчого напису періоду заборгованості (13 жовтня 2017 року) у ОСОБА_1 не було будь-якої простроченої заборгованості, оскільки на вказаний момент нею було сплачено на користь банку 791 146,95 грн, тоді як згідно з графіком погашення заборгованості вона мала сплатити не більше 676 424,70 грн (основної заборгованості та відсотків) на вказану дату. Сплачених позивачем коштів на користь банку коштів було достатньо для виконання грошових зобов`язань до травня 2019 року включно.

Крім того, подані банком нотаріусу документи містили суперечливу інформацію щодо розміру грошових зобов`язань ОСОБА_1 перед банком та щодо відсоткової ставки за кредитним договором.

Згідно з умовами кредитного договору відсоткова ставка ОСОБА_1 становила 16 % річних, тоді як нотаріусу разом із копією кредитного договору банком був наданий розрахунок заборгованості та довідка про розмір заборгованості, де відсоткова ставка була вказана в розмірі 21 % річних, починаючи з жовтня 2008 року.

Нотаріус при вчиненні напису не перевірив подані банком документи, зокрема на предмет заявленої банком відсоткової ставки (21 %) і її відповідності умовам кредитного договору (16 %).

Апеляційний суд не перевірив доводів боржника щодо спірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису, зокрема не надав оцінки факту стягнення неіснуючої заборгованості, факту незаконного одностороннього підняття банку всупереч умовам договору відсоткової ставки, фактів здійснення позичальником належного погашення строкової заборгованості, наявності між сторонами іншого судового спору, що виник із кредитного та іпотечного договору, який при цьому ж вирішено на користь позичальника.

Також апеляційний суд не врахував, що спірність заборгованості підтверджувалася і тим, що станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі в Сихівському районному суді м. Львова розглядалася цивільна справа № 464/4824/18 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки не враховав преюдиційної обставини про незаконне одностороннє підвищення банком відсоткової ставки за кредитним договором, встановленої постановою Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у справі №464/4824/18 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) та у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 761/28870/15-ц (провадження № 61-884св17), від 10 жовтня 2018 року у справі № 466/6825/14-ц (провадження № 61-6519св18), від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, від 31 січня 2018 року у справі № 285/2975/16-ц (провадження № 61-31641св18).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

16 серпня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у цій справі до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено кредитний договір № 615/26-162, згідно з умовами якого кредитор надає позичальникові грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 404 000,00 грн (кредит), зі сплатою 16 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених додатком № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 10 квітня 2023 року, на умовах, визначених договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку

квартиру АДРЕСА_1 .

11 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис (реєстраційний № 215) про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається із трьох житлових кімнат та кухні, житловою площею 41,8 кв. м, загальною площею 72,9 кв. м, з метою погашення заборгованості за період з 13 жовтня 2016 року по 13 жовтня 2017 року у розмірі 340 786,04 грн, з яких: строкова заборгованість - 287 676,57 грн, прострочена заборгованість - 14 819,28 грн, строкова заборгованість за відсотками - 529,39 грн, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 37 760,83 грн.

27 лютого 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. відкрито виконавче провадження № 55895581 з виконання вказаного виконавчого напису.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц наголосила на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17).

Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

У справі, яка переглядається, судами установлено, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір.

Згідно з умовами кредитного договору кредитор надає позичальникові грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 404 000,00 грн (кредит), зі сплатою 16 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених додатком № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 10 квітня 2023 року, на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 1.1.1. договору погашення кредиту та сплата нарахованих процентів за користування кредитом здійснюється наступним чином: починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, позичальник щомісячно, 10 числа сплачує кредитору рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованість за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування кредитом у сумі 5 933,55 грн «ануїтетний платіж», а разом - «ануїтетні платежі».

Відповідно до пунктів 2.8., 2.8.1., 2.8.2. кредитного договору, у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора та яка не залежить від волі сторін, кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку за користування кредитом, що визначена у пункті 1.1. цього договору. Про намір змінити розмір процентів та/або комісій кредитор зобов`язаний повідомити позичальнику не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати початку їх введення, а також надати позичальнику проекти двох примірників відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору. У разі, якщо позичальник погодиться з запропонованими кредитором змінами розміру процентів та/або комісій, він протягом 10 календарних днів з дня отримання від кредитора двох примірників відповідної додаткової угоди до цього договору підписує їх, повертає кредитору для підписання з боку кредитора. Після їх підписання кредитор повертає один примірник додаткової угоди позичальнику. Цей договір вважається зміненим в частині розмірів процентів та/або комісій після підписання позичальником та кредитором і скріплення його печаткою відповідної додаткової угоди (договору).Зазначені зміни вводяться в дію з дати, вказаної у відповідній додатковій угоді (договорі).

У детальному розписі сукупної вартості кредиту, який наданий банком нотаріусудля вчинення виконавчого напису, зазначена процентна ставка 16 % річних.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості від 13 жовтня 2017 року, яка надана нотаріусу, процентна ставка за кредитним договором становить 21 % річних.

Із розрахунку, складеного банком 15 червня 2018 року, вбачається, що у серпні 2008 року банк підвищив процентну ставку з 16 % річних до 21 % річних.

У матеріалах справи міститься ксерокопія додаткової угоди № 1 про внесення змін до договору кредиту від 10 квітня 2008 року, яка укладена між сторонами 11 вересня 2009 року, згідно з якою сторони домовились внести зміни до договору кредиту та викласти пункт 1.1.1 договору в наступній редакції: «1.1.1. Погашення кредиту та сплата нарахованих процентів за користування кредитом здійснюється наступним чином: починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, Позичальник щомісячно, 10 (десятого) числа сплачує кредитору рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованість за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування кредитом в сумі 7 401,55 грн, надалі за текстом - ануїтетний платіж», а разом - ануїтетні платежі».

Вказана додаткова угода не подавалась банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису та позивач заперечує її підписання.

При цьому у листі від 14 травня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» вказував на те, що ОСОБА_1 запропоновано підписання додаткової угоди, проте остання ухиляється від її підписання.

Суд апеляційної інстанції вказані обставини не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про те, що подану нотаріусу заборгованість позивача перед банком можна вважати безспірною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 410,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старенького Остапа Степановича задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року скасувати,

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 410,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець